Наталя ГУМНИЦЬКА,
Львів
“Всі інші народи, що дійшли добробуту, освіти, доброго ладу, дійшли тільки завдяки тому, що мали просвіту на рідній мові…”
Михайло Грушевський
Друга річниця Майдану Гідності викликала у суспільстві сумні роздуми. Практично сподівання на зміни в Україні залишилися лише сподіваннями: корупція процвітає, ніхто з винуватців кривавих подій на Майдані і загибелі Небесної Сотні не покараний, закон КіваловаКолесніченка активно діє, європейська перспектива і перспектива членства в НАТО дедалі примарніші, реформи пробуксовують, окупація Криму, війна на сході України… Підстав для песимізму і розчарування більш ніж достатньо. Тому варто замислитися над причинами такої невтішної постмайданної реальності.
Безперечно, причин багато. Переконана, що однією з головних серед них є проблема управління і управлінців, а конкретніше — проблема малоросійства владних структур. Саме ця задавнена хвороба наших провідних верств, яку так яскраво і точно діагностували Донцов і Маланюк, спричинила низку внутрішніх і зовнішніх фатальних помилок перших осіб держави. Рабська ментальність, совковість, меншовартість заздалегідь запрограмували очільників на слабку позицію у відстоюванні національних інтересів, на зневіру у власний народ, у його потужний потенціал, закладений тисячолітньою історією українців на своїй, Богом даній землі. Відсутність закорінення у глибини української історії, традиції, культури дозволило Президенту вчинити безпрецедентний акт — виголосити інавгураційну промову на Пересопницькому Євангелії поруч із державною (українською) і мовою окупанта — російською! Такого приниження гідності українців не дозволив собі жоден президент в історії новітньої України! І це після Майдану Гідності, після загибелі Небесної Сотні! Але милосердні, лояльні українці в ім’я миру проковтнули образу (правда, я сказала, що це не той президент, за якого я голосувала!), що дозволило першій особі і далі принижувати українців. Зокрема новорічне вітання було виголошено трьома мовами: українською, кримськотатарською і мовою окупанта — російською! А на День злуки, 22 січня 20015 року, у своїй промові президент відверто заявив, що дбатиме про розвиток російської меншини! Потім низка призначень на ключові посади в державі іноземців і негайне надання їм громадянства України без знання державної мови, історії і традицій українського народу. Далі зміни до Конституції України з надання особливого статусу окремим регіонам держави, де, звичайно, панівною мовою залишається мова окупанта! До приниження українців зараховую оголошення 2016 року Роком англійської мови. Невже українці за стільки століть гоніння української мови знають її досконало і не потребують її вивчення у вседержавному масштабі? Чи задоволений міністр освіти і науки ганебними результатами цьогорічного тестування з української мови?! Сьогоднішнє керівництво порушує 10 статтю Конституції України тотально! Засідання Радбезу, Кабміну проводяться впереміж то державною, то мовою окупанта. На радіо і телебаченні процвітає канон “штепселя і тарапуньки”. Депутати навіть не ставлять питання про відміну сумнозвісного закону КіваловаКолесніченка. Мабуть, їм надзвичайно комфортно спілкуватися мовою окупанта, вона їм близька ментально і культурно. Виходить, що ми маємо гібридну війну, тому що маємо гібридну ментальність наших владних очільників.
Замість стратегії розбудови “українського простору”, “українського світу” наше зденаціоналізоване вище керівництво сприяє поширенню “русского міра” на території України. Президент як мантру повторює, що єдиною державною мовою є українська. Але реально не робить на державному рівні жодних кроків для її утвердження на усій території України. Радше навпаки. Факти посилення русифікації за період правління постмайданівської влади перебувають на поверхні. Зокрема за півріччя цього року присутність української мови на телебаченні з 28 % скоротилася до 23 % при квоті 50 % (хоча на початку незалежності планувалася квота 75 %!). Радіостанції транслюють лише 45 % пісень українською мовою! А українські фільми (маю на увазі озвучені українською мовою) і культурологічні програми перенесені на нічний час. Мабуть, 78 % українців (за переписом населення 2001 року) на розваги мають тільки нічний час. Мало того, виявляється, що в Україні на гроші українських платників податків додумалися продукувати російські фільми без супроводу субтитрами українською мовою!!! Члени Нацради з телебачення і радіомовлення (більшість яких призначені за квотою Президента) на численні звернення різних українських організацій тільки розводять руками. Проте відверто антиукраїнському каналу “Інтер”, не дивлячись на спротив громадськості, з якогось дива надали ліцензію! А чого вартують неприкриті знущання з українців на “95 кварталі”! Якісний український національний продукт практично відсутній на телебаченні. І це у період потужної інформаційної війни з північним сусідом.
Парадоксально, але сегмент присутності української мови і культури сьогодні відчутно звужується. Складається враження, що керівництво держави веде не лише гібридну війну, а й розбудовує гібридну державу, тобто в одній частині держави функціонує українська державна, а в іншій — мова окупанта — російська! Фактично (свідомо чи несвідомо?!) реалізується путінський план розбудови Новоросії. А скільки гострих дебатів у суспільстві викликали дискримінаційні Мінські угоди (і за змістом, і за складом переговірників!). А як принижують гідність українців дружні рукостискання перших осіб нашої держави окупанту Путіну і його міністру закордонних справ Чуркіну (відповідно Порошенком і Клімкіним) на міжнародних зустрічах! Сьогоднішньому Президенту варто повчитися національної гідності, прямостояння у його європейських колег поляків, прибалтів, французів, німців… Бо поважають сильного, розумного, мужнього, далекоглядного, гідного. І зрештою, Путін формально розв’язав з Україною криваву війну під приводом утисків російськомовних громадян! Для нього не існує жодних перепон, коли йдеться про захист національних інтересів, особливо “великого могучего русского языка”. Можна заглибитиcя в історію періоду Катерини II. Вона як далекоглядний політик не онімечувала Росію, а жорстко взялася за розвиток російської мови, культури, історії (не гребуючи її переписуванням на користь імперських амбіцій). Вона чудово розуміла, що потужна творча енергія може розкритися лише на національній основі, передовсім її мові. Саме тому стільки циркулярів про заборону української мови було видано у царській Росії, а генія українського Слова Тараса Шевченка фактично фізично знищено у неволі. Чому значення рідної мови, рідного слова для консолідації, цементування нації розуміли і розуміють царедворці, королівські особи, сенатори інших держав, а в Україні такого розуміння немає? Без усвідомлення об’єднавчої ролі української державної мови ми не розбудуємо Українську Самостійну Соборну Державу. На жаль, синдром малоросійства завадив постмайданним депутатам одразу проголосувати відміну мовного закону КіваловаКолесніченка (хоча попередній склад спромігся на цей “мужній” вчинок, але тодішній голова Верховної Ради О. Турчинов залишився послідовним малоросом і не підписав цього рішення).
Проте деякі депутати проявляють дивовижну запопадливість зі збору підписів (ініціатор п. Подоляк) щодо зміщенння з посади міністра культури В’ячеслава Кириленка, який перший за 25 років нашої позірної незалежності зумів розробити “Довгострокову стратегію розвитку української культури” і “Концепцію Українського Інституту (Інституту Тараса Шевченка)”, які розмістив на сайті Міністерства для всенародного обговорення. В’ячеслав Кириленко послідовно виступав і виступає за відміну деструктивного і небезпечного для цілісності України (до речі, критикованого Венеційською комісією за загрози для державної мови) закону “КаКа”. На жаль, ні Кабінет Міністрів, ні Адміністрація Президента до цього часу не розробили стратегічної програми гуманітарного розвитку України, центральною метою якої мала б бути реалізація національної ідеї — розбудова Української Самостійної Соборної Держави на основі формування і утвердження української ідентичності, гідності, патріотизму. До речі, головний редактор інтелектуальної всеукраїнської газети “День” визначає національну ідею такою формулою: “Це ідентичність і модернізація. Тобто розвиток, збільшення кількості українців — красивих, здорових, розумних, духовних…”. Тобто вирощування вільних людей, сповнених гідності і поваги до себе і до інакшого. А поки що синдром постгеноцидного, постголодоморного, посттоталітарного минулого ще міцно тримає свідомість не лише широкого загалу, а й владну еліту та немалий пласт мислячої інтелігенції. Червоточина малоросійства, хуторянства загніздилася і у старшого, і, на жаль, у молодшого покоління українців. Зокрема це стосується відомих літераторів Бориса Олійника, Дмитра Стуса, Василя Шкляра, Сергія Жадана, Юрія Андруховича, які своїми невиваженими висловами і вчинками ллють воду на млин нашого ідеологічного ворога Путіна.
Тому нам слід шукати своїх сучасних мислителівпровідників, які виховані вільними людьми на заповітах наших геніальних попередників, зокрема Г. Сковороди, П. Юркевича, Т. Шевченка, І. Франка, А. Шептицького, М. Руденка. Саме їм ми маємо довірити виховання української нації, яка зуміє вивільнити потужну тисячолітню творчу енергію наших пращурів, залучити її для розбудови могутньої демократичної України і приємно здивувати самих себе і світ.
Відрадно, що на противагу владному Олімпу, в суспільстві зароджується багато громадських рухів, які розуміють значення української мови, національних традицій для розбудови самодостатньої нації і держави. Тішить, що ініціаторами цих структур переважно є молодь. Водночас потужно стало на захист української культури, національної безпеки Всеукраїнське товариство “Просвіта”, яке організувало Форум “Українська альтернатива” під гаслом “Повага до України, гордість за Україну, праця і боротьба за Україну”.
Отож починаймо посправжньому, на державному рівні опікуватися національною освітою, національною наукою, національною історією, національною пам’яттю, національною економікою, національним військом, національним (зокрема релігійним) вихованням, тобто національною культурою, яка як універсальне явище стосується екзистенції нашого буття. І буде правда і справедливість. І відбудемося ми як нація, як держава.
Сердечно вітаю Вас, Вашу родину і всю Редакцію “Слова Просвіти” з Різдвом Христовим і прийдешнім Новим Роком!
Нехай новонароджене Дитятко Боже принесе вам усім радість, щастя, здоров’я, добробут, любов!
Світлих, мирних і успішних днів у Новому 2016 році!
Нехай “Українська альтернатива” запанує в Україні й на усьому глобальному українському багатомільйонному просторі! І помагай нам Боже у цій справедливій і соборній справі!!!
Наталя ГУМНИЦЬКА
