Радію, коли чую від знайомих, близьких, що в тому чи тому селі, місті, в тій чи тій школі є вчитель від Бога — справжній учитель. Такою є Євгенія Євгенівна Оліярник, яка вже впродовж 30 років працює вчителькою початкових класів Львівської спеціалізованої середньої загальноосвітньої школи І—ІІІ ступенів № 28. Вона, кажуть батьки учнів 1-Б класу, збагачує дітей інтелектуально, виховує їх у доброті, любові, радості.
“Я звертаю увагу на якість душі дитини”
— Що найголовніше в житті? Правильний вибір професії, вдалий вибір супутника життя, любов і повага до рідного краю?
— Усі ці питання — ланки одного ланцюга. У кожної людини є свій порядок цінностей. Для мене найголовніша цінність — моя сім’я. Адже вдалий вибір супутника життя дозволив мені приділяти велику увагу професії. Щоб досягти вершин професії, треба виховати в собі розвинену особистість, яка ставить перед собою на п’єдестал нашого християнства любов до ближнього, до рідного краю.
— Як відважилися стати вчителем початкових класів? Ви розуміли, що означає прийти викладачеві вперше у перший клас?
— Перша моя вища освіта — викладач історії. Але так трапилося, що випадково прийшла на заміну в початкові класи, і зрозуміла: це — моє. Здобула другу вищу освіту — вчителя початкових класів, закінчивши Тернопільський педагогічний інститут. І ніколи про це не пошкодувала. Ось уже й шостий випуск. На знання накладається досвід, і ти вже знаєш не тільки “що”, але і “як”. Ось так і стала вчителем початкових класів.
— Що головне — звертати увагу дітей на якість душі чи прагнути додавати якомога більше до інтелекту?
— Кожна дитина — цілий світ, а здібності — різні. Я працюю у спеціалізованій школі з поглибленим вивченням іноземної мови, де переважна більшість дітей із достатнім і високим інтелектуальним рівнем. Багато зусиль вкладаємо у розвиток їхніх інтелектуальних здібностей у вивченні основ наук. Тому я звертаю увагу на якість душі дитини.
— Де більше виявляється жертовність вчителя?
— Під час виховання своїх дітей я не бачу своєї жертовності, це мій материнський обов’язок. А у своїх учнів вкладаю любов, доброту, повагу, жертвую своїм часом, здоров’ям. Це зміст мого життя. Головне, щоб учитель не був байдужим. Це свідомий вибір професії.
— Чи цікавляться діти ситуацією в АТО? Що вони знають про неї?
— Цікавляться. Ми в школі зобов’язані виховувати українських патріотів, ця тема зараз актуальна, і ми не можемо упустити момент національного піднесення у формуванні громадянина України. Діти долучаються до збору допомоги в АТО, пишуть листи воїнам, малюють малюнки. Тему АТО діти сприймають дуже гостро.
— Чи є діти, яких батьки (чи вчителі) привчили до англійської чи німецької?
— Є, і немалий відсоток. Батьки цих дітей — представники нового покоління, які розуміють важливість володіння іноземною мовою. Вони націлюють дітей на вивчення іноземних мов (мовні садки, гуртки, приватні заняття).
— Міністр освіти Сергій Квіт оголосив про повернення з 2016 р. до 12-річки. Як Ви це сприймаєте?
— Це конче необхідний захід для упорядкування потреб держави у спеціалістах із вищою і середньою спеціалізованою освітою. Система 12-річної освіти дає можливість свідомішого вибору професії (не обов’язково вищої освіти), бо завершення середньої спеціалізованої освіти планується у 18 років. Ця програма, якщо її розтягнути, — зменшить щоденне навантаження, а це покращить здоров’я учнів.
— Чи могли Ви 10—15 років тому уявити, що буде російсько-українська війна? Що відчули, коли вона “підпільно” почалася?
— Ні, не думала, адже багато років нас виховували в дусі “братерської” любові. Але не розуміла, чому наші “брати” не поважали нічого українського, нищили культуру, мову, національну самосвідомість. Відчувала — ми не “брати”, ми — чужі по духу, совісті, у нас різна ментальність. Те, що сталося після Майдану гідності, свідчить, що ми — різні. Як брат може прийти загарбувати нашу землю? Із перших днів незалежності не вірилося, що нас просто так відпустили. Бо дарованої незалежності не буває. І проливши кров за свою свободу, сформувалась українська нація і український громадянин. Ніщо не могло спонукати людей до такого патріотизму, якби не ця війна.
“Я співучасник побудови сучасної України”
— Понад 80 % росіян у різний час підтримували агресію Путіна щодо України. Чому? Хіба росіяни так ненавидять українців, чи “просто” боготворять Путіна?
— Цю війну недаремно називають гібридною. Росіяни зомбовані тенденційним російським медіа-простором. У цій країні відсутня демократія, свобода слова, що спричинило негативне ставлення російських громадян до України. Їм завжди потрібний був цар-батюшка і росіяни завжди відчували зверхність стосовно сусідів, інакше вони себе і не уявляють.
— Назвіть три книжки, які пропонуєте дітям прочитати для збагачення їхнього художнього світу.
— Це В. Нестайко: “В країні сонячних зайчиків”, “Чарівні окуляри”, “Пригоди Робінзона Кукурузо”.
— В Україні часом народ випереджає владу, він бачить краще за власних чиновників, як далі країні еволюціонувати. Ви згодні з цим?
— Я з цим згодна. Український народ надзвичайно розумний і талановитий із правіків. Демократія у нас у крові ще від козаччини. Із часів Конституції Пилипа Орлика ми довели всьому світу демократизм українського суспільства.
Коли влада відставала від потреб суспільства, народ піднімався на боротьбу. У наш час це перший і другий Майдани, думаю, наближаємося до третього…
— Чи розділяєте вчителя і просто громадянина? Щось особливе має бути в психологічній налаштованості вчителя?
— Не кожен громадянин може бути вчителем. А кожен учитель мусить бути громадянином. Це нероздільне, це в одній особі. Тільки справжній громадянин може виховати справжню особистість.
— Чи виникають у Вас розмови з дітьми про Церкву, про молитву?
— Звичайно. Систематично. Діти ставлять багато запитань, які стосуються й релігії. Я відповідаю на ці запитання, послуговуючись засадами християнської моралі.
— Що кажете дітям про українське телебачення? Чи є передачі, які подобаються?
— Подобається канал “Мега”, який ще не забруднений політикою. Люблю передачі з Кіпіані, де порушуються питання нашої історії. Дивлюся багато різних каналів, щоб бути в курсі того, що відбувається в світі та в Україні. А дітям рекомендую “Мега”.
— Дуже часто від відповідальних людей можна почути: “Все залежить від кожного з нас”. Тож запитання: що залежить конкретно від Вас?
— Від мене залежить багато: як я виховаю національно свідомих українців. Бо від них залежатиме майбутнє України і те, якими вони підуть у життя. Я не творю історію України, але я співучасник побудови сучасної України. Виховуючи свідомих українців, маємо вплив на історію України.
— Чи могло Ваше життя скластися інакше?
— Могло. Але наша доля — це багато шляхів, а той, який обрала я, — це моя доля. Були помилки, розчарування — це теж стимул до прогресу. Я задоволена тим, як склалося моє життя. Головне — не бути байдужим.
“Людство повинно прагнути до досконалості”
— Чи багато людей, розчарованих тим, що відбувається в державі, Вам довелося і доводиться зустрічати?
— Майдан гідності дав велику надію. Люди чекали на швидкі зміни, на покращення рівня життя. Але, на жаль, цих змін не відбулося, нікого не покарали за смерть Небесної Сотні. Навіть почалися переслідування добровольців і майданівців. Не відбулося очищення влади. Все це викликало розчарування у людей.
— Що у нас із культурою в рамках країни загалом і на Львівщині зокрема?
— На мою думку, треба відновлювати музичні, художні школи, які занепали через брак коштів, без підтримки держави. Треба відновлювати різні гуртки, театри…
— Чи забезпечені початкові класи підручниками? Бо МОН постійно обіцяє, що десь до грудня вони вже нарешті з’являться.
— У зв’язку зі зміною програми ми забезпечені підручниками не повністю. Підручники видані за часів міністра Табачника з важкою, не зрозумілою дітям термінологією, з великою кількістю помилок. Тому й не відповідають головним вимогам сучасності.
— Для чого читаєте книжки: щоб більше знати? щоб точніше оцінити себе? щоб реальність відходила на другий план? щоб зрозуміти письменника? щоб виховати відчуття?
— “Книга — морська глибина, хто в ній пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить”. Шкода, бо маю мало часу, але читаю щодня різну літературу, бо є різні потреби.
— Із чого починається урок?
— Із любові. Коли вітаємося, бажаю їм гарного і вдалого дня.
— Хто з українських представників еліти є для Вас совістю нації?
— Чорновіл, Лук’яненко.
— Чи маєте якусь мрію, яка і досі ще не здійснилася?
— Тих мрій багато. Вони ніколи не закінчуються. Але завжди моєю найголовнішою мрією була багата Україна. Це найголовніше.
— У Василя Стуса читаємо: “Отак живу: Як мавпа серед мавп”. Серед кого Ви живете нині?
— Ми живемо як мавпи серед мавп. Народ наш дуже розумний і талановитий, заслуговує значно кращої долі. Але, на жаль, можновладці не дотягують до такого високого рівня, як народ. Дивляться на себе в дзеркало і бачать себе іншими, ніж є, бачать себе провідниками нашої нації, культури. Але вони не українці, вони чужі для нашої нації.
— Що Ви зрозуміли за час своєї учительської діяльності?
— Це дуже важка праця і мало оцінена владою, що вона ставить учителя на низький щабель суспільної драбини, з простягнутою рукою. Колись учитель і священик були найповажанішими людьми. Я думаю, що малозабезпечена людина не може бути моральним авторитетом для учнів і їхніх батьків.
— Чи існує досконалість у цьому світі?
— Нічого в цьому світі досконалого немає. Але людство повинно прагнути до досконалості, бо втрачається ціль існування людства.
Замість післямови
У вірші, який супроводжує мене впродовж цілого життя — “Вчителько моя” є слова, які пам’ятаю й досі:
Вчителько моя, зоре світова!
Звідки виглядати,
де тебе знайти?
Що ж, ми згадали цю пісню — і вчительку знайшли.
Я дуже радий, що є такі вчителі. І серед них — Євгенія Оліярник зі Львівської середньої школи № 28. Вона розуміє, що: “Вчитель не має права бути байдужим”; “Ми в школі зобов’язані виховувати українських патріотів”; “Український народ є надзвичайно розвинений і талановитий з правіків”; “Не кожен громадянин може бути вчителем. А кожен вчитель мусить бути громадянином”; “Я є співучасником побудови сучасної України”; “Життя — коротка мить, спіши добро творити”.
Дякуємо Євгенії Євгенівні, яка своєю працею творить добро — виховує належним чином майбутнє української нації.
Спілкувався
Богдан ЗАЛІЗНЯК,
кандидат філологічних наук,
член НСПУ і НСЖУ,
м. Львів
