Петро АНТОНЕНКО
Майдан — це не лише топографічне поняття, тобто Майдан Незалежності, центральна площа нашої столиці. Майдан — суспільне явище, це Революція гідності 2013—2014 років. І на цьому великому Майдані, вперше за понад два десятиліття нашої Незалежності, під час акцій протесту пролилася кров, були вбиті й поранені протестувальники.
Акції на Майдані тривали вже понад півтора місяця, у мирній формі. Загострення ситуації настало після того, як 16 січня 2014 року Верховна Рада, де була регіоналівська більшість, ухвалила сумновідомі диктаторські закони. До речі, за таке голосування ніхто з депутатів так і не відповів, бодай у політичному плані, а чимало з них і нині у парламенті.
Масові акції протесту перемістилися на вулицю Грушевського, що вела до парламенту і Кабміну. Весь урядовий квартал заблокували силовики. Перші гострі сутички почалися, коли силовики спробували витіснити людей з вулиці Грушевського. Це відбувалося в день великого церковного свята — Водохреща. А 22 січня, якраз на День Соборності України, на Грушевського пролилася кров, були перші вбиті серед учасників революції. Завершилося все 18 і 20 лютого вбивством Небесної Сотні.
Це фото, як і багато інших у гарячих точках Майдану, зробив у ті дні на вулиці Грушевського чернігівський журналіст Олександр Жогалко, член “Просвіти”. Він учасник Революції гідності, постійно перебував на Майдані. Постраждав під час першого гострого протистояння мітингувальників і силовиків 1 грудня, на вулиці Банковій, біля Адміністрації Президента. Там Олександр був поранений у голову світлошумовою гранатою. Тоді ж жертвами силовиків стали десятки журналістів. Ще раз Олександр постраждав у найтрагічніший день революції — 18 лютого.
Проте і він, і десятки інших потерпілих так і не дочекалися покарання винних та й навіть елементарної компенсації за поранення, за те, що довелося довго й недешево лікуватися. Але це вже питання до нинішньої влади.
