Молитва за Україну

Оксана МИХАЙЛОВА

28 листопада усі українці в межах наших територій і далеко в еміграції запалили свічу пам’яті в роковини геноциду українського народу — Голодомору 1932—1933 років. Особлива мистецька акція-реквієм була організована і в Центрі художньої і технічної творчості “Печерськ” у Києві. Чотири хорових колективи цього дня виконували молитви за Україну.

У залі, зведеному у 20-х роках минулого століття, напівтемрява. Без офіціозу та пафосу, з глибокою чуттєвістю тут розпочинається традиційний щорічний вечір “Дарничанка” скликає друзів”, який цьогоріч вирішили присвятити духовному возз’єднанню та пам’яті про українців, які загинули тоді, щоб ми співали тепер.

Зал переповнений. “Дарничанка” зібрала тих, із ким співпрацює душа в душу, щоб цей особливий день провести разом, спільною піснею, словом і духом. Вечір розпочинає автор і головний натхненник щорічного зльоту колективів — заслужений працівник культури України, професор Київського національного університету культури і мистецтв Петро Андрійчук. Він виходить на сцену не з порожніми руками — із дарунком, який благословляє на життя — сніпком колосків.

“Ми, на жаль, уже не в змозі виправити те, що сталося, — каже професор Андрійчук. — Ми всотуємо по крупинці ту трагедію, ті факти і почуття, шукаємо пояснення і хочемо відновити справедливість, копаючись в архівах… Але ми точно можемо зробити все, щоб не дати оцій символічній свічі пам’яті згаснути”.

І одразу зі сцени залунала неймовірної глибини композиція “Старовинна каплиця” (мелодія Григорія Сопільняка, слова Юлії Колеснік) у виконанні “Дарничанки”. Голос солістки Валентини Пасічник злітав так високо, що, здавалося, почули скорботний спів і на небесах. Глядачі стояли.

Вечір розпочали з благословення протоієрея, настоятеля Свято-Ольгинського храму Всеволода Рибчинського. А рівно о 16-й, коли по всій Україні оголошено хвилину мовчання та акцію “Свіча пам’яті”, наймолодші на сцені запалили свічу, закарбувавши цю мить у своєму серці…

Прозвучала у виконанні хору і велична молитва Калнишевського — останнього кошового отамана Запорозької Січі. Уже в наші дні його канонізувала та назвала Петром Багатостраждальним Українська Православна Церква Київського патріархату (2008 р.), а цього року отаман був канонізований і УПЦ МП.

Вечір тривав гармонійно і затишно. Одна за одною композиції додавали в життєствердності. Своєрідним експериментом професора Андрійчука стало возз’єднання двох хорів — “Дарничанки” та іншого його дітища, аматорського хору “Княжа Вольниця” с. Білогородка Києво-Святошинського р-ну. Колективи виконали дві пісні — “Пасу воли” Юрія Штельмаха та “Там, де ми ходили” Івана Сльоти на слова Василя Юхимовича. Додав шарму дуету колективів цікавий хід — чоловіки на сцені, жінки — на балконі. І в цьому антифоні звук долітав до небес.

Після хвилини мовчання пісня “Пливе кача”, що вже стала нашим трагічним національним славнем, у виконанні хору навчальної студії при Національному заслуженому академічному народному хорі України імені Григорія Верьовки, схвилювала присутніх до сліз.

Подарували неймовірну енергетику і хорова група народного ансамблю пісні і танцю “Хлібодари” Уманського національного університету виноградарства та солісти Заслуженого академічного Закарпатського народного хору Мирослава Копинець і Олександр Товт.

Завершилася програма заходу життєствердним фіналом. Пісню “Єднаймося, люба родино” (муз. Віталія Газінського,

сл. Михайла Каменюка) виконували всі колективи із відчуттям того, що жодне загублене життя не стало даремним.

Наприкінці зі словом подяки виступив відповідальний секретар ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Микола Нестерчук та вручив подяки учасникам цього дійства.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment