Наші на Донбасі. Далі буде

Володимир СЕМИСТЯГА,
голова Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка

“Слово Просвіти” постійно інформує широку українську громадськість про події, які відбуваються на сході нашої держави. Серед них про поїздки у фронтову та прифронтову зону Луганської і Донецької областей унікального мистецькопропагандистського волонтерського гурту “АртДесант”, створеного й керованого заслуженим діячем мистецтв України Сергієм Архипчуком. Але ніколи не писали “із середини” про цей колектив, ядро якого складають високопрофесійні артисти, освітяни, журналісти, представники письменницького цеху, самобутні виконавцімузиканти, талановиті композитори, відомі громадські діячі.  Кожен — це ім’я та легенда, широко знані в Україні та поза її межами.

До них періодично долучаються представники багатьох куточків нашої держави. Їхня географія: Галичина, Поділля, Волинь, Подніпров’я, Слобожанщина,  європейська українська діаспора. І, безумовно, — сам Донбас. У своїй меті вони єдині: силою мистецтва, чарівної української пісні, палкого, пристрасного поетичного та пропагандистського закличного слова підбадьорити славних вояків, піднести їхній настрій і бойовий дух у  небувало складних умовах для нашої держави на вищий щабель в ім’я прийдешнього європейського майбуття. А головне — новим змістом наповнити крилате — “Народ і Збройні сили України єдині!” При цьому не забуває “АртДесант” про цивільних, учнівську молодь, а особливо про діток, які найбільше постраждали внаслідок розв’язаної путінськими агресорами війни проти нас.
Поїздки відбуваються за підтримки патріотичних волонтерських організацій, багатьох громадських і державних інституцій, а то й просто небайдужих українців. Серед них і ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Завдяки їм упродовж останнього півроку “АртДесант” уздовж зони бойового зіткнення (іноді за 100 м від позицій противника) продемонстрував, на що він здатен у 75 населених пунктах і військових підрозділах (у деяких двічі, а то й тричі). Щоденні більш ніж двогодинні концертнопропагандистські виступи завжди сприймалися емоційно на “Ура!” та “Браво!” по всій лінії від Біловодського і СтаничноЛуганського районів на Луганщині до Бахмута, Авдіївки, Маріуполя на Донеччині.
Пам’ятні й зовсім неочікувані зустрічі, довгі розмови, затяті дискусії, аргументовані відповіді на запитання, після яких світлішали обличчя, з’являлися усмішки, теплішало на душі; а в декого — запізніле каяття і сльози безпорадності. Та все ж життя перемагало, бо з минулого багато хто переносився у майбутнє: “Ось як після війни я, ми, всі разом…”
Вражаючою була остання поїздка колективу на Луганщину і Донеччину. Вона характерна не лише феєричними виступами віртуозагітариста киянина Сергія Шматка,  композиторавиконавця музичних патріотичних пісень Віктора Відоменка з Поділля, рокерапоета, лауреата першої “Червоної Рути” та одного із засновників українського шансону Леоніда Репети з Волині, солістів чоловічого вокального тріо “Гонта” — Петра Волошина, Василя Семенчука, Валентина Купчика — науковців Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини, репертуар та виконавська майстерність яких вразила і зачарувала всіх. Неперевершене виконання українських народних пісень і романсів під власний акомпанемент бандури та гітари київського науковця Світлани Мирводи. Чарівною неповторністю власного музичнопісенного доробку загальне захоплення викликала композиторспівак киянка Леся Горова, яка для українських вояків дала три сотні концертів. Своєю патріотичністю завоював повагу волонтер Олег Білик. Ну і зрозуміло, що всі шаленіли від оригінальних виступів костюмованого Святого Миколая у виконанні Сергія Архипчука.
У місті Щастя на Луганщині колектив перевершив себе, виступаючи в школіінтернаті санітарного типу перед дітками, здебільшого — сиротами, з окупованого Луганська. Дітям надовго запам’ятається свято, подароване від серця з миколайчиками, солодощами, шкільним і наочним приладдям, книжками, дисками з навчальними програмами, з елементами гри від “Просвіти” тощо. Свято Миколая розтопило не лише серця дітей та педагогічного персоналу, а й самих волонтерів, які своєю чергою від діток отримали високий урок патріотизму та любові до України. Це ж повторилося і в щойно відкритому приміщенні клубу місцевого ПТУ.
На цих заходах пізнавали й мене, очільника просвітян Луганщини, Володимира Семистягу. Про мене не забули. Саме там, і навіть на сцені, уперше відбулася наша неочікувана зустріч із Сергієм Ткаченком, депутатом міської ради, з яким спільно перебували у застінках сепаратистів.  Після 35 діб Сергія обміняли на полонених терористівосетинів, а я ще 20 діб перебував у полоні.
Завжди разом із теплими речами, продуктами, засобами гігієни воякам дарувалися просвітянські бібліотечки. Це були книги з автографами голови ВУТ “Просвіта” П. Мовчана та інших просвітянських активістів, перші видання з “Бібліотечки воїна”, інша продукція Видавничого центру “Просвіта”. Зрозуміло, що центральне місце належало просвітянському виданню “Слово Просвіти”. Газета миттєво розходилась, лунало безліч запитань. Бо правдиве друковане слово рідко потрапляє до вояків через різні причини. І нам теж було приємно побачити, що газету шанують і цінують за її патріотичну позицію, об’єктивний виклад доленосних подій, миттєву відповідь фальші і зневагу певних кіл до всього українського. У більшості військових частин, а це (розвідники, артилеристи, аеромобільні війська, частини Національної гвардії тощо) ми побачили стенди, підшивки “Слова Просвіти”, які зачитувалися до дірок, передавалися один одному з підрозділу в підрозділ. В шпиталях і лазаретах  переважно вимагали газету, вириваючи один в одного. А в деяких підрозділах навіть обирали або призначали “бібліотекаря”, який видавав, збирав і знову розповсюджував просвітянську пресу та книжки. На запитання чому так? Відповідь одна — газета воює з нами.
Тож повідомимо читачам, що, враховуючи свої можливості, редакція “Слова Просвіти” передплатила власним коштом 28 річних комплектів газети для міських і районних бібліотек Луганщини, три комплекти — для віддалених сільських бібліотек Донеччини. Крім того гурт “АртДесант” передав комплекти видавничої продукції “ВЦ Просвіта” до 13 районних, міських, сільських бібліотек і місцевих навчальних закладів на Луганщині.
Вразило і російське село Денежнікове Новоайдарського району на Луганщині, де крім вояків, місцеві мешканці просили комплекти просвітянських видань, які передали до сільської бібліотеки, а ще й — бандуру, гітару, баян, сопілку (які отримали) для спорядження колективу української пісні.
Тож урок для всіх один. Там, де свої функції не виконує держава в умовах гібридної інформаційної агресії Росії, повинні активно діяти ми, просвітяни України. Слово воює, слово згуртовує, слово будує Українську Європейську Україну!