Євген ДЗЮБА,
голова Сватівського РО “Просвіти”
Після бандитського бунту в Луганську м. Сватове стало воротами Луганської області — не окупованої. Сватове — перший райцентр області на трасі Харків—Луганськ, тут потужний залізничний вузол, з якого починався зв’язок із Києвом. До речі, тут певний час перебувала обласна адміністрація.
Назва міста на будівлі залізничного вокзалу — російською. Лише більше ніж через рік після того, як я подарував державний прапор з ініціативи учасника АТО з Чернігівщини, начальник станції його вивісила. Таке ставлення до прапора. Раніше оголошення звучали рідною мовою, тепер спочатку мовою окупанта, а потім (не завжди) державною, мовляв, хохли все стерплять. А для кого російською? Після війни росіяни до нас не їздять, а луганці чудово розуміють державну мову.
У місті відкрили першу в сільському районі Лівобережну українську гімназію ім. В. Сосюри, який прославив Сватове якщо не на весь світ, то на весь СРСР точно. І ЗМІ про це трубили на всю Україну від Чопа до Мілового. За Януковича ім’я В. Сосюри зникло. На прохання РО ВУТ “Просвіта” ім. Шевченка відновити його тодішній голова Сватівської РДА О. Петік відписався: “Вважаємо за доречне детальніше дослідити життєвий і творчий шлях поета, визначити, наскільки актуальними є його твори в наш час” (лист РДА №21/36 — 1404 від 06.07.2015 р.)
На відписці відсутній виконавець, що передбачено діловодством. Зрозуміло, що лист готувався в кабінетах відділу освіти. Може, це окремий факт? Ні!
Український історичний клуб м. Сватового при районному осередку “Просвіти” провів виїзне засідання в с. Мілуватка, де народився Микола Мащенко. Зібралися мілуватчани, і ми відкрили для себе багатогранну діяльність всесвітньо відомого режисера, окрім того, що зняв 30 художніх фільмів. Одноголосно ухвалили рішення про виготовлення меморіальної дошки, громада за 2 місяці провела всі підготовчі роботи. Місцевий фермер В. Куницький оплатив її виготовлення.
1 вересня меморіальну дошку урочисто відкрили на шкільному будинку, де навчався М. Мащенко. Ні представників тодішньої районної влади, ні місцевого телебачення на заході не було. На підставі рішення засідання клубу “Просвіта” звернулася до Мілуватської сільради з проханням назвати одну з вулиць села ім’ям М. Мащенка. Ще одне рішення клубу — розширити шкільну експозицію про кінорежисера у його меморіальному музеї. Переконані, туристи сюди потягнуться. Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка письменниця Любов Голота передала ексклюзивну річ — запальничку, яку їй подарував Микола Мащенко на презентації фільму “Богдан Хмельницький”. Пані Любов допомогла отримати від кіностудій диски з усіма фільмами М. Мащенка.
Та С. І. Медвідов, сільський голова, заявив, що М. Мащенко нічого для села не зробив, тому односельці відмовилися називати вулицю його ім’ям, хоча, згідно з Указом Президента України, перейменування в селі відбулося.
Обраний голова Сватівської райради пані Віта Сліпець, філолог за освітою, на нашому боці. Вона пообіцяла разом із просвітянами умовити селян назвати вулицю ім’ям Мащенка.
Спілкуючись із мешканцями Рівного, Луцька, Тернополя, я помітив, як вони пишаються земляками, відомими хоча б у своєму районі. До речі, жодної вивіски російською я у цих містах не бачив, хоча російську мову чув нерідко. У нас же місто рясніє вивісками мовою сусідньої державиагресора.
Я вирішив не їхати до мілуватчан. Тим паче, що депутати Сватівської міськради, для якої М. Мащенко “нічого не зробив”, перейменували на його честь одну з вулиць, за що їм і меру щира подяка.
Шокувала ще одна подія.
28 листопада все цивілізоване людство відзначало День пам’яті жертв Голодомору. Газета “Новини Сватівщини” (засновник райрада), №51 від 27.11.10 надрукувала статтю “Голод в довоенный и послевоенный периоды на Сватовщине”. Зміст її, м’яко кажучи, вразив. Виявляється, у нас був голод і 1932 року, але винні “засуха”, “дожди” “весна оказалась затяжной” та самі селяни — “допускались случаи халатности, организованных недоработок, вредительства, расхлябанности”, тому і урожай у 1932 р. був поганий, і жодного слова про “керівну роль” КПРС.
В. Швець, професор, академік у статті “Чому Голодомор став можливим?” (“Слово Просвіти” ч. 47 за 2015 р.) пише: “Урожай 1932—1933 років був цілком нормальним, отже, голод був штучним”. Тому автори і не згадують КПРС, адже є її палкими прихильниками. Л. Королько неодноразово заявляв, що Ленін — наша історія.
Другий автор В. М. Принь — секретар Сватівського РК КПУ. До речі, за моєю інформацією, втік до РФ і розшукується СБУ. Дивно, що в газеті, яка є органом Сватівської райради, де перемогла Аграрна партія України, державотворча партія, депутати (переважно фермери та селяни) допустили друк сфальсифікованого матеріалу.
Так, у нас “свобода слова”, “демократія”, але у нас і війна — справжня, кривава, зі смертями наших побратимів.
3 грудня відбулося засідання Сватівської райради. Головою комісії з духовності голова райради В. Сліпець (Аграрна партія) запропонувала Л. Русанову (голову районного осередку партії Опозиційний блок — у минулому Партії регіонів). Ця кандидатура викликала шок. Депутат О. Борзило (Аграрна партія) наголосив, що публічні виступи Л. Русанової під час Революцій гідності (Л. Русанова була заступником голови РДА) не дають їй права очолити комісію з духовності. Але голова поставила на голосування, і Л. Русанову було затверджено. Депутати О. Борзило та С. Авалян (обоє з Аграрної партії) залишили залу.
До Дня самоврядування першим отримав грамоту голова Мілуватської сільської ради.
Спілкування представників громадських організацій у кабінеті голови райради нічого не дали.
Директор ЗОШ №1 С. О. Загоруй, звільнення якого вимагали громадські активісти і якого захищала начальник відділу освіти РДА О. Юхновець, утік до Росії.
