Олесь ДОНІЙ, громадський діяч, народний депутат України VII скликання:
— У цьому залі зібралися люди, які все життя присвятили національній ідеї. Тут присутній Степан Хмара, який за національну ідею пішов на Голгофу, в табори і тюрми. Тут депутати, які творили українську державу: Іван Драч, Володимир Шовкошитний, Юрій Кармазін, Олександр Гудима, відомі просвітяни Володимир Семистяга, Степан Волковецький та багато інших, які все життя відстоювали українську мову, культуру, українські ідеї. А чому ми отримуємо поразку за поразкою, у чому всі разом помиляємося? Українська нація спроможна до героїчних вибухів, майданів, а наслідками користуються ті, що на цьому роблять гроші й продають Україну. Євромайдан – це була третя за нашого життя національнодемократична революція. Такі були національновизвольні змагання кінця 1980х—початку 1990х років, потім Помаранчева революція. Коли ми виходили на площі, ми боролися за Україну — за українську мову, українську культуру, українську перспективу. Чому після того завжди приходять люди, які використовують наші ідеї, носять наш синьожовтий прапор, гімн серед нас співають, а роблять речі абсолютно протилежні? А ідейних іще й дискредитують. У нинішнього Президента є кілька спічрайтерів. Один із них — колишній московський політтехнолог, був редактором “Киевских ведомостей”. У нього зараз популярна соціальна мережа, і я читаю, що він дозволяє собі писати стосовно Степана Хмари — “це клінічний випадок”. Яке він має право так висловлюватися? Ми можемо критикувати один одного, але так зневажати… І це не окремий випадок, а цілеспрямована політика із відсторонення від державного керівництва людей української справи, української ідеї.
Я проаналізував діяльність вищих органів влади і діяльність Президента. Закон КіваловаКолесніченка треба скасувати однозначно, про це неодноразово говорив Павло Мовчан та інші громадські активісти, науковці. Але чому ніхто не згадує, що цей закон, ухвалений за часів Януковича, вже легітимізований пропозицією Президента Порошенка і під його особистим тиском ухвалений цією безхребетною Верховною Радою 16 липня 2014 року? Це закони про особливий статус деяких регіонів на Донеччині, який ВР не хотіла ухвалювати. У парламент приїхав особисто Президент і почав кожну фракцію “ламати через коліно”. Там також є закон про амністію для терористів і про легітимізацію сепаратистських формувань під назвою “народна міліція”. А щоб усе остаточно легітимізувати, треба провести вибори за українським законодавством на окупованій території. Після цього відбудеться по суті не просто федералізація, а конфедералізація України, хоч це слово ніде не прозвучало. І це чітка позиція і діяльність нинішньої влади. У нас масмедіа також належать олігархам, але керуються з АП. Говорять: “Потрібно впроваджувати мирний план Президента”. А хтось його читав? А я читав і зробив свої висновки, я єдиний із депутатів ВР, який проаналізував “за” і “проти” плану Президента. Єдиний пункт у плані Президента, який стосується мовного питання, — підтримка російської мови. Це написано в мирному плані, який зараз є на сайті Президента. У тому Мінському плані, розробленому разом із Медведчуком.
А нам потрібно займатися дерусифікацією. Чому Путін пішов на Донбас? Хіба це не зрозуміло, що там, де найбільше вбивали українську мову, там найбільша кількість колаборантів. Нам конче потрібно займатися на сході дерусифікацією, нести українське слово, українську пісню, українську культуру. Нещодавно на одному з каналів впровадили щотижневу програму “Остання барикада” про українську культуру. Остання програма була присвячена волонтерам культурницьких ініціатив на сході. Знаєте, що мені сказали? “Ви знаєте, ця програма суперечить українській державі”. Дивина! До речі, значна частина чиновників середньої ланки на сході розуміє, що це потрібно, і допомагає. А Українська держава — навпаки. Створили дорадчу комісію для впровадження культурницьких ініціатив, пообіцяли кошти. А через півтора місяця “вбили” цю комісію. За півтора року війни на сході на Донеччині та Луганщині навіть не створили української газети.
Натомість міністр МВД і керівник обласної адміністрації не розмовляють українською мовою, зате водичкою обливаються — і вся країна це обговорює. А конкретні кроки зробити неспроможні. Тоді виникає питання: чому це так? Відповідь світоглядна.
Чи є нинішня влада насамперед українською? У мене враження, що ні. Українець — це світогляд, розуміння, якою має бути Україна. Держава повинна бути не для можновладців, не для олігархів, не для бізнесменів, а для українців, яким потрібно дбати і за мову, і за хліб, зокрема й за підвищення зарплат і пенсій. Це місія уряду і Президента. Ми ініціювали від нашого Комітету проводити у 23 містах України безкоштовно навчання російськомовного населення української мови. Але цього недостатньо. Чому цього не робить влада? Верховна Рада навіть не спромоглася ухвалити закон, щоб державні службовці складали обов’язковий іспит з української мови. Чому? У мене є підозра, що це не просто позиція Петра Порошенка, а один із пунктів цілеспрямованої здачі національних інтересів. Я про це не боюся казати, і тому вже рік у списках, кого не можна допускати на всі основні центральні канали. Такої цензури у нас не було навіть за попередньої влади. Я міг критикувати Януковича і Азарова на центральних каналах.
Де ми програємо і чого нам не вистачає? У їхніх руках фінанси, медіа і законодавство. Три основні речі. Нам дозволяють носити вишиванки і співати українські пісні. Але не займатися політикою. Владні повноваження за радянських часів були у КПРС, а тепер у олігархічних магнатів. І в їхній інтерпретації вони можуть працювати проти України. Тому висновок один: треба брати владу в свої руки. Іншого шляху немає.
