Добрий геній українського хорового мистецтва

Ольга ЛІГУС,

кандидат мистецтвознавства

У Національній філармонії України відбувся концерт, присвячений 90річчю від дня народження видатного хормейстера, композитора, педагога та музичногромадського діяча Михайла КРЕЧКА.

Кажуть, людина живе на світі стільки, скільки її пам’ятають рідні, друзі, колеги, знайомі. А якщо її справи підносять і продовжують прийдешні покоління — вона здобуває безсмертя. Ця аксіома життя, мабуть, пригадалася багатьом слухачам, які прийшли вшанувати пам’ять Михайла Кречка на концерті хорової музики за участю його молодших колег та учнів, колишніх випускників Національної музичної академії. Серед них — метри та визнані майстри диригентськохорової справи: Є. Савчук, М. Гобдич, О. Тарасенко, А. Масленнікова, В. Коцур, Н. Кречко. Кожен із цих музикантів, віддаючи шану пам’яті вчителя, прагнув донести до публіки ті музичні образи й емоції, які б яскраво характеризували його особистість і творчість.

І справді, у різних виступах чи славетної капели “Думка” на чолі з Є. Савчуком, чи Митрополичого хору Київського СпасоПреображенського собору під орудою О. Тарасенка, чи хорового колективу Київського муніципального театру опери і балету для дітей та юнацтва, яким керує А. Масленнікова, або студентського хору Національного університету культури і мистецтв на чолі з Н. Кречко — скрізь відчувалася світла аура Маестро. Передусім завдяки програмі, у якій органічно сусідували і композиції самого М. Кречка, і його улюблені твори різних жанрів: від величного Реквієму Моцарта, над інтерпретацією якого видатний диригент працював в останній період життя — до вишуканої обробки української народної пісні “Ізза гори сніжок летить” М. Леонтовича, творчість якого він особливо поціновував, вважаючи еталоном української національної хорової драматургії. До своїх же творів музикант ставився надзвичайно скромно.

А чи не найбільш вагомий твір М. Кречка “Літургія Івана Золотоустого”, на жаль, маловідомий широкому загалу, адже його досі не надруковано. Тож виконання на вечорі пам’яті митця однієї з частин “Літургії” — “Нехай буде ім’я Господнє” — відкрило публіці духовну грань його композиторського доробку.

Саме цією музикою — світлою, піднесеною — і розпочався концерт. Її урочисте звучання у виконанні кількох хорів, здавалося, утверджувало мажорну тональність атмосфери всього вечора, символізуючи і святість молитви, і радість життя, і спадкоємність поколінь, і невмирущість традицій нашої духовної музики, про відродження якої завжди трепетно дбав Михайло Кречко. Ще у безнадійно глухі 70ті, коли навіть невинне привітання зі священиком могло поламати і кар’єру, і долю людини, він був чи не єдиним серед наших диригентів, хто не побоявся виконувати на сцені духовну спадщину корифеїв української хорової музики — М. Березовського, Д. Бортнянського та А. Веделя — без дозволу компартійної цензури. А коли Україна стала незалежною — всіляко підтримував колег та учнів, залюблених у мистецтво церковного співу.

Поряд із українською народною піснею та духовною музикою, багатогранну творчість М. Кречка живило й сучасне мистецтво. І навпаки: сам хормейстер був добрим порадником і натхненником молодих митців. Із його легкої руки побачили світ твори, які стали знаковими в історії українського мистецтва ХХ ст.: кантата “Червона калина” Л. Дичко, Третя симфонія Є. Станковича, “Сад божественних пісень” І. Карабиця.

Тонке відчуття сучасності, яким володів М. Кречко, — дар особливий. Сьогодні не кожний хормейстер разом із колективом наважиться осягнути складну стилістику музики новітнього часу. Та й не кожному хорові сучасні композитори довіряють виконання своїх творів. У цьому плані Микола Гобдич, який очолює Муніципальний камерний хор “Київ” — чи не єдиний серед наших диригентів, хто плідно співпрацює із сучасними митцями, продовжуючи традицію М. Кречка. А те, що на вечорі пам’яті цей колектив виконав один із нових творів В. Сильвестрова — “Майдан—2014”, твір, пронизаний болем і смутком животрепетних подій Революції гідності, було символічним вшануванням патріотизму М. Кречка, який у різний час — і за радянського застою, і на зорі Незалежності був не лише поборником українських національних моральноетичних і духовних цінностей, а й умів щиро, з любов’ю, прищепити їх студентам. Сьогодні вони вдячно згадують свого улюбленого педагога.

Глибоке осмислення подій часу, почуття тривоги й відповідальності за долю свого народу, усвідомлення історичної місії українського музиканта — плекати рідне національне мистецтво — ці риси людської і творчої натури, якими М. Кречко запам’ятався сучасникам, поза сумнівами, виявляють його велику суспільну душу. А справи, які він творив, залишили за ним яскраве світло Митця, Патріота, Педагога, Людини.

Related posts

Leave a Comment