Розмова з Богом
— Боже, молю, обійди стороною!
Боже, що ти робиш зі мною!
— Підрівнюю тебе
Під народ!
А то надто
Роззявив ти рот.
Маршрутками їздь!
Пірнай у метро!
Долай свою злість.
Вишукуй добро
Серед злості!
Особливо Метро
Попомне тобі кості!
Недовгі ви гості
На світі оцім…
Дерево посадив?
Сина зростив?
— В Теліжинцях його кості!
— Не закінчив ще Дім?
Усе дно вже —
Ходім!
Подивимось з високості
На нові гості —
Ходім!..
30.05.2015
З Мрідулою Гхош
І
Мрідуло Гхош!
Душу тривож!
Славна бенгалко,
Смуглява галко
Мрідуло Гхош!
Рабіндранатом
Твоїм Тагором
Я хворий занадто —
Як бути хворим?
Це обчитати
Весь “Сад пісень”
І на цитати
Розвести свій день,
Забувши всі дати!
Свій розум зника.
Решту черпати
З “Садівника”…
Мрідула — з брів уся.
Дотепна занадто.
Наче зустрівся
З Рабіндранатом.
Бенгальська пісня —
З українським узором
Наче зустрівся
З самим Тагором!
II
“Недоторканні —
Та де ваша міра?
Ви — християни,
Дивна в вас віра.
В вас помста глибоко.
До себе жорстокі.
Око за око —
Мститесь ви безокі.
Слово жорстоко
Злітає із губ —
Око за око
І зуб за зуб!
Безокі, беззубі
Вчите нас, як бути,
Дурніші у кубі,
Сахаєтесь Будди.
Я Шіва не Шіва,
І спід тут чи снід.
Гете учив вас —
Ідіте на Схід.
Він для вас
Зробив свій план:
“Ostliche — Westliche
Dywan”
Та на нас ставите ви хрест:
“Drang nach West”,
А ми кажемо вам впрост:
“Drang nach Ost”
А вчились би Сходу!
Не вів вас нестрим.
Не мали б ви Сходу,
А мали б ви Крим!..
ІІІ
Що відповім на ці докори?
І в вас, і в нас — слова — трава.
Єхидні грімкотять повтори:
Одне — діла, друге — слова.
Це правда все! Усе не деза!
Усе це запеклось в роках.
Єхидна проситься лиш теза,
Вона злітає з язика.
Чи на TV жахав той захід,
Чи був то сон —
чи раз, чи два:
На Схід котилась
чи на Захід
Індіри Ганді голова?!.
Для пісні
Ти прийди візьми забери своє
Доля крила розгортає
А воно що є то воно ще є
А чого нема то немає
На вогні вітрів божий день згорів
І моє життя догоряє
І немає слів і немає снів
А тебе нема і немає
Вечірня зоря вечір догоря
Ніч зірками грає
Де ясна зоря там чорна мара
А тебе нема і немає
* * *
Женя Безнісько до Фани пішов.
Не набулася з ним віддана Леся.
Як відімкнути камінний шов
На Личакові, коли доведеться?
Колись я там бачив брилу кам’яну.
На Фані вона дуже тяжко лежала.
Женя казав: я її одімкну.
Потім замкну! В мене сила тужава!
Ходили ми з ним між старих гробівців.
Я озирався — до всього захланний.
Тепер я не втримав Безніська в руці.
До Теодозії Бриж він пішов. До Фани…
…Львів ще стоїть. Але друзів нема.
Скришились одні. Інші зовсім пропали.
В літньому пеклі — сьогодні зима.
Сльози змерзають в смарагди й опали.
— Чого ти видзвонюєш? — якось кажу.
Час наді мною стоїть, як погонич.
— Дзвоню тому, що просто тужу.
Ти ось не тужиш, тому і не дзвониш…
Що ж воно буде? Майстерня? Музей?
Куди ж це ходити, як буду у Львові?..
Мені вже знайомий гостинець отсей.
Скоро побачимось. Будьте здорові…
11.07.2015
Метеличок
Твої крильця біло-жовті
Що пророчиш ти
Синій квітці пташці жовні
Молоко й меди
Твої крильця жовто-білі
Молочні з кінця
Ледь тримаються на тілі
Цього промінця
Твої крильця срібнозлотні
Оксамитний зад
Прилетіли десь з безодні
Хай летять назад
Твої крильця злотносрібні
Крилять з висоти
Які думи в мене бідні
Який гарний ти
Мій гарнюній мій манюній
Тихо привітайсь
А на голку на заколку
Ти не попадайсь
Ластів’їне гніздо в Теліжинцях
Ластів’їне гніздо над мовчазними дверима
Ніхто тут не ходить ніхто тут не грима
Хіба серед ночі приходить Ніхто
А це ж бо моє ластів’їне гніздо
Приїду раз в рік А може й не буду
Та я б поселився до песика в буду
І звідти не вийшов Не вигнали б звідти
Хіба б уночі поглянув на звізди
А глип на світанку пташа вилітає
Щебече для мене тисячу таєн
Так вищебечує душу до денця
Як воно тільки в дитинстві ведеться
Приїду на довше та рипну дверима
Та ще защебече суперниця — рима
То ластівка щезне сахнеться від хати
І морок поглине її волохатий
* * *
А я мешкаю у Рекса.
Непогана в мене риса —
Я господаря годую,
Його харчем не гордую.
Він печінку справжню їсть.
Лишається мені злість.
Нирки їсть він і легені,
Аби були по кишені,
Часом вділить і мені,
Бо пішли часи трудні,
Моркву тру і кабачки,
Бо пішли дурні роки.
Вермішель пісну й крупу
Він не бачить і в лупу,
А чека скоромного
У квартиранта скромного.
Він — мій лікар і господар.
І на цім стоїть господа.
Я при ньому — сторожем.
Начувайся, вороже.
Нас як палять, то обох.
Але то прогавив Бог
Й прогавила уся преса,
Що я мешкаю у Рекса…
* * *
Соловейко живе в ринві
В солов’їному пориві
Він мені за кожну мить
Витьохкує і лящить
Солов’їні трудодні
Дуже вигідні мені
Як облитий водостоками
Ощебечений обтьохканий
Соловейкоквартирант
Вчасно платить Він педант
Та мене не визнає
Тьохкає, що я — рантьє
Я на нього насварився
Що ж ти в мене поселився
Він глузує з висоти
Хай всі думають що ти.
* * *
Джміль живе в моїм дивані
І в росі, неначе в ванні
Викупається й дзижчить
І джмелина в мене мить
Рано встав він на зорі
Він в гнізді в малій дирі
В стільнику у кубелечку
Мене пустив жить скраєчку
Так живемо ми удвох
Тішиться джмелиний Бог
Є в нас мед у стільнику
Йому стане на віку
Мед шукає у вазоні
Крильця в нього ну й фасонні
Золотисто-чорний сюр
Каже бачив між півоній
Катерину Білокур
Вона мені привіт слала
Не так вона її слава
Що попереду біжить
І в джмеля сказала жить
Реклама виставки Катерини Білокур
в “Мистецькому Арсеналі”
Арсенал завоювала, який збудували царі.
Сталіним покріпачена, хоч не була
у колгоспі.
Пропали у забутті академіки — поводирі,
Трава траву зашиває із бур’янами впоспіль.
Взяла Арсенал канонадами квітів. Півоній пахучим залпом.
Цар-Колос з Парижа вусом похитує —
ніяк не сталінським вусом.
Тепер вона царствує
над цими аркадними залами,
Над забуттям горує ультрамариновим Ельбрусом.
Ввечері квіти летять шукати свою
Катерину.
А вранці разом із сонцем випурхують
із Арсеналу —
Коли мені дуже тоскно
візьму і до неї порину…
Як є щось квітуче і в тебе,
туди добирайся помалу…
