Правда ціною життя

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото автора

У Національному музеї “Меморіал жертв Голодомору” нещодавно відкрилася виставка “Люди правди”, організована Українським інститутом національної пам’яті. Тут представлено 16 історій про тих, хто не мовчав про Голодомор 1932—33 років. Навіть у часи, коли це могло коштувати життя.

“Ці люди вірили, що зафіксована ними правда важлива для протистояння злу, яке вбиває мільйони людей. Завдяки їхнім зусиллям вдалося зберегти інформацію про один із найстрашніших злочинів ХХ століття — Голодомор. Через багато років ця інформація стала однією з причин краху комуністичного режиму, на руїнах якого постала незалежна Україна”, — наголосив під час відкриття виставки голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

За словами директора Національного музею “Меморіал пам’яті жертв Голодомору” Олесі Стасюк, музей до Дня пам’яті жертв Голодомору обирає одну з тем, аби ширше розповісти про ту страшну трагедію. Цього року можна довідатися про людей, які публікували статті в західній пресі, описували пережите в щоденниках, фотографували той жах. При цьому ризикували не лише свободою чи кар’єрою, а навіть життям. Письменниця Оксана Забужко впевнена, що ця виставка є своєчасною не лише для українців, а й для громадян інших держав (крім України, заходи до Дня пам’яті жертв Голодомору відбулися у 36 країнах). Росія ж усі ці роки веде проти нас інформаційну війну.

“Я двічі помирав від голоду: у 1932—1933 роках, а вдруге — у німецькому концтаборі. Я бачив багато трупів, страшні знущання фашистів, — але то були вороги. А те, що я бачив, коли мені було сім років, назавжди зробило мене іншою людиною. Це було страшніше, ніж у концтаборі. Тому я ніколи не став радянською людиною”, — розповів 90річний Микола Онищенко.

В експозиції представлено розповіді про Митрополита Української ГрекоКатолицької Церкви Андрея Шептицького, депутата Польського сейму Мілену Рудницьку, українського письменника Уласа Самчука, колишнього радянського функціонера Віктора Кравченка, громадськополітичних діячів Володимира Маняка та Лідію КоваленкоМаняк, американського журналіста Вільяма ГенріЧемберліна, американського юриста Рафаеля Лемкіна, американського історика Джеймса Мейса та очевидців тих трагічних подій.

А ось що писала вчитель із Харківщини Олександра Радченко:

“Щоденник я присвятила своїм дітям, щоб вони за двадцять років прочитали й побачили як страждав і стогнав наш народ, який був жахливий голод, якими жорстокими методами будували соціалізм. У моїх записах відображено все. Я не перебільшувала, я описувала всі жахи. В Україні в 1930—1933 роках український народ пережив жахи”.

Кожен із цих людей порізному описував події Голодомору, але разом їхні розповіді складають літопис однієї з найбільших трагедій в історії людства.

Виставка “Люди правди” діятиме в музеї до кінця грудня.