Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ
Літературна критика досі сприймається багатьма як бідна родичка літератури, або ж прислуга, місце якої не у вітальні, а на кухні. Комусь із європейців належить формула: великих критиків немає, але є велика критика. Попри всю парадоксальність, позаяк велику критику не можуть творити критики малі, а може, саме завдяки їй, у цій сентенції проглядається прихований іронічний підтекст. Бо ж критик у сприйнятті більшості певною мірою постать одіозна саме тому, що критик. Хоча в історії різних культур траплялися періоди, коли саме критики були володарями дум свого покоління.
Було, звичайно, й інше. Нам важко уявити, що такі російські критики, як Скабичевський, Ткачов, імена яких відомі хіба що історикам літератури, ледь не по діагоналі перекреслювали “Війну і мир” Толстого. А сам Толстой, натерпівшись від критиків, писав так: “Що стосується критиків, то часто під їхніми руками великі письменники стають малими, глибокі — дрібними, а мудрі — дурними”.
Часто кажемо і чуємо: “Поет Божою милістю”. І не кажемо і не чуємо: “Критик Божою милістю”. Кричуща несправедливість! Бо критиків Божою милістю значно менше, ніж поетів Божою милістю. Це зауважено ще до нас. На наших теренах про це говорив Чендей.
Не всі, хто пише статті й рецензії, критики. Критик — це відчуття істини на підшкірному рівні. З ним треба народитися. Воно або є, або його немає.
Був етап у Михайла Слабошпицького, коли він мовби відмежувався від критики, і, здавалося, без вороття пішов у біографічну прозу, у художню документалістику. Але то оманливе враження. Аналітичний хист його від того перевисання тільки употужнився. Він просто постав в іншій якості. І я переконаний, що без дару аналітика не було б його книжок про Осьмачку, Влизька, Коцюбинського, масиву його статей про поетів діаспори і материкової України тощо. Навіть публіцистика його була би якісно іншою. Зауважмо: у “Наближенні до суті” явлена лише дещиця з огрому матеріалів, написаних цим великим трудоголіком.
Він володіє найсуттєвішим — гострим критичним чуттям. Він із найчитабельніших наших критиків: доказовий, виважений, логічно вмотивований, подеколи іронічноспоглядальний чи й саркастичний. Він органічно посутній. Він може помилитися у частковостях, але рідко помиляється, коли йдеться про напрямні таланту.
Звичайно ж, як успішний видавець, він змушений іти на певні компроміси. Не має ж він ґанити товар, який видає “на гора”. Бути ним прочитаним — престижно. Своїм авторитетом він утвердив репутації багатьом.
Знаю з власного досвіду: глибокі статті пишуться на такій же хвилі піднесення, як і глибокі вірші. Їх не може бути забагато. Але вони були, є і будуть. Посутній доказ — “Наближення до суті”.
