Дмитро ПАВЛИЧКО Скульпторові Анатолієві Кущу

Про камінь ваш писав я, а тепер

Вся бронза ваша стала біля мене.

Палаючий метал. Небес етер,

Як серце України незгоренне.

 

Що вам робити в сивому житті,

Де відшукати праведного ксьондза?

Бояться вас чиновники святі,

Не любить вас Москвою кутий бонза!

 

Мазепа жде. Йому пересікли

Перевертні до Києва дорогу.

І тішаться причаєні хахли,

Що прагнуть нас тлумити панємногу.

 

За Україну клекотить війна,

Там — ваша бронза чесна, обгоріла…

І тут вона стоїть, і там вона,

Як тайна вічності душі і тіла.

 

На вашій бронзі — доторк ваших рук,

Вона жива, гаряча і нетлінна.

Я знаю, вийде на столичний брук

Мазепою здобута Україна.

 

Вся від Аскольда до бійців УПА,

І вся від Кобзаря та від Мойсея

Прозріла й горда тим, що не сліпа,

А зряча, наче Господа ідея.

 

Живіть! Тримайтесь рідної землі,

Все, що створили ви, все має душу…

Знак генія на вашому чолі —

Це божий знак, його я не нарушу!

 

1.ХІІ.2015, Київ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment