Микола ГОЛОМША,
голова Політичної партії “Патріот”
Закон України “Про запобігання корупції” дає чітке визначення поняття “корупція”. Суть його досить проста — це завжди протиправне використання службових повноважень.
Для боротьби з цим явищем у правоохоронних органів є всі необхідні законодавчі можливості й інструменти, але не вистачає політичної волі. Без неї боротьба з корупцією — безперспективна, бо система влади побудована так, що людина прагне обійняти певну посаду саме через корупційні перспективи, а не заради виконання прямих обов’язків.
При цьому вищим пілотажем корупційних діянь є намагання посадовців максимально дистанціюватися від власних темних оборудок — вони особисто не ведуть розмови, не підписують документи, не беруть валізи з “відкатами”…
На щастя, в Україні досить сильне негативне сприйняття корупції (як явища) і корупціонерів (як таких). Я би навіть сказав, що в нас існує сильна публічна антикорупційна мода.
Однак виживання на побутовому рівні змушує українця для вирішення своїх проблем у правовому полі шукати зв’язки — кума, брата, свата, доброго знайомого або, зрештою, посередника. При цьому пересічний українець не любить звертатися до державних установ, яким інтуїтивно не довіряє.
За умов, коли законодавство не зведено в кодекси, чиновники, судді, прокурори та інші досить легко маніпулюють законодавчими положеннями та власними службовими обов’язками. А відтак маніпулюють громадянами України. Тому я переконаний, що одними лише правовими інструментами з явищем тотальної корупції в Україні не впоратися.
За відсутності політичної волі будьяка розпіарена боротьба з цим ганебним явищем приречена на провал.
На жаль, поки що всі гілки влади, включаючи і монополізовані ЗМІ, лише імітують свою функціональну діяльність, відстаючи від суспільних динамік і в Україні, і у світі.
Усім нам — владі, громадським активістам, пересічним українцям — потрібно усвідомити, що корупція є настільки живучою, вона так пристосовується до нових умов, що лише проста констатація цього явища завжди гратиме проти держави і суспільства. Масштаб корупції в Україні всеосяжний. Водночас цивілізований світ зараз стикається з поки що неусвідомленим фактом тотальної світової корупції, яка огортає своїм павутинням не лише окремих високопосадовців, а цілі управлінські кластери. Ми є свідками розслідування корупційного скандалу у FIFA, FIDE. Періодично та чи та країна здригається від корупційних скандалів. Утім навіть ООН офіційно не порушує проблему загрози тотальної корупції на планеті. Може, тому, що і там є корупціонери, про що свідчать перші процеси сьогодення?
Щодо предметних виявів корупції, то назву кілька з них. Наприклад, приниження владою (першими особами) ролі і значення українського суспільства перед іноземними аудиторіями, коли невідомі сентенції щодо ключових національних позицій від влади стають спочатку відомими міжнародним громадам через світові ЗМІ, а лише потім — самим українцям. Маю на увазі історію з погодженням у Венеціанській комісії змін до Конституції, які не отримали схвалення громадськості чи хоча б експертного середовища в Україні. Інший приклад: коли парламент політично шантажує суспільство, мовляв, міжнародне співтовариство вимагає окремих законодавчих змін задля вступу до ЄС. Насправді ж під цими гаслами певна олігархічна група просуває вигідні для себе зміни.
Хотів би назвати ще один вид корупції — міждержавний. До нього я зараховую невиконання країнамигарантами Будапештської угоди. Не хотів би розцінювати це як корупційну змову безвідповідальних геополітичних гравців. Швидше, це ситуативна корупційна гра одного з учасників угоди зі всім світом, якій сприяла міжнародна безвідповідальність, породжена глобалізацією.
Ми, безперечно, рухаємось у Європу. А вимоги Європи, серед іншого, передбачають безкомпромісну боротьбу з корупцією. Для цього потрібно довести іноземним партнерам, що весь державний апарат рішуче налаштований на боротьбу з корупцією.
Але якщо вище керівництво не переймається боротьбою з цим явищем, більше того, саме замішане в темних оборудках, то що говорити про нижчі ієрархічні прошарки чиновництва? Ось так і починаються ритуальні танці довкола проблеми боротьби з корупцією — говорити про це потрібно всім і правильними словами, а реальні кримінальні справи відкладаються на потім.
Владні дії щодо цього явища носять звітнопаркетний характер. Влада оперує проблемою корупції як дивним рецидивом, який турбує тільки Захід чи громадян і ніколи саму владу, адже вона завжди у своїх очах безгрішна. Хотів би підкреслити, що високопосадовці не враховують одного важливого факту — боротьба з корупцією є не лише вимогою ЄС. Це передусім нагальна вимога українського суспільства. Це потреба, яку обстоює кожен громадянин. І це індикатор того, наскільки влада відповідає за свої слова, сказані зі сцени Майдану. Тому не виключаю, що практику судовоправової системи в боротьбі з корупцією доведеться застосовувати до тих високопосадовців, які зараз найбільше говорять про цю саму боротьбу.
Для подолання корупції потрібно не лише законодавчо забезпечити умови для безкомпромісної боротьби, а й започаткувати реальну автономність усіх гілок влади. Особливу увагу при цьому варто звернути на так звану четверту та п’яту владу — ЗМІ і громадські організації. Нарешті, місцеве самоврядування повинно відійти від обслуговування центральної влади і запрацювати на повну силу на благо громади.
Вважаю, що винятково демократія може дати відповідь на ці виклики у планетарному масштабі. Наприклад, через Майдан, як це сталося в Україні. Для нас Майдан означає кінець епохи тотальної, і не тільки української, корупції як парадигми співіснування корупційної влади і безправного суспільства.
Майдан створив нову реальність життя, яку нашому суспільству ще потрібно осмислити і прийняти розумом і душею. І одночасно він відкрив для нас нові можливості, де немає місця корупції. На жаль, люди зі сцени Євромайдану, які прийшли до влади, цього так і не зрозуміли. І зараз найбільше бояться третього, безкомпромісного Майдану. Я особисто проти такого вирішення проблеми. Але твердо переконаний, що суспільство має контролювати владу. Форми і методи цього контролю давно відпрацьовані демократичним світом. Однак українці зуміли сказати своє нове слово в поступі демократії — ми гідність особистості підняли на вищий щабель людського існування.
