Микола ЦИВІРКО
Не належу до тих, хто полюбляє довгі заголовки, та тут доводиться зробити виняток. Ця фраза, кинута першим заступником міністра культури України Ігорем Ліховим, який вручив ювілярові Почесну грамоту від віце-прем’єр-міністра та міністра культури України В’ячеслава Кириленка, на диво точно передає дух дійства, що відбулося у перший день нового року в столичному Музеї гетьманства. Йдеться про літературно-мистецький вечір, присвячений заслуженому художникові України Анатолію Марчукові з нагоди його 60-річчя.
Ефект від цих слів, можливо, й не був би таким відчутним, якби не українська телевізійна новорічна ніч, яка збурила соціальну мережу і відгуки про яку, ні-ні, та й спливали під час урочистої частини і концерту. Річ у тому, що центральні телеканали щодо українофобії перевершили самих себе за часів Януковича. Судіть самі: за ніч із 31 грудня 2015 на 1 січня 2016 року не прозвучало жодної (!!!) української пісні. Це що, за таку “українську Україну” гинули бійці самооборони на Майдані, віддавали і віддають життя воїни АТО?
Тому ті, хто прийшов вшанувати знаного в Україні і далеко за її межами Майстра, поздоровити його зі славним ювілеєм, в один голос відзначають: це не для себе він організував, а для нас, для України. Навіть “ковтком свіжого повітря” назвати цей чудовий вечір після антиукраїнського демаршу Держтелерадіо означало б применшити значення події. Не “ковток” — потужний вітер, про який писав Степан Руданський (народжений, до речі, теж у першій декаді січня!), ураган, що, рано чи пізно, змете геть проросійську нечисть, цю горезвісну п’яту колону.
Один із учасників концерту — бард із Макарова Володимир Хоменко, можна сказати, реанімував це поняття у своїй творчості. Щоправда, свою “П’яту колону” цього разу він не виконував, але згадували її у зв’язку з мовленим вище частенько. Співав він і сам. А потім на його проникливі, пройняті болем вірші виконував пісні професійний співак Павло Скляров. І про ці номери можна було б сказати: “Вони українські і за формою, і за духом!”. Не дарма молодий майстер вокалу не раз і не два виступав із ними перед воїнами АТО.
Дует сестер-бандуристок Світлани та Тетяни Коцюб, чоловічий ансамбль “Козацькі джерела” з Макарівщини, фольклорний гурт “Чебреці” на чолі з художнім керівником, заслуженим працівником культури України Марією Гончаренко, знаний в Україні і поза нею композитор Віктор Степурко… Цих чудових митців об’єднує не тільки містечко над Здвижем, а й любов до України, української пісні, мови. А як зворушила присутніх восьмирічна донька ювіляра Улянка, яка чудово проспівала одну з найвідоміших українських колядок! Любов до України об’єднує й таких відомих діячів нашої культури, як заслужена журналістка України і талановита поетеса Валентина Давиденко, самобутній скульптор Володимир Щур, автор багатьох оригінальних творів у Києві та поза ним, зокрема й подарованого ювілярові бронзового погруддя “Анатолій Марчук”; літературознавець і дослідник нашої культури Сергій Гальченко.
Від Національної спілки художників України заслужений художник України Миколай Кочубей оголосив подяку голови НСХУ Володимира Чепелика і вітальний лист голови Київської організації НСХУ Віктора Коновала. Член-кореспондент Української академії геральдики Петро Нестеренко, художники Людмила та Василь Кубаї та інші прийшли до Музею гетьманства привітати ювіляра дружнім словом, вручити цінні подарунки (вишиванку авторської роботи та новорічний сувенір).
Оповідаючи про цей вечір, ми дещо відступили від хронології. Розпочався він із церемонії нагородження Анатолія Марчука орденом Святого Архистратига Михаїла. Указ із цього приводу Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета оголосив протоієрей Павло (Найденов). У ньому, зокрема, відзначається висока громадянська позиція ювіляра, створення ним циклу графічних творів “Сакральна архітектура Києва” (60 робіт), його подвижництво у розбудові в Україні єдиної Помісної православної церкви, зрештою, фундаторство церкви Святителя Миколая Чудотворця у Козичанці.
А ще ми ледь не забули про “присутніх”, які не просто промовляли — кричали мовою фарб. Це чудові акварелі митця, виставка яких прикрасила одну із зал Музею гетьманства. Правда, на них домінували хмари, а не чисте небо, як звикли прихильники творчості Анатолія Марчука. Ну, що ж, саме такою “мовою” й говорить нині Україна. І попри все, ця мова чудова!
