Надія КИР’ЯН
Поневіряння Музею шістдесятництва, філії Музею історії міста Києва, коли заклад ще не мав власного приміщення, було довгим і нелегким. Про це не раз писала і наша газета. Яке ж було свято, коли нарешті Музей отримав приміщення, почав належно функціонувати. Нині набуває щоразу більше відвідувачів і прихильників, вдячний київській владі за підтримку. Однак…
Оте “однак” полягає в тому, що над Музеєм є вільне приміщення, яке музейники нині ще орендувати не в змозі. На нього претендує Український малий драматичний театр, яким керує народна артистка Валентина Кімберська. Музей безхатньому театрові співчуває, але всі фахівці вважають, що співіснування в одному приміщенні двох специфічних у своїй діяльності закладів неприпустиме. Адже щоденні репетиції і вистави просто над експозиційними залами перешкоджатимуть веденню екскурсій і наукової роботи, а також загрожуватимуть збереженню фондів. До того ж, у будинку, який є історичною пам’яткою (1907 року заснування, архітектор І. К. Ледухівський, стиль модерн) пріоритетне право на звільнені площі має музей. Та й як із історичною пам’яткою пов’яжеться знесення внутрішньої несучої стіни для облаштування сцени, яке є в планах керівництва театру?
Про свої тривоги розповідає Олена Лодзинська, старший науковий співробітник музею: “Понад рік тому у нас було виїзне засідання разом із театралами і міською владою, на яке завітало багато шістдесятників. Тоді дуже точно, виважено виклав позицію музею з цього приводу Євген Сверстюк. Професійно прокоментував ситуацію Лесь Танюк, який розповів, які умови потрібні для театру, які мають бути для музею. Гаряче захищала позиції музею Валентина Чорновіл, його засновник і директор Микола Плахотнюк, який нині відійшов у засвіти. Проти таких аргументів працівники театру не мали що заперечити.
Але їх активно підтримували тодішні представники департаменту культури. Після того, як усе оглянули, питання відклали до кращих часів. Сказали, що проблему на нашу користь можна вирішити, якщо дати Музею шістдесятництва статус самостійного Національного музею. Тоді можна буде провести розширення музейних площ, штатів. Кілька місяців нас не турбували. Тепер знову почали порушувати це питання — невдовзі після смерті Миколи Плахотнюка. До того ж, нас ніхто не повідомляв, ми дізнаємося про це через НРУ, що одним пакетом із Демократичними ініціативами, які орендують четвертий поверх у РУХу, пройшла оренда на цей театр. Але ж рішення Київради повинно бути узаконено установою “Житлоексплуатації”, а вона дозволу не надавала. Сподіваюся, що й не дадуть, тим паче, що театр збирається розбирати стіну. А так поводитися з історичною пам’яткою не можна.
Поки цю площу ще ніхто не зайняв, ми підготували листи від наглядової ради музею до Київради та в інші інстанції, оскільки можемо звертатися тільки через громадські організації (як філія Музею історії Києва). Плани щодо розвитку і розширення музею шістдесятництва ми маємо, тому сподіваємося, що питання вирішиться на нашу користь. Хочемо, щоб нас почули, щоб нас підтримала громадськість”.
