Щойно, 8 грудня, минула 147-а річниця Матері Просвіти. Чим сьогодні перейняті просвітяни? Про це говоримо з головою ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Павлом МОВЧАНОМ.
Про українські проблеми в гуманітарному просторі найкраще говорить нагальна потреба проведення Форуму “Українська альтернатива”, скликаного з нашої ініціативи. До Оргкомітету увійшли представники багатьох громадських організацій і творчих спілок. У рамках Форуму відбувається і науково-практична конференція, присвячена проблемам патріотичного виховання.
Всупереч чинній Конституції України за Януковича був ухвалений горезвісний Закон “Про засади державної мовної політики”, автори якого відверті вороги України. Перше, цілком логічне запитання, з яким ми звертаємося до чинної влади: чому досі мовні проблеми в нашій державі регулюються саме цим законом, який, як відомо, писався за кремлівськими мурами? Чому наріжний камінь під державною спорудою України вибитий, і нам негласно, але антиконституційно накинута модель поліетнічності, якщо українці є домінуючим етносом, що складає 78 % від усього населення України? Сьогодні немає потреби переповідати, як із порушенням усіх процедур і норм регламенту та самої Конституції був “продавлений” закон Ка-Ка, та чому ось уже два роки постмайданна держава Україна за ним живе, а наш національний мовно-культурний, історичний і освітній простір дедалі більше та інтенсивніше поглинає чужомовна стихія…
Дехто скаже, що “Просвіта” не сходить із нібито застарілої теми — мовної. Адже потрібно нарешті здійснити реформи, змінювати тарифи, боротися з корупцією (є цілий набір проблем, які нагально потребують розв’язання), та — передовсім — потрібно розв’язати фундаментальну проблему деколонізації України, включно з декомунізацією, де мовному питанню відводиться найвизначальніше місце… Сьогоднішня влада взагалі не хоче помічати її, тим самим зневажаючи українців. Бо як реагувати кожному з нас на те, що на своїх засіданнях Кабмін, наприклад, або ж МВС використовують робочу мову сусідньої держави! Чи можливий міністр внутрішніх справ Німеччини, який би послідовно з дня в день вживав французьку мову… Абсурд! Так чому цей абсурд можливий у нас на 25-му році незалежності України?
Ми вживаємо термін Гайдеґґера: мова — дім буття нації, то ж про яку націю йдеться? Згадана Президентом у день вшанування пам’яті жертв Голодомору 28 листопада послідовна війна Москви проти України чиниться вже не одне століття, то чому ж валуєвська формула “нет, не было и не будет” і сьогодні сповідується на території України більшістю телевізійних каналів, радіостанцій, сукупним мільйонним накладом російських газет, десятками найманих російських журналістів, непорахованими накладами книжкових російських видань, кіносеріалами, телепрограмами, піснями і телевиставами, інтернет-виданнями, відеофільмами і СД-дисками, продукованими в Росії, з якою воюємо… Запущена і перезавантажена на гібридну війну потужна машина з деукраїнізації, або як писали раніше, декоренізації триває, триває процес винародовлення, підсилюючись щоденно, щогодинно — з відповідними демографічними деформаціями. “Просвіта”, творча українська інтелігенція не мовчать.
Ось думки відомих українських письменників: “Після перемоги Майдану українське в Україні зводиться до рівня філологічного гетто ще успішніше, ніж за часів Януковича, а сподівана українізація і культурна революція обертаються “забреханим Відродженням”. І не помічати цього — уподібнюватися до брейгелівських сліпців, що кривуляють до прірви” (Павло Вольвач, “Країна”,
№ 47 від 3.ХІІ.2015 р.).
“Сумно, але факт: багато телеканалів, радіостанцій і газет України беруть участь в інформаційній війні не на боці нашої держави” (Ігор Лосєв, “День”,
№ 222—223, 4.ХІІ.2015 р.).
Брати Капранови в листі до Президента: “Ви живете у вигаданому світі. Світ для вас вигадують ложкіни-шокіни та інші, вони і самі в нього не вірять…
…Люди вже не ті, що раніше, коли ми відчули своє право та свою силу, коли відстань до спускового гачка зменшилася до міліметрів”.
Питання: якою може стати Україна за таких обставин через десять років, є не риторичним… Наша батьківщина може бути без українців? Чи ми, просвітяни, українці, можемо припустити таку перспективу?! Адже русифікаційні, денаціоналізаційні процеси, як ми пересвідчилися на прикладі Курщини, Білогородщини, Кубані та Зеленого Клину, є незворотними… Позоставалися лише прізвища — як згадка про спільну родову спорідненість з нами… Тому й “Українська альтернатива”, що політика лінгвоциду, яка не обірвалася на Майдані, набрала обертів і стає проблемою номер один нашої національної безпеки… Нові “заквітчані” табачники ще не викреслюють з абетки літеру “і” чи літеру “є”, — вони просто скорочують кількість годин на вивчення української мови, літератури, історії…
“Московські попихачі” Авакови і їм подібні так і не спромоглися за досить тривалий час опанувати державної мови, вперто демонструючи до нас усіх не лише зневагу, а й огиду…. Це вони, внуки Кагановича і Берії, чинять розправу над нашим державним і національним тілом, прикриваючись терміном гібридної війни, носіями гібридності якої вони є самі… Просвітян, що безпосередньо причетні до державотворення, — адже це нашими зусиллями була не лише проголошена і відроджена Українська держава, — сьогодні мають чи не за недоуків, коли прищеплюючи нову ідеологему “два язика — одна страна”, сподіваються, що ми з цим погодимося і змовчимо. Ми добре розуміємо, якою може бути та “страна”. Ми вже надихалися цим інтернаціонально-московським смородом вдосталь, і ми спроможні крізь той морок, який нагнітають, побачити обриси нової Малоросії, в якій так легко торгувати питомими національними інтересами України. Тож ніколи на це не пристанемо, час “Української альтернативи” настав!
Ми живемо в часи посилених взаємозв’язків внутрішньої і зовнішньої політики держав у глобалізаційному світі, де принципи економічних та політичних відносин настільки взаємообумовлені та взаємозалежні, що необхідно рішуче визначатися щодо нашої не лише геополітичної чи геоекономічної, а й мілітарної структури і, відповідно до цього, формувати модель внутрішнього устрою України. Країна в центрі Європи з 46-мільйонним населенням не може стояти осторонь глобальних процесів нового світового порядку з тяжкими — не рудиментарними, а базовими принципами колоніального стану: з домінуванням російської культури, мови, церкви, бізнесу, інформаційного простору. Ми зобов’язані зруйнувати мости “русского міра”, який стає дедалі більше присутнім в ідеології держави Україна… Євроінтеграційна перспектива для України важлива не лише в економічних аспектах, а передовсім у гуманітарній сфері, бо культурно-мовна вторинність наша, тобто зросійщеність, нікому там не потрібна. Наша мовна ідентичність відповідає глибинним національним інтересам, оскільки стає чинником незворотних демократичних, а не олігархічних, економічних і культурних трансформацій в Україні.
Гуманітарна складова стає не внутрішньою справою певних політичних і олігархічних сил, а активним чинником формування спільного європейського духовного простору. Активні євроінтеграційні зусилля української влади заслуговують на підтримку. Справжня політика зорієнтована на результат, а не на тимчасові компроміси. Такими чинниками, як мова, історія, культура, церква, національна держава не легковажить. Компромісів не може бути, якщо йдеться про єдиний народ і єдину Україну.
Стає дедалі важче захищати своє, рідне “Просвіті”, але у нас є надійне опертя, аби спинити це страхітливе протистояння. Це — українська нація, її неперебутні цінності і вміння їх обороняти. Наша просвітянська справа — діяти по правді у випробувальні часи, як це й робили наші попередники.
