який у рамках Авторського проекту Ірини Фаріон “Від книги до мети” зустрівся з громадськістю 10 листопада 2015 року в Актовій залі Національного університету “Львівська політехніка”. Зустріч викликала величезний інтерес: зала буквально тріщала від охочих послухати видатного мовознавця — доктора філологічних наук, академіка Академії наук Вищої школи України, літературознавця, публіциста, перекладача, члена НСПУ.
Урок перший
“Українську мову треба агресивно захищати”
Українська мова у нас нібито державна. На другий день (Валентина Шевченко керувала) закон ухвалили. І вся Верховна Рада заговорила українською. У залежній Україні становище з українською мовою було краще, ніж нині.
Олександр Мельничук викладав українською за тезою Ірини Фаріон “Убий Путіна своєю мовою”. Іван Огієнко казав: “Ми створили культ Шевченка, але не створили культу його мови”. Дикторів тоді готували. Тепер не відомо, звідки їх беруть. Усі мої колишні випускники — патріоти України. На радіо (тоді керував Віктор Набруско) всі давали інтерв’ю українською мовою. Тепер хто як хоче, так і говорить. Порушують статті Конституції і моральні принципи. Вчительку з Краматорська запитали, як вона ставиться до того, що київські ведучі переходять на російську мову? “Дуже негативно. На Донеччині не розуміють української тільки бандити, яких Путін присилає вбивати наших людей”.
Основне наше завдання сьогодні — поговорити про українську мову. Чуємо часом: “Є дві України: російськомовна й українськомовна. Це брехня. Вся Україна українськомовна. Тільки придурки в окремих містах поводяться певним чином”.
Північна Луганщина — це Слобожанщина. Вона не пустила до себе сепаратистів, бо вона — українськомовна. У Російській імперії забороняли видавати українські книжки. Майже 500 указів ухвалили. Добре, що ще була Галичина. Тут видавали українські книжки, коли там забороняли.
За часів УНР був спалах української мови. Багато українців емігрувало. Євген Маланюк писав: “Всі стали поетами Празької школи”. Олекса Стефанович прославляв гетьмана Виговського. Потім Богдан Хмельницький зробив необачний захід у московське царство. Спалах української духовності був і під час так званої українізації. Відродили українську мову комуністи, і багатьох із них розстріляли.
Здавалося, після Помаранчевої революції буде поворот. Тоді Ющенко мав 8 місяців у своєму розпорядженні, але не використав можливості. Януковичу Ющенко допоміг прийти до влади. Але й нині, на жаль, прийшли до влади люди, яким байдужа українська мова. Радіо. Один чоловік, який хоче відродити українську мову, сказав (звичайно, жартома): “Нам залишається випускати українські фільми російською мовою”. Гарний жарт! Чи не так? Київська кіностудія створила фільм “За двома зайцями”. Потім ту українську версію далеко засунули. Дуже часто кажуть: є російськомовна патріотична Україна. Але якщо ти справжній патріот України, то вивчи українську і розмовляй українською. Микола Міхновський, Євген Маланюк — авторитети для мене в цьому.
Неокласиків розстріляли. Тільки Рильський лишився. Освальд Бургардт виїхав і став Юрій Клен. Писав українською. Євген Маланюк підкреслював: Освальд Бургардт був етнічним німцем. Але всі його твори писані добірною українською. Поширюється міт про багатоетнічність України. Або пишуть: “Єдина Україна” — “Единая страна”. Україна — не поліетнічна. Німеччина — мононаціональна країна, хоч німців там найменше. Україна — також мононаціональна країна. Крім Криму. Бо там ще є кримські татари. Україна — мононаціональна країна і має підстави відтворювати українську мову на всій території. У Донецьку в часи Ющенка позакривали українські школи. Як там казав Пілсудський? “Я довго їхав у поїзді під назвою “соціалізм”. На станції “Польща” я вийшов з того поїзда”.
У нас — багато непорозумінь. Наш міністр внутрішніх справ агресивно ненавидить українців. У Києві свободівці зробили найбільший внесок у Перемогу. Борислав Береза демонстративно користується російською. А вийшов у другий тур у боротьбі за посаду міського голови Києва. Екскурсії в Києві російськомовні. Коли я звернув увагу однієї пані, вона мені відповіла: “Какая разница?!”. Не знаю, куди дивиться наш Президент. Я хочу сказати: для того, щоб нам відродити українську мову, треба її агресивно захищати. Не треба боятися. У нас же ситуація не гірша, аніж у Чехії 1918 року. Масарик не призначав німців міністрами. Маємо піднести престиж української мови. Не треба призначати чужих міністрів — у нас є свої, українці.
На цьому зупиняюся.
Урок другий
“Якщо тебе тіпа, то іди до невропатолога”
(У рамках відповіді на запитання)
— Після Хмельницького Україна зробила великий високий внесок у російську культуру…
— Жоден канал не дотримується української мови.
— У нас щось дурне дуже швидко поширюється.
— Кажуть “Доброго дня” — замість “Добридень”! Або: “Украинский — как родной”.
— “Гарної ночі” кажуть не дітям, а дорослим — бажають.
— Звертання “на Ти” — вплив старшого брата.
— Борис Антоненко-Давидович був моїм учителем мови.
— Я кажу тоді їм: “Ірина Фаріон — моя приятелька”. І всі їхні запитання відпадають.
— “Харківський” або “Скрипниківський” правопис — це одне і те ж. Це був соборний український правопис. “Харківський”, — бо був завершений у Харкові, а “Скрипниківський”, — бо це український комуніст Скрипник над ним працював, а потім — разом із Хвильовим.
— “Скрипниківський” правопис у цілому був нормальний. Хіба що дещо треба було підправити. А хто його засуджував, — той був з іншомовного населення.
— Державну мову мають використовувати у публічному спілкуванні.
— Того, хто не знає української мови, а працює на певній посаді в Україні, у Франції — навіть двірником би не взяли.
— Литовських письменників водили на Байковий цвинтар. Більшість написів на могилах — російською. Один із гостей сказав: “Вам добре — українці не вмирають”.
— Нам нав’язали в Російській імперії ім’я та по батькові.
— Чи є стратегічна політика відродження української мови? Петро Шелест після прочитання книги І. Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?” дав вказівку ЦК. І на телефонні запитування вони відповідали українською: “Вас слухають!”
— Нас не повинно цікавити, про що у сусідів (відомо — яких. — Б. З.) про нас говорять.
— Річка, книжка, а не — ріка, книга.
— Мій друг — Максим Стріха: “Я не буду грішми забезпечувати заклад, який ігнорує українську мову”.
— У Донецьку я завжди говорив українською, і ніхто мені нічого за це не казав.
— Маємо казати: не “давайте гулять”, а — “гуляймо”. Працюємо “за графіком”, “за планом”, а не “по плану”, “по графіку”. Доводилось чути і кумедне: “за моєю думкою”. Треба казати: “дзвонити” “на телефон”, а не — “по телефону”.
— Таких людей, як Шуфрич, не можна допускати до Верховної Ради.
— Нехай керівництво в себе, у своїй країні, не переходить на чужу мову.
— Не треба 2016 рік робити Роком англійської мови, про що говорив Президент, а — Роком української…
— Я багато бував на Майдані. З трибуни мало говорили російською. Вважали, що українська їх об’єднує…
— Ознакою слабкості є перехід на російську — тобто на мову співрозмовника. Це ознака слабкості й ознака ще чогось.
— Рецепт від “тіпа” і “карочє”? Їм треба просто порозумнішати. “Якщо у тебе тіпа, то йди до невропатолога”.
Замість післямови. “Не поза нами життя, — записав у “Щоденнику” Володимир Винниченко, — а в нас. Треба носити його в собі, тоді важка обстановка і умови дадуть поживу для нього”. Сконстатуємо: і доцент кафедри української мови НУ “Львівська політехніка” Ірина Фаріон, і академік ВШ України Олександр Пономарів — власне, з тих людей, які носять життя в собі. Аби, зокрема, якомога більше зробити для України. Дай Вам Боже!
Спілкувався
Богдан ЗАЛІЗНЯК,
керівник прес-центру наукової журналістики ЗНЦ НАНУ і МОНУ, м. Львів
