Надія КИР’ЯН
Нещодавно відбувся передпрезентаційний показ фільму “Американська мрія”. Автор картини Володимир Мула — журналіст, ведучий hromadske.tv, головний редактор порталу “ТелеПростір”, продюсер проекту LiveTime. Автор циклу репортажів про РіодеЖанейро, пізнавальнорозважальних циклів “Балтійськими країнами” та “Американська Мрія”.
Перед показом фільму його автори розповіли, як виник цей задум. Микола Васильков — телеведучий, сценарист повідомив, що Володимир Мула жив і працював у США, багато знімав, і вирішив зробити кіно. За жанром це інформаційний документальний телевізійний фільм. Монтувався кілька місяців. Фільм варто сприймати як авторську роботу Володимира Мули, оскільки йому належить відсотків 80 знімальної, монтувальної, продюсерської роботи.
Володимир Мула подякував Миколі Василькову, який брав активну участь у роботі, надав стрічці телевізійного шарму. До проекту також долучилися Андрій Луннік, Станіслав Ткачов, Тимур Мірошниченко та інші працівники hromadskоho.tv.
Журналіст проїхав 15 американських штатів, 11 із них зі своїм земляком Сашком Стефанюком, що працює в США далекобійником. Побачив два океани, проїхав 10 тисяч кілометрів. Українці перетнули Америку від канадського до мексиканського кордонів, зустрічалися та розмовляли із сотнею людей різних національностей, кольору шкіри та “барв душі”. Багато з них — емігранти з Радянського Союзу і пострадянської Європи. Починаючи з 1990х протягом 15 років майже мільйон осіб із усіх республік колишнього СРСР переселилися за океан.
Автор узяв за мету скласти правдиве уявлення про США, розвінчати міфи про цю державу, якими нас годували ідеологи СРСР та його правонаступниці Росії, порівняти “контрастні світи” — нав’язливого “русского міра” та заокеанського.
У фільмі одкровення героїв, їхні долі показано на тлі сучасного життя великих міст, зокрема, НьюЙорка, подано аналіз основоположних демократичних засад, позитивні та негативні сторони справжньої дієвої демократії, яку часом використовують недобросовісні хитруни (переважно прибульці) на шкоду країні та її мешканцям.
Серед героїв фільму: молоде симпатичне подружжя з ІваноФранківська Емілія Котик та Павло Ванджура, 66річний грузин Омар, Григорій Бельман з Оренбурга, москвич Руслан Кузнєцов, українці отець Володимир, священик УПЦ КП, та Ігор Кирилюк (до речі, українців у НьюЙорку близько 200 тисяч) та інші. Поїхали всі вони до США в пошуках кращої долі — адже вдома переважно не могли знайти ні гідної роботи, ні заробітку (у Емілії Котик, щоб влаштуватися на роботу після університету, просили непідйомного хабара). Утікали від приниження людської гідності, від хамства, від злиднів.
Дехто з емігрантів виграв американську ґрінкарту, дехто виїхав до родичів чи знайомих, хтось вдало одружився з мешканкою США. Багато хто з них планував заробити грошей, повернутися і відкрити власну справу. Усі цікавляться подіями в Україні і в Росії, співчувають Україні, звинувачують путінську агресію і остерігаються повертатися: куди? адже в Україні триває війна; окрім того там президент отримує 1000 доларів на місяць, а тут сантехнік 2000… Міркуючи про причини такого стану, один із героїв фільму виголосив монолог, який глядачі зустріли оплесками: “Доки це все кодло у Верховній Раді не перебити, не перевішати — нічого не зміниться. Просто відбулася ротація: замінили фігури, а біля того владного розбитого корита залишилися ті самі свині, якими керують ті попередні свині… Не одна Небесна сотня пішла, люди помирають. І в такий час красти, красти, красти, витягувати гроші, забирати від народу! Зараз дуже великий бар’єр між робітниками і владою, олігархами. В один прекрасний день люди можуть не витримати і придушать їх голими руками. Підуть під кулями і повиколупують їх, як черв’яка з яблука…”
Думки люди висловлюють різні, часом навіть протилежні. Однак усіх влаштовує суспільство, у якому Конституцію ще 1787 року, засновану на демократичних цінностях і свободах людей, де всі мають рівні права, — усі виконують! Проста людина може виграти суд хоч у кого, якщо правда на її боці. Тут за 100 років жоден вкладник не втратив жодного цента із застрахованих заощаджень. Банкам довіряють. Сила закону — головна запорука прав громадян. Суд як комп’ютер: порушення — рішення, порушення — рішення. Принцип життя у США — це рівновага. Ти матимеш рівно стільки, на скільки вклав сил, навичок, розуму чи фантазії. Життя своїм коштом — ось жорстка вимога вільного суспільства.
Але не все так просто і тут. Праця виснажлива — щоб гідно жити, треба важко працювати. Медицина дуже високого рівня, але дуже дорога, доступна далеко не всім. Безкоштовно рятують усіх лише в кризових ситуаціях.
Тут можна добре жити в кредит, відсотки низькі. Але кредит — це зобов’язання, “добровільне рабство”. Але попри ці недоліки, труднощі головне — люди відчувають справедливість.
За якусь годину перегляду дізнаємося величезну кількість інформації про Америку, про сучасну “американську мрію”: для когось це “виграти сто мільйонів доларів, хоча б мільйон”, у когось грошей достатньо, а хоче “стати гарним репером”, а для когось “гроші нічого не вартують — друзі, сім’я, хороші стосунки, люди навколо — от для чого треба жити. І звичайно, подорожі. Треба відкривати щось нове”. Для Емілії Котик — вступити тут в юридичну академію, вивчитися. “А ще наша американська мрія — повернутися в Україну”, — каже жінка.
Автор фільму не зустрічав у США жодного українця, “у кого не тремтить голос від суму й болю за події на батьківщині, вони завжди благословлятимуть воїнів, які відстоюють незалежність, суверенність нашої держави”.
Великомасштабна еміграція з України почалася ще наприкінці ХІХ століття. За понад сто літ діаспорянам вдалося зберегти етнічне обличчя: мову, національну пам’ять, традиції та духовний зв’язок із батьківщиною. Однак українцям у США, як і скрізь, треба об’єднуватися, допомагати батьківщині різними засобами, щоб легше було повертатися додому. Як виявилося, хороші заробітки, фантастична природа (до речі чудово відзнята у фільмі) та шалені можливості — це ще не все.
Автор картини ставить питання, у чому головна відмінність двох світів, між якими “застрягли долі його героїв”? І робить висновок: 70 років на світовій арені американцям протистояв Радянський Союз, який у світі був відомий як Росія. За 70 років у США викорінили расизм, побороли організовану злочинність і досягли одного з найвищих рівнів життя для свого населення. Натомість у країні Рад, продовження якої “русскій мір”, людям нав’язали фальшивий “патріотизм”, який прикриває агресію, провокує ненависть і підносить загарбницькі ідеали дикуна, який заволодів страшною зброєю, у ранг суспільної моралі. Цей “патріотизм” зникає за першого дотику “радянської” людини до нормального і цивілізованого життя, життя без подачок і дотацій, без суцільної залежності і суцільного страху — життя своїм коштом.
Україна, здається, хоч дуже важко, з кров’ю і жертвами, вже вирвалася з лап “русского міра”. Залишилося побудувати український світ — на основі демократії і справедливості.
