Антоніна ЛАМОХІНА
У київській книгарні “Є” відбулася презентація нової книжки Сергія Грабара “Ритуал”.
Модерували презентацію головний редактор видавництва “Ярославів Вал” Павло Щириця та письменник Юрій Щербак.
Розпочалася ця самобутня літературна подія з читання новели “Флюгельгорн”. І це закономірно, адже творчий почерк Сергія Грабара Павло Щириця асоціює з музикою — і не тому, що він є організатором джазового фестивалю, а тому що музика прописана в його текстах.
“Грабар ні на кого не схожий. Він чітко вибудовує слова, його стиль письма — вкрай ощадливий, сказати б, навіть — уривчастий; часто — імпресіоністичний і романтичний водночас. Автор вміє переконливо розказати історії, в які віриш, його письменницькі рефлексії і медитації часом сприймаєш як власні”, — говорить Павло Щириця.
Дослухаймося до “людини стилю”, письменника Юрія Щербака: “Ця книга є окрасою серії “Букліт” видавництва “Ярославів Вал”, бо виокремлюється художнім оформленням Сергія Тарасенка, репродукціями прекрасних картин Ольги Акасі “Сузір’я Змія”, — зазначив письменник.
“Притча, а особливо історична — це складна форма, яка потребує значної підготовки, обізнаності в історії та сміливості в інтерпретації сюжету в незвичний спосіб. Усе це є у Сергія Грабара, і саме тому йому вдається створювати, а не переказувати притчі. Окремої уваги заслуговують його притчі на біблійні теми, багато з яких сміливо можна назвати апокрифічними. Ця книга руйнує багато усталених міфів, думаю, вже назбиралось чимало творів на своєрідне “Євангеліє від Грабара”, — зауважив Юрій Щербак.
“Він є продовжувачем лірико-експресіоністичної літератури ХХ ст., увібрав трагічний досвід поколінь — часом це кафкіанський характер. А його твори — велика справа для пропаганди і утвердження християнських цінностей, — зазначив Юрій Миколайович. — Музою Грабара є історія, героями творів — знакові постаті: Аскольд, Ісус Христос; показано коротку історію окупованого Києва у новелі “Жінка”, заторкнуто щемливу єврейську тему”.
Валерій Гужва: “Він прекрасний прозаїк-реаліст і обрав лапідарний жанр, який не надто експлуатується в нашій прозі; історії подає контроверсійно, по-новому. Читаючи Грабара, згадуєш вислів Григора Тютюнника: “Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові”, адже все, хоч би до чого торкнувся Сергій Володимирович, він робить із любов’ю”.
Головний редактор журналу “Всесвіт” Дмитро Дроздовський наголосив, що Сергій Грабар пише про людину, яка має душу, кожною своєю притчею показує силу біблійних істин. “Він — колекціонер душ і гурман історій. Читаючи Грабара, я відчув себе наодинці зі всесвітом людини”.
“Творчість Сергія Грабара асоціюється у мене саме з музикою, оскільки як і він, я — теж меломан. Цей письменник справді творить від любові до життя, до музики, до Києва. Тому і література його — від любові”, — зазначив письменник Петро Перебийніс.
Схвально відгукнуся на книгу “Ритуал” Сергія Грабара відома письменниця, головний редактор журналу “Київ” Теодозія Зарівна.
Що поєднує вміщені в цій книжці вибраного твори? “Укладаючи збірку, я керувався життєвою логікою, це вибране за 15 років. У цій книзі є багато біографічних деталей. Скажімо, новела “Жінка” — в ній реальна Раїса Потапівна, спогади про маму і бабусю. Іноді це тільки штрих, як у новелі “Сусіди” — малюк, до якого схилилася жінка, то я… Це все образки і образи з життя, з баченого і пережитого.
Мені завжди намагалися довести, нібито я пишу “поезію в прозі”, але це не так. Мій жанр — притчева проза, притчева новела”, — відповів письменник.
На завершення вечора автор прочитав уривок з твору “Ван Гог”, який читає щоразу на літературних зустрічах, оскільки ця новела є значущою для нього і визначальною в пошуку свого читача. Скажімо, Олесь Ульяненко дуже розчулився, коли почув цю річ. Цікаво, що до творчості Сергія Грабара прихильні художники і музиканти, чуючи в його новелах щось більше за літературний текст.
Презентація закінчилась, а в мені продовжувала лунати соната, — словесна соната Сергія Грабара.
