Cлавні світу білому та сонцю красному

Вадим МИЦИК,
етнограф, доктор філософії в галузі культурології, Тальне—Звенигородка на Черкащині

Із величною думою про Світ прилинули до нас колядки з далини віків, із духовних пластів культури пращурів. Донесли вони духовну чистоту, світоглядні засади та художнє багатство нашого народу. І, що найосновніше, — незмірний світ космовідчувань і космогонізм мислення. Ми, українці, маємо найвище духовне багатство — свято Коляди і пов’язаний із ним процес світославлення — колядування. Впродовж віків цим небесним співом звеличують три джерела життя — сонце, землю й воду, які втілені в три празники: Коляду (Різдво Сонця), Щедрий вечір (Новий рік), Водосвяття (свято світла й води Ордана). Від них настає ріст і розвиток людини, тварини, рослини. Тому так радо колядники возвіщають і величають:
Радуйся,
Ой, радуйся, Земле,
Ясен Світ засвітився!
На зимові святки найвеличнішими піснями уславляють названі три сили. Саме вони і праця “пана господаря” дають життя з року в рік, як те й було в усі віки. У цьому є розуміння цінності життя і найвищий вияв світогляду народу.
Українські колядки — це не просто пісні, а космогонічні міфи й повертають людей до правіків, коли “світ сновався”. Процес світотворення відбувається у двох барвахсилах: “Синій камінець — синєє море. // Жовтий камінець — жовтая земля”. Синьожовті кольори відтворюють ту сферу, в якій існує життя. У них поєднуються світові життєтворчі величини: Світло й Вода, Небо й Земля, які створені для його народження й розвитку.
Три голубоньки порадилися “як світ сновати”. Пірнули вони на дно моря — у безмір Світового океану й винесли все необхідне для життя. Отже, з води усе й постало. Наука також стверджує, що життя пішло з води. Дрібний пісочок посіємо ми —
Та нам настане чорна землиця.
Та дістанемо золотий камінь,
Золотий камінь посіємо ми —
Та нам стане ясне небонько,
Ясне небонько, світле соненько,
Світле соненько, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця,
Ясна зірниця, дрібні звіздочки.
Колядки, котрими уславляють світ і супроводжують дійства, які утверджують його світло й тепло, є найдавнішими за походженням з усіх обрядових пісень в українській народній творчості. За світоглядними аналогіями, своїм походженням вони сягають у духовні пласти найдавнішої хліборобської цивілізації — Трипільської, а це шістьп’ять тисяч років тому. Тут вони перегукуються із розписами кераміки трипільціворіїв. Основним мотивом у них є коловорот Сонця. Свято Коляди і є вшануванням народженого животворящого ясного Світила.
На глеках, горнятах культури мальованої кераміки Сонце зображено у чотирьох фазах, що відтворює і чотири пори року, і чотири сонячні свята, і чотириєдиність світу. Про це ж співається і в українських колядках. Ось теслярі створюють храм світобудови, в якому:
В одне віконце ісходе сонце,
В друге віконце — в обіди сонце,
В трете віконце —
в полудни сонце,
А й у четверте заходе сонце.
Чотирибічність світу або світовидність ще з тих прадавніх пір стала образносимволічною засадою і характерною рисою світогляду й наших предків, й українцівпіснетворців. Дослідник світогляду прадавніх хліборобіворіїв академік Б. Рибаков відзначив таку особливість трипільського розпису. В композиціях над трьома створеними силами володарює четверта верховна іпостась. Те саме бачимо і в більшості колядок. У чотирьох строфах, у чотирьох рядках діють три космічні сили — сонце, місяць, дощ. Вони сприяють людині, тварині, рослині. Якщо замість дощу оспівуються зорі, то перед нами постає сім’я, як космічне сузір’я, де місяць є батько, сонце — жона його, а “дрібні зірки, то їх дітки”.
Господареві посилаються три дари: пшениця, овес, гречка; або в нього зародить “жито, пшениця і всяка пашниця”. Гречній панні даються “три ключі в правій руці”. Усе це в триєдиному поєднанні спрямовується на чотири сторони світу і в колядках, і в ритуальних дійствах, і в народному мистецтві. В колядках, як ми бачимо, оспівано і триєдиність світу — троє гостей, три дари, три празники, три тереми… Тут ідеться не просто про зручну образну закономірність, а про основну рухову силу Сонячної Галактики — мірність, яка в її центрі становить 3,0017.
Такі колядки є не просто піснями, а славнями Сонцю красному і Світові білому. З огляду на художню й світоглядну цінність наведемо повністю одну з найосновніших із них — “Радуйся, Земле”. Записав я її ще 1967 року від мудрої і знаючої піснярки Явдохи Петренко із роду Присяжнюків у селі Вишнополі на Уманщині та обколядували ми з нею багато Господарів не тільки на Черкащині, а майже по всій Україні:
Добрий вечір тобі, пане господарю!
Радуйся,
Ой, радуйся, Земле,
Ясен Світ засвітився!*
Вимітайте двори новими мітлами,
Застеляйте столи та все килимами,
Кладіть паляниці з ярої пшениці,
Бо прийдуть до тебе триєжданні гості.
Ой, що першим гостьом, то краснеє Сонце,
Ой, що другим гостьом, то ясненький Місяць,
Ой, що третім гостьом, то дрібненький Дощик.
Ой, що Сонце мовить — людей благословить,
То ізрадується дитятко маленьке.
Ой, що Місяць мовить — звіра благословить,
То ізрадується дитятко маленьке.
То ізрадується звірятко дрібненьке.
Ой, що Дощик мовить — поля благословить,
Як перейду яром, польомгосподаром,
То заколоситься жито і пшениця,
Жито і пшениця, всякая пашниця.
У цьому славні уславлено дієтворчі мірності Світового ладу — чотиричастинність і триєдиність як сутність його розвитку й зростання. Колядка композиційно є такою, як і давньоукраїнська скульптура Світовида. Життя у Світі, як стверджує світогляд українського народу, розвивається по горизонталі на чотири сторони, а вгору росте триєдино. Ось такий місткий образ Світу і життя в ньому.
Ой плине, плине райськеє древце,
Райськеє древце на три вершеньки…
Це образ того древця, що спустилося на землю з осіддя Божого — ВираюВір’я. Таких триєдиних древців є багато у розписах посуду трипільціворіїв. У духовному житті українського народу — це і гильце на весіллі, і купайлиця, і квітка на обжинки. Оспівування процесу світотворення, основних джерел життя — Сонця, Води, уславляння Господаря на небесних і земних просторах потверджує, що колядки є предковічними піснями українського народу.
Спів колядок піднесений і урочистий, від якого, здається, настає оновлення. Пісня возвеличує усе суще на землі і словом величальним славить Сонце нарожденне. На зразку таких колядок, як “Радуйся, Земле!”, упевнюємося, що саме такі пісні є Славнями світовими. Адже “ясен світ засвітився” це — з’ява Сонця у новому циклі відродження й розвитку.
Заручили колядки людину з піснею, народ із пресвітлими Небесами.
Ми є людьми космічного походження. Ще й досі зберігся переказ, що нам лелеки — посланці Бога світла Леля — приносять дітей із небес. У всій творчості народу — і словесній, і образотворчій — основним символом є Сонце. Поляни, цебто мешканці Наддніпрянщини, у “Слові о полку Ігоревім” названі “Дажбожими внуцями”. Найосновнішим приспівом у колядках є “Ой дай Боже!”. Цілком можливо, що в давню пору він звучав на похвалу всеможного Бога Сонця — Даждьбога. Вбрання колядників також із сонцесяйними узорами, а в Коляди (Берези, Пережи) у руках — восьмипроменева Зоря, бо ж “Старше колядник — світлоє Сонце”.
У колядках, як світових Славнях, щонайперше оспівується Сонце. За народною вірою наші предки були “Дажбожимим внуцями”. Коли ж почалося нищення народного світогляду, то знецінилися і самі люди. Світлоносців — “божих онуків” за християнською термінологією стали називати “рабами божими”. За комуністичного режиму їх взагалі обізвали “трудящою масою”. Навіть на зміні одного рядка приспіву в колядці “Радуйся, Земле!” наглядно бачимо, як фальсифікувався народний світогляд. Так, рядок “Ясен Світ засвітився” замінено на “Син Божий народився”. За радянського часу ще більше спростили слова колядки, “оновивши” останні слова на “рік Новий народився”.
З усіх народних пісень колядкам відведено місяць для розучування — грудень і два тижні для всезагального величання Світу, Світла й людей на вулицях, коло хат, в оселях. Одначе ніякі інші зразки творчості — ні народна поезія, ні красне письменство — так не уславили джерела життя: сонце, землю, воду, не підняли й не дорівняли до небесних вершин, не поставили людину врівень із космічними світилами — сонцем, місяцем, зорями, як колядки та щедрівки. Тут вона не просто особистість, а космічна перебудовча сила. Сім’я — то небесне сузір’я. Її, як і Сонця, одна й та світла і життєносна їжа — кутя.
Сидять вони кругом стола,
Їдять кутю пшеничную
Та п’ють воду студенную.
Сонячна енергія, яка від Коляди щодень наростатиме на Землі, вливається в людину творчою силою, і вона засіватиме й роститиме на Землі добро, творитиме красу. Тому й спів колядок такий найвеличніший і найпотрібніший, для душі зворушливий. Світославність і космогонізм предків втілюється у наших душах духовною єднальною силою.