Дякую Богові, що вона в нас є, і що я всетаки її знайшла. А було це так. Ще десь у середині 1988 р. в мій кабінет зайшла голова нашого місцевкому профспілки Рая Кузьмінівна, вона була приємно зворушена і розказала, що тільки що була в нашому чортківському Будинку культури на зустрічі Ганни Чубач із дітками Чортківщини. Раю Кузьмінівну приємно вразила щирість, простота і правдивість, з якою поетеса вела цю зустріч, дітки відповідали їм тим же — щиро її приймали.
Це ім’я мені запам’яталося, але вийшовши на пенсію, я стала допомагати своїм доням у догляді за онуками, двічі навіть виїздила за межі України, а тому не завжди мала можливість слухати наше українське радіо.
І раптом серед літа 2009 р. я почула по радіо (то була, напевно, передача “Добридень”), що Ганя читає свої “Реліктові дерева”. Мені перехопило дух і я собі сказала: “Я мушу знайти цей вірш і вивчити його”.
І почала шукати. Тоді я часто їздила в Київ і проходила у справах через Майдан Незалежності, а там біля Поштамту на столиках продавалися книжки. Питаю, чи немає “Реліктових дерев” Г. Чубач. Позитивної відповіді не почула. А одна добра жіночка (хай Бог дає їй добре здоров’ячко) прислухалася до мого питання і каже: “Я знаю, де продаються книжки Г. Чубач” і повела мене в книгарню “Наукова думка”. Дівчатапродавчині сказали, що у них справді були книжки “Серед зневір і сподівань”, але зараз, на жаль, немає — усі продані.
Тоді я попросила в них Ганнусин телефон. Одна з них, трохи провагавшись, усетаки дала. Я зразу зателефонувала, Ганнуся з приємністю прийняла мій дзвінок, відтоді ми з нею часто передзвонюємося. В останніх розмовах вона каже, що я для неї як старша сестра. А чому б і ні? Мені скоро 82, а Ганнусі, дякувати Богові, уже — 75. Хай Бог дає добре здоров’ячко ще на багатобагато років.
Коли ми зустрілись, Ганнуся подарувала мені “Серед зневір і сподівань”, а також диски зі своїми піснями і дитячими віршиками і піснями, багато дитячих книжечок. Їх я передарувала дітям своїх сусідів, племінників і просто знайомих.
А вірші “Реліктові дерева”, “Додумую сама”, “Відлітні птахи” і багато маленьких із її “Центурії” я вивчила напам’ять, і вже безліч разів (залежно від ситуації) читала їх людям.
Бувало, їду в маршрутці чи електричці, заходить розмова про наші біди, чому ми не можемо ніяк збудувати собі нормальну державу, маючи такі великі природні багатства, найродючіші у світі чорноземи і таких розумних працьовитих людей. А дожились до того, що Україна котиться у прірву. Наші можновладці думають тільки над тим, як виклянчити у міжнародного валютного фонду або в інших кредиторів побільше кредитів, які потім ляжуть тягарем на наших дітей, онуків і правнуків. Про народ вони не думають, бо якби думали, то не затягували б нам на шиї зашморги своїми тарифами і цінами на ліки, продукти і все необхідне.
А “Реліктові дерева” і вказують на причину всіх наших бід: бо наші “реліктові” закатовані в урочищі Сандармох, що на Соловках, в Биківні або (кому вдалося своєчасно втекти) повиїжджали в другі країни і там своїм розумом і талантами їх збагачували, як, наприклад, Пулюй, Горбачевський, Сікорський і тисячі інших не названих. Чи багато “реліктових” у нашій Верховній Раді, Кабінеті Міністрів чи у других структурах? Ганя своїм віршем нам каже: “Сильніші умирали, а виживали кволі. Реліктових так мало, а виродків доволі. О бідний мій народе, важка твоя дорога — реліктові дерева рубали дуже довго”.
А почувши в “Реліктових деревах”, що “жінки не тих кохали і не від тих родили”, я згадала історію, яку почула в червні 2004 р. Лежу в Київській 12й лікарні. Перемовляємося про тесе. Я завжди говорю українською.
Санітарочка Тамара, яка говорила до цього російською, питає мене, чи я часом не із Західної України. Кажу, що я із Чорткова, що на Полтавщині, а вона каже, що її мама із Заліщицького (це сусідній із Чортківським) району. І розказала мамину історію
Коли мамі було 18 років, її запідозрили у зв’язках з УПА, заарештували і вивезли в Сибір у концтабір. Мама була дуже красива і сподобалася негарному низькорослому наглядачеві. Він сказав: “Або ти вийдеш за мене заміж, або я зроблю так, що ти не будеш жити”. Так народилася Тамара і її молодша сестра. Коли почалася хрущовська відлига, мама Тамари повернулася в Україну, зустрілася з тим чоловіком, з яким у молодості любили одне одного і доживала з ним на Львівщині. А Тамара, як бачимо, опинилася в Києві. То хіба “жінки не тих кохали і не від тих родили” не про Тамарину маму і не тисячі таких, як вона.
А слова з вірша “Додумую сама” — “Народе мій, скажи мені на милість, чому тебе нічого не навчили минулі війни, голод і чума? Народ мовчить. Додумую сама”.
Хіба вони не закликають нас задуматись над нашою історією, осмислити все, проаналізувати, не повторювати минулих помилок? Без цього ми не збудуємо собі нормальну державу.
Я молю Бога, щоб нарешті так було, бо наш народ вартий гідного життя, молю Бога, щоб давав здоров’я і допомагав у всьому Ганнусі, її донечці Оксанці, онукові і всім добрим людям, які її оточують. Зичу Ганнусі, щоб вона і далі радувала нас своїми правдивими, щирими віршами і для нас, дорослих, і для малечі нашої.
Від редакції. Одна з перших збірок відомої української поетеси Ганни Чубач називалася “Жниця”. Майже забуте сьогодні слово, за яким — важка праця в полі на гонах дозрілого збіжжя, з гострим серпом у руках, важкі снопи… І, наперекір усьому, радість від ужинку: основи достатку і життя родини. Ужинок Ганни Танасівни, з яким вона прийшла до свого поважного ювілею — багатий і повнозерний: більше шести десятків книжок лірики, сотні прекрасних пісень, а ще ціла бібліотека літератури для дітей: абетки, скоромовки, казки, вірші, алфавітні усмішки, загадки, пісні (їх ви можете не лише читати, а й чути у неповторному виконанні авторки на телеканалі “Малятко”).
Ганна Чубач — незвичайна людина — привітна, відкрита, дотепна, працьовита. Народжена 6 січня 1941 року вже сиротою — батько загинув у перші дні ІІ Світової, вона має мужність і талант нести людям своє кредо, висловлене в таких рядках: “Ми приходим у світ для любові”, “Не відмовляю людям у добрі”, “Тиха пісне співучої нації, о, яка ти для світу велика!”, — і жити так, аби кожен її день сповідував і заповіти рідної землі, і заповіти власного серця.
Лауреат премії імені Євгена Плужника та інших поважних нагород, найщиріше і найщедріше винагороджена Ганна Танасівна читачами: вона одна з найупізнаваніших і улюблених українських письменників, провела тисячі зустрічей із дорослими і дітьми.
У нашій літературі є кілька письменників, які народилися в різдвяні дні: найвідоміші з них — Василь Симоненко, Василь Стус, Ганна Чубач… Смію виокремити те, що об’єднує: самовідданість і безберега любов до України.
Кого Бог любить, того й випробовує: нещодавно Ганна втратила свого чоловіка — Георгія Живицю, одного із засновників Збройних сил України. Співчуваємо і сподіваємося, що Бог і родина, щирі друзі допоможуть Ганні Танасівні вистояти і пережити це випробування. А найбільша підпора — її великий і щирий талант, який ніколи не зраджував її на жнивному полі праці й випробувань.
Тож: “Зустрічаймось, вітаймося словом, Погляд в погляд, на руку рука, Ми приходим у світ для любові, Все, що інше, — неправда гірка”.
Будьте з нами, дорога пані Ганнусю!
Ми Вас любимо!
З роси й води Вам!
З повагою
Марія Онуфріївна СЕНЬКІВ-СНОЗ,
Васильківський р-н, Київщина
