На здобуття Національної премії України ім. Тараса Шевченка на 2016 р.
Василь ЯРЕМЕНКО,
член НСПУ, професор
Не випадково у назві публікації про трикнижжя, яке висунуто на здобуття найвищої в державі премії, вжито слово: вагоме. Так, без перебільшення, це видання охоплює не тільки життя великого українця Івана Багряного (вельми многотрудне, героїчне), а й ті добротворчі діла та ідеї, що започатковані Багряним і творяться нами, втілюючись нині у реальність.
Автор трикнижжя — Олександер Шугай, поет, прозаїк, есеїст, відомий подвижник, громадський діяч, дослідник життя і творчості Григора Тютюнника, Аркадія Казки, Василя Мисика, але насамперед Івана Багряного. Прикметно, що його перша публікаціявідкриття в “Літературній Україні” про І. Багряного з’явилася 6 вересня 1990 року, тобто тоді, коли Україна ще навіть не здобула своєї незалежності. Це і стало початком романудослідження “Іван Багряний, або Через терни Гетсиманського саду” (1996 р.). До тієї книги мені випало написати післямову “Приречений любов’ю”. Дозволю нагадати її читачам: “Книга має добре опрацьовану драматургію: зовнішню і внутрішню. Зовнішня — це 24 розділи, а внутрішня — це робота з матеріалом: свідчення живих охтирців — різні мемуарні й епістолярні матеріали — архівні документи. Діалог документів. Белетризація мінімальна — ліричні відступи й оцінки автора, судження і роздуми над добутим матеріалом. (…) Український читач із вдячністю схилить голову перед Фундацією І. Багряного, на кошти якої ця многоцінна праця О. Шугая побачила світ”.
Двокнижжя “Іван Багряний: нове й маловідоме (есеї, документи, листи, спогади, нотатки, факти” (2013 р.) було наслідком подальших пошуків і знахідок автора і в Україні, зокрема на Охтирщині, де народився І. Багряний, і за кордоном, у Західній Німеччині, США та в Канаді, де жив чи перебував цей видатний письменник і політик. І тут доречно послатися на автора передмови академіка НАНУ Івана Дзюби: “Як результат самовідданої праці насамперед О. Шугая, зусиль видавництва “Смолоскип” та допомоги багатьох людей, яким дорога пам’ять про Багряного, і, звісно ж, Фонду імені Івана Багряного, — і маємо оці дві книги, насичені текстовим та ілюстративним матеріалом і цінними документами. Багато що тут публікується вперше; окремо слід відзначити велику кількість світлин, які картинно показують різні сторони життя й побуту самого Багряного та багатство його товариських і громадських зв’язків у еміграційному середовищі. Велику цінність має перепублікація маси розкиданих по різних газетах і часописах та відшуканих (а в іншому випадку приречених на забуття) рецензій, нотаток, відгуків тощо, які в сукупності своїй відтворюють атмосферу політичного і культурного життя, ідеологічної боротьби, особистих стосунків у діаспорі”. І ще: “Високі гідності Івана Багряного не потребують нині спеціального захисту: вони очевидні. Якщо читати його. І про нього. Кращому пізнанню цієї унікальної особистості і послужить пропоноване видання. Воно також унікальне — своєю повнотою і документальною вичерпністю”.
“Фундація імені Івана Багряного (хроніка доброчинної діяльності в Україні та за її межами)”, “Смолоскип”, 2015 р. — видання, що ним успішно вивершилось трикнижжя, про яке йдеться. Тож не випадковим є і те, що про трикнижжя вже активно відгукнулася преса і в Україні, і в діаспорі. Згадаймо доволі схвальні, аналітичні публікації на сторінках газет “Літературна Україна”, “Україна Молода” (аж двічі), “День”, журналу політології, футурології, економіки, науки та культури “Універсум”, щомісячника “Жінка”, тижневика “Свобода” (НьюЙорк, США) та ін. Автори публікацій відзначають невсипущу працю О. Шугая — багаторічного й сумлінного дослідника спадщини Івана Багряного, зокрема створення на її основі літопису культурницької благодійності. До речі, це завдяки йому з Нового Ульма, де поховано І. Багряного, було повернуто в Україну домашній архів видатного письменника, ідеолога, політичного діяча; вивчаючи біографію за документами і розповідями рідних, О. Шугай встановив точну дату народження І. Багряного (1906 року), був незмінним секретарем оргкомітетів з ушанування його 85, 90 і 100річчя. Прикметно, що саме цю дату завдяки зусиллям О. Шугая було занесено в Календар пам’ятних дат такої авторитетної міжнародної організації як ЮНЕСКО.
Загальний обсяг трикнижжя вражає — близько 3 тис. сторінок. А ще ж і десятки сторінок із вклейками, на яких видрукувано рідкісні світлини (багато з них уперше). Світлини, як неспростовні документи, фігурують навіть на форзацах. Та неабияке значення має й те, що об’ємне за розміром видання легко читається. Тут О. Шугай зарекомендував себе як блискучий публіцистдокументаліст, пошуковець і відкривач, який уміє заінтригувати й захопити увагу читача.
Учасники першої презентації вже назвали це новаторське видання творчим подвигом автора. Поза сумнівом, воно добре прислужиться історикам, дослідникам, студентам, журналістам, усім шанувальникам красного письменства. І нинішнім читачам, і майбутнім. Треба чесно визнати: за чверть століття дослідження такого рівня у нас просто не було. На моє тверде переконання, О. Шугай не тільки письменник, а й науковець високої кваліфікації. Я говорив на презентації, що вже перша його книга про Багряного заслуговувала на присвоєння автору ступеня кандидата наук, а наступні дві — доктора філології. (Де Інститут літератури?) Олександер Шугай виводить Івана Багряного на орбіту Шевченкового Духа. І це надзвичайно важливо в наш неспокійний, тривожний час, коли перед Україною вкотре стоїть питання: бути чи не бути? Державні ж мужі національною ідеологією, схоже, посправжньому не займаються. Мабуть, про життя і творчість Багряного їм майже невідомо.
Нагадаємо, що наступний, 2016 рік — ювілейний. Від дня народження Івана Багряного виповниться 110 років. Крім того, цьогоріч виповнилося сорок років Фундації його імені, яка своєю благочинною діяльністю багато зробила для розбудови новопосталої, незалежної України. Чи зважать і на цю обставину члени шанованого Шевченківського комітету? На нашу ж думку, було б вельми доцільним відзначити це вагоме і, сказати б, дивовижне трикнижжя високою державною премією, бо воно того цілком заслуговує.
