Найважливіша національна справа

Стан культурного розвитку будь-якої країни є одним із найоб’єктивніших показників не лише здоров’я суспільства у всіх його виявах, й повноти вирішення тих проблем, передусім політичних і економічних, які стоять перед ним.

Нам усім добре відомо, що впродовж останніх років розвиток культурної сфери в Україні відбувається вкрай суперечливо. З одного боку, розгортаються інноваційно-революційні процеси, зумовлені тяжінням народу до національно-культурного відродження та демократичного суспільного життя, ствердження ідентичності, прагнення інтеграції у світовий цивілізаційний поступ. З іншого — виявляються системні проблеми світоглядного характеру, загострюються внутрішні соціально-економічні протиріччя, увиразнюються негативні тенденції в управлінському, кадровому, інфраструктурному, фінансовому забезпеченні галузі. Підсилення інноваційних і модернізаційних динамічних тенденцій пов’язане передусім з активізацією культурного життя в регіонах, глибшим усвідомленням значення культури як форми вияву національної самосвідомості, як чинника консолідації суспільства та зміцнення державності.

Зібрання 15 грудня 2015 року в Києві — це, по суті, перший організаційний крок до створення громадського об’єднання Всеукраїнського форуму “Українська альтернатива”, метою якого має стати практична робота з консолідації українського суспільства у відстоюванні цілісності та суверенітету держави, відновленні історичної пам’яті, збереженні і розвитку української мови, національної культури і мистецтва, утвердженні громадянського суспільства з високими гуманістичними цінностями, національною свідомістю та правдивим патріотизмом.

Сьогодні продовжуємо друкувати матеріали Форуму (початок див. у ч. 50), зокрема, виступи його учасників та Ухвалу.

Віктор ЮЩЕНКО,

Президент України:

— Вітаю сьогоднішнє зібрання, бо воно надзвичайно актуальне. Я переконаний, що люди, які сьогодні в залі, потрібні, щоб сформувати національну ініціативу, яка приведе нас до українських цілей, українських цінностей, української єдності.

Хочу почати зі слів Тараса Шевченка: “Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара, Карає тяжко? За Богдана, Та за скаженого Петра”. Цим я хочу підкреслити, що корені нашого лиха у московській політичній системі, яка з кожним роком забирала у нашої нації мову, пам’ять, віру і Церкву, героїв, звичаї, традиції, те, що було основою нашої цілісності і єдності. Зверніть, будь ласка, увагу, чому Путін не пішов на Житомирщину, Київщину, Чернігівщину? Чому він вибрав Донбас? Бо на Донбасі найменше того, що нас об’єднує і консолідує як націю. Там переважає чужа мова, чужі герої, чужа Церква… Що потрібно, щоб перемогти окупанта на сході нашої країни? Я почав би з того, що основою нашого патріотизму, нашої гідності є насамперед наша ідентичність, наша цілісність.

Як повернути те, що втрачено? А втрачений цілий простір. В українському телебаченні 23 % української мови, серед українських видань, газет 70 % російськомовних, журналів російськомовних — 87 %… На сході триває війна не за землі — за гео­політичний простір, простір панування. Тому починати треба з мови. Один із наших героїв говорив: “Якщо ви втратите територію, втратите державу, ресурси — усе це можна повернути. Якщо ви втратите мову, культуру, традицію — втратите все”.

Іншими словами, наші біди в тому, що, як вважають російські ідеологи, “Россия заканчивается там, где заканчивается русский язык”. На жаль, дуже часто територія держави і мовна території не збігаються. Тому сьогодні на Форумі, який підготовлено громадською націо­нальною ініціативою, ставимо завдання відновити той втрачений простір: мови, пам’яті, культури. Я думаю, що ми робимо найважливішу національну справу. І тому зичу, щоб ми на цьому Форумі знайшли той діалог, який виведе нас на закріплення національної ініціативи, національного формату, як повернути нам рідну мову, культуру, Церкву, звичаї, традиції, інформаційний простір та інші цінності. На цій дорозі я закликаю всіх до порозуміння і співпраці.

Related posts

Leave a Comment