Світлана МАСЛОВСЬКА,
журналіст, голова Заставнівської районної організації ВУТ “Просвіта”, Чернівецька область
Під таким гаслом у Вижницькому районі відбувся семінарпрактикум, де просвітяни Буковини ознайомилися з досвідом переходу парафій, підпорядкованих УПЦ МП, до Київського Патріархату.
Заставнівська “Просвіта” організувала зустріч священиків різних конфесій із науковцямитеологами, освітянами, громадськістю і молоддю з проблем створення єдиної помісної Української Православної Церкви, а недавно вижничани запросили колег краю на зустріч для обговорення цього надзвичайно болючого питання, зокрема проблем формування національної єдності на основі принципів християнської моралі та шляхів створення єдиної помісної церкви. Захід продумували духовноосмислено.
У тім, що більшість українців уже зрозуміли зв’язок московських церков із сепаратизмом, немає сумніву. А надто після новин про те, що в УПЦ МП завершено формування силових загонів (семінаристів“тітушок”) і призначено 2 емісарів із правами вищими, ніж у митрополита. Їхнє завдання — завадити переходу вірян від московського патріарха Кирила до Київського Філарета. Ось так російське православ’я задіює всі важелі, аби стримати парафії. І поки держава демонстративно відхрещується від питання створення єдиної Церкви в Україні, прості її громадяни, за сприяння “Просвіти”, самотужки шукають правди і таки знаходять її. Бо мають на те мудрість, силу волі, стремління і, головне, бажання змінити своє рабське життя на гідне і вільне, за яке поклала свої голови Небесна Сотня і гинуть на сході наші хлопцігерої.
Делегацію зустрів голова районної “Просвіти” Дмитро Никифоряк і запросив до просвітницької подорожі. Щойно шкільний автобус (наданий Вижницьким відділом освіти) із учасниками зібрання заїхав до центру с. Коритне (батьківщина патріарха Онуфрія УПЦ МП), як нашу увагу привернув величезний напис на даху одного з будинків “Єдина церква — єдина держава”. Як сказав головний просвітянин Вижниччини Д. Никифоряк, це робота справжніх патріотів, які добре розуміють зло, що несе церква Кирила, що благословляє насилля, убивство й брехню проти України. Зрештою, про це мовили й митрофорний протоієрей УПЦ КП, благочинний Вижницького району, настоятель СвятоУспенської церкви с. Банилів о. Ілля Кігніцький та священик СвятоВолодимирської церкви с. Коритне УПЦ КП Іван Лукій у підвальному приміщенні майбутньої церкви. Священики дякували своїм свідомим землякам, які виявили наполегливість у досягненні мети, а також районній “Просвіті”, яка всіляко цьому сприяла. Повідали, що поштовхом до відмови від російської церкви слугували перші смерті бійців на сході України. Більшість парафіян СвятоМиколаївської церкви МП с. Коритне дедалі частіше заводили бесіди про те, що служба у церкві має вестися українською мовою, а славити Кирила взагалі ганебно. Подвірні обходи активістів, збори у центрі села, у сільському клубі, на вулицях і в оселях коритненців доводили, що є всі підстави для того, аби село мало українську церкву. Проте московські “ляльководи” не дрімали, бо розуміли, що втратити церкву як інструмент впливу на людей неприпустимо і на вирішальне зібрання прислали до Коритного 27 священиків Московського патріархату, які виголошували, що це захоплення храму, виступаючи проти волі громади. А як може громада “захопити” свій храм?.. Урештірешт священик о. Василь Радул показав документ, що і земля, і споруда (церква), яка на ній збудована, є його приватною власністю. Безумовно, через суд це питання можна вирішити, але мешканці села вирішили вчинити за Божими заповідями, не конфліктувати і показали приклад братерської любові — покинули старий храм та почали будівництво нового. У сільраді виділили земельну ділянку й у березні цього року викопали котловани. А вже 26 липня підвальне приміщення було повністю облаштоване і освячене як СвятоВолодимирський храм. Споруда матиме трапезне відділення, тобто нинішнє підвальне (із назвою або Княгині Ольги, або Святого Гавриїла) і наземне (храм Святого Володимира), яке ще належить добудувати, для цього вже придбали будматеріали. Староста церкви Василь Рябой доповнив, мовляв, мало хто сподівався, що будівництво триватиме такими швидкими темпами. Наразі витрачено 550 тисяч гривень на всі роботи, 80 % з яких — кошти коритненців. Хоча дуже допомагають парафіяни церков інших сіл району та області. Пан Василь розповідав, із яким ентузіазмом та бажанням приходили люди на будівництво. Було так, що від ранку до ночі працювало понад 100 мешканців села і ніхто не скаржився, натомість, лише позитивні емоції та оптимізм. Безумовно, таку велику працю та ентузіазм оцінила обласна “Просвіта”. Заступник голови Чернівецького об’єднання Іван Дерда та відповідальний секретар Марія Пелех вручили заслужені подяки священикам та старості парафії за відродження української церкви як головного носія духовнонаціонального життя народу. Про допомогу тамтешньої школи на будівництво церкви, моральну підтримку парафіян та загалом роль освіти у відродженні української духовності розповіли начальник відділу освіти Михайло Андриш та директор навчального закладу Світлана Стринадко. Подивував нас церковний хор, учасники якого — молоді хлопці та чоловіки. Багатоголоссям велично звучали церковні пісні, а ми просили Всевишнього опіки Господньої для цього храму та його вірних із надією, що святий Володимир Великий стане всемогутнім покровителем усіх добрих справ мешканців села. Тим часом ми підходили до образів, молилися, вкотре дивувалися людській самоорганізації, єдності та згуртованості заради благої справи.
Наступний пізнавальний етап нашого перебування у підгір’ї Карпат — Банилівська ЗОШ, експериментальний урок, своєрідний майстерклас “Заповіді злагоди та довголіття. Шануй батька свого та матір свою” із предмета “Християнська етика”. Отже, після презентації духовного життя школи директором Любов’ю Никифоряк, ми — просвітяни, священики, сільські голови, бібліотекарі та педагоги району побували в ролі учнів на уроці, який провела вчителька Олеся Стринадко. Відчуття — пречудові, адже ми були слухачами і водночас активними учасниками практичних завдань, але, головне, глибше ознайомилися з Біблією, а отже, стали ближчими до Господа. Висловлюючи свої думки щодо такого уроку та й загалом зібрання, його учасники дякували вчительці за неабиякий талант педагога, знавця Біблії. А Іван Дерда сказав, що ми єдині у думці, що такі уроки для дорослих нині на часі, бо подані через біль революції та війни на сході із покликом до гармонії стосунків батьків і дітей, гартування національного духу, творення нової, української церкви, та загалом історії нашої держави.
Третя, остання у той день зупинка — село Мілієве, у якому парафіяни мають щастя слухати службу Божу рідною мовою, без проблем та зволікань — відспівувати померлих воїнівземляків у своїй церкві. Після смерті священика громада твердо вирішила — їхній храм більше не належатиме московитам. У цьому велика заслуга не тільки простих парафіян, а й сільського голови Володимира Гафюка, який доклав чимало зусиль, аби у селах його ради були українські церкви, а також голови районної “Просвіти” Дмитра Никифоряка, які об’єдналися спільним прагненням: Україні — українське. Підводних каменів вистачає, бо і нині управління юстиції не хоче реєструвати українську церкву, певно, щось чи хтось за цим стоїть… Та вірян уже ніщо не злякає, вони свою церкву вже нікому не віддадуть. Як, зрештою, це зробили ще у двох селах цього району — Кибаках і Вахнівцях, мешканці яких нині ходять до тих же церков, що і раніше, але вже Київського Патріархату, а також можуть з упевненістю стверджувати, що вони вже нарешті мають єдину Помісну, православну церкву. Про це не без гордості розповіли сільський голова Володимир Гафюк, священик УПЦ КП Святої Параскеви о. Микола Зозуля та 92річний активістпарафіянин. Оскільки зібрання відбулося у шкільному музеї Дмитра Загула, відомого тамтешнього поета, який загинув у Норильських таборах, заступник директора школи Любов Гафюк ознайомила нас із біографією славного земляка, який був прикладом набожної людинипатріота, а старшокласники щиро й емоційно декламували його вірші й співали коломийки на слова мілієвчанинапоета.
Учасники заходу зійшлися на тому, що такі зібрання вкрай потрібні, варто, щоб Буковинські ініціативи підхопили й інші регіони України. Адже допомоги від держави годі сподіватися. Як сказав Святійший Патріарх Всієї РусиУкраїни Філарет, створення єдиної Помісної Української Православної Церкви потрібно починати з низів — із сільських парафій. Іншого шляху немає. Але, як наголошувала відповідальний секретар обласної “Просвіти” Марія Пелех, цьому заважає наш комплекс меншовартості, нам бракує гордості українцяєвропейця, яку може сформувати надпатріотичне видання “Слово Просвіти”, у якому є відповіді на всі запитання історії церкви, народу, національного відродження. А ще вкрай потрібна співпраця освіти, духовенства, бібліотек, культури, просвіти задля духовного збагачення та інтелектуального розвитку.
Хто б що казав, але процес утворення єдиної помісної церкви в Україні розпочався. І ніяким силам пітьми, зокрема російській православній армії, його не зупинити, бо чиниться Богом освячена справа: на рідній землі — єдина церква — єдина держава. Поможи нам, Боже, звершити твою і народну волю.
