Триває російськоукраїнська війна. А українцям необхідно доводити, що влада Москви — ворог України. І що на нас напав не північносхідний чи східний сусід, як говорять деякі українські діячі, а Російська Федерація. Ось голова Житомирської обласної ради з нагоди Дня незалежності звернувся до мешканців зі словами: “Агресором став північний сусід, який досі не змирився з тим, що Україна обрала європейське майбутнє”. Північний сусід Житомирщини — Білорусь, яка не нападала на Україну. То чому житомирському посадовцю не сказати: “Агресором стала Російська Федерація?” Невже страх, що не можна звинувачувати Москву, все ще живе в головах деяких українців?
Гарій МАКАРЕНКО,
м. Житомир
Щодня чуємо, що Україна йде в Європу. Насправді Україна географічно перебуває у самому центрі Європи. І нам не потрібно “йти” — слід жити за європейськими демократичними законами. Тож говорити, що Україна намагається йти у Європу, це теж від меншовартості.
На першому радіоканалі диктор розповідає про створення поліції у південній Пальмірі. Так прийнятно називати Одесу — відповідно до північної ПальміриПетербурга. А де ж справжня Пальміра? У довіднику зазначено: “Пальміра (від назви давньосірійського міста Пальміра, відігравало важливу економічну роль у II—III ст.). Загальна назва міст, архітектура яких вражає розкішшю та монументальністю”. Отже, і Петербург, і Одеса — північні Пальміри щодо сірійської Пальміри. Та в Росії народи намагалися намертво прив’язати до імперії. Всі інші народи вважали меншими від росіян. І Петербург назвали північною Пальмірою, а Одесу — південною. Чому й нині Одесу потрібно прив’язувати до російського Петербурга? Одеса — північна, а не південна Пальміра з точки зору географії, логіки, справедливості. Та українські журналісти продовжують підгодовувати міф меншовартості українців.
У кожній мові кожної країни світу були проблеми зі словниковим запасом для найменування всіх технічних, наукових винаходів, які з’являлися в інших країнах. Комп’ютер, інтернет, мотор, вольт, географія і тисячі інших назв входять у первісному вигляді у словники країн світу. Але є іноземні слова, які мають чудові відповідники в українській мові. І їх потрібно використовувати. У Франції забороняють вживати іноземні слова, які мають французькі відповідники. Сайт — чуємо щокроку, коли йдеться про інтернет. Сайт — англійською мовою сторінка. Інколи і в Україні у цьому випадку говорять сторінка. Але в більшості — сайт. Можливо, щоб підкреслити свою освіченість або соромляться української мови. Бо в багатьох із нас у душі живе дух меншовартості. Або слово імплементація. Імплементують закони, статті, доповнення. Це латинське слово означає в широкому понятті дотримання, введення. Більшість із нас погоджуються, що українська мова — одна з мелодійних мов світу. Слова натхнення, кохання, бажання — наче мелодія. Від них віє гармонією, поетичністю. До цієї низки належать і слова дотримання, введення. Але всі, від Президента України до журналістів, вживають слово імплементація. Таким чином вони нав’язують нам українську меншовартість, хоч і не усвідомлюють цього.
Тисячі років тому в Європі панувала латинська мова. З неї вийшли романські мови: італійська, французька, іспанська та інші. Термінами латинської мови послуговується наука. Крилаті вислови латинською використовуються і в наші дні в багатьох країнах світу. Леся Українка свій вірш назвала “CONTRА SPEM SPERO!” (“Без надії сподіваюсь!”). Та більшовики вилучили зі шкільних програм латинську. Потроху забулися латинські влучні, образні вислови. А взамін нав’язують російські. І вже підсвідомо вживаємо в розмові українською мовою вислови російською. Бо багато років українцям втовкмачували в голову, що російська мова найвеличніша. Наслідки цієї політики відчуваються і в незалежній Україні. Людям здається, що вживаючи в українському тексті вислів російською мовою, вони надають українській розмові більшої ваги. Це ніби печатка на документі. Прикро, що цим грішать навіть патріотично налаштовані журналісти на українському радіо. Два приклади. 26 лютого 2015 року в передачі о 13.30 на першій програмі радіо журналіст у своєму українськомовному коментарі вжив: “Пациент скорее мёртв, чем жив”. Але ці слова можна було б сказати українською. 15 липня з 9.30 на цьому радіоканалі журналіст, розмовляючи з депутатами ВР, спитав їх, як би розвивалися події, якби ухвалили певний Закон. При цьому зауваживши вже російською: “Условного способа в истории не существует”. А хіба не можна сказати: “Умовний спосіб в історії не існує”? І в цих шановних журналістів уже в підсвідомості спрацьовує уявлення, що російські вислови український текст прикрашають, надають йому значущості. А насправді принижують українську мову, виховують в українців почуття меншовартості. Подібні приклади можна знайти у виступах українськомовних політиків, депутатів. На рекламних щитах, оголошеннях деяких туристичних фірм можна зустріти назви країн — Турція, Германія. Все це похідні політики зближення мов народів СРСР із російською мовою. “Зближували” словники двох мов і вкладали в голови українців думку, що російські й українські слова майже однакові. Потрібно змінити у слові лише однудві букви. Германия — російською, Германія — українською, Турция — російською, Турція — українською. Хоч українською — це Німеччина, Туреччина. І цим грішив не тільки третій президент України.
У повоєнні роки в СРСР дуже популярним був дует гумористів Тарапунька і Штепсель. Фіма Березін виконував роль Штепселя — ввічливого, розумного, справедливого героя, який говорить вишуканою російською мовою. Тарапунька (Юрій Тимошенко) — хитруватий, простакуватий, підступний, розмовляв суржиком, зловживав русизмами. Глядачам нав’язували думку, що українською мовою розмовляють неосвічені люди. Десятки років цей дует українцям підносять як талановитих акторів. А хіба україноненависники Віссаріон Бєлінський, Йосиф Кобзон, Олександр Солженіцин не талановиті? Але вони не визнавали і не визнають Україну як державу. А українців називають малоросами, українську мову — діалектом російської мови.
Коли ж українці пройдуть свої сорок років блукання російською великодержавною пустелею, щоб позбутись меншовартості?
