Степан НАЛИВАЙКО,
українознавець-сходознавець-індолог
Назва країни Йорданія на Близькому Сході пов’язана з біблійною річкою Йордан, а в українців Йордан-Йордань і місце на річці, де святять воду на Богоявлення (19 січня), і велике свято богині Дани (6/19 січня), присвячене приходу весни, згодом одне з найбільших християнських свят, інші назви якого Водохреща-Водохрещі, Водосвяття-Водосвячення, Ордань-Ардан-Йордан. У цей час, вважається, сонце долає морок і осяває-освячує життєдайним світлом річки, озера, джерела, струмки й криниці, тому вода особливо живлюща, очищає людину від скверни, дає снагу і здоров’я. Винятково шанується “жива вода”, так звані “жіночі води” — вода самородних джерел, криниць і струмків, з водою пов’язані давні обряди (купання, обливання, збирання роси). Йорданською водою кроплять обійстя, господарські приміщення, свійську худобу, город, пасіку — вона оберігає від злих сил. На Йордана парубки й дівчата вмивають одне одного водою, бо вона тоді злюбна, якщо нею вмиються, то й поберуться. Як відзначають дослідники, пошлюблення і парування в українців відбувалося при воді, як і умикання молодої. Кладка через річку й тепер щасливе місце для знайомства дівчини й хлопця, вмитися їм разом символізувало побрання. Що позосталося й у весільному ритуалі: після комори молоді йшли до річки вмивати одне одного або ритуально вмивалися біля криниці. Молоду, коли вона входить на подвір’я молодого, кроплять водою. Християнство спершу боролося з таким шануванням води, але так і не здолало, тому врешті-решт прийняло й освятило його, і тепер ставлять каплички над криничками, джерельцями, потічками, де часто з’являються чудотворні ікони, до яких відбуваються хресні шестя.
Йордань і давньоукраїнська Дана. Свято Йордань пов’язане з давньоукраїнською Даною — богинею первозданних вод, ім’я якої відбите в назвах Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро. Відомий український дослідник Олексій Стрижак у праці “Етнонімія Геродотової Скіфії” (с. 205) зазначає щодо них: “Розповідь про етнотопонімію, насамперед про гідронімію з компонентом dan не буде повною, якщо не зупинитися на “крайніх” південно-східних точках цього ареалу. Ідеться про назви річок типу Йордан // Іордан (д.-євр. Jarden, єгипет. Irdn, у класиків Jordanes),.. що тече по кордону Йорданії з Ізраїлем і впадає в Мертве море. Гідронім пояснюють на семітській основі. Однак те, що він має відповідники на індоєвропейській території, — йдеться, звичайно, не про виниклі у зв’язку з християнським культом найменування на кшталт Йорданська // Іорданська в м. Києві; Йорданська в с. Недогарках Кременчуцького рну на Полтавщині; Ерданской, Иордан, Иорданка в бас. Оки тощо, а про назви рр. Йордан(ос) (д.-гр. Iardanos, Iardanys), відомі ще Гомерові в Еліві й на о-ві Кріт (пор. ще Йордан — цар Лідії) — наштовхує на думку про існування стародавнього передньоазійськосередземноморського гідронімного ареалу на dan, куди крім Йорданів//Йарданів входило й найменування р. Radanu, східної притоки р. Тігру, яке перекликається з назвою р. Родану (суч. Рона) в Галлії, тобто на півдні сучасної Франції, і пояснюється на індоєвропейській, власне, на арійській основі”.
Спостереження і міркування авторитетного й сумлінного дослідника доповнюються і тим, що античні автори донесли до нас звістки про головну ріку Гіпербореї — Ерідан-Ірідан, притока якої Родан. Ріку Ерідан на заході Європи згадує Геродот (ІІІ, 115) й уточнює, що так її називають варвари, але, як на нього, це назва еллінська, грецька. Ріку Ерідан згадує Аполлодор (ІІ ст. до н. е.) у своїй “Міфологічній бібліотеці” і в зв’язку з Гераклом, коли той, аби здійснити свій 11-й подвиг і здобути золоті яблука Гесперид, які Гея подарувала Зевсу на одруження з “волоокою” Герою, через Ілірію рушив до країни гіперборейців, де текла велика й повновода ріка Ерідан. Аргонавти в “Одіссеї” Гомера (VIII cт. до н. е.) “увіходять у води глибокі Родана, що в Ерідан витікає” і пропливають “бурхливий потік Еріданів”. Коли аргонавти разом із колхідською царівною Медеєю, яка закохалася у ватажка аргонавтів Ясона й допомогла йому викрасти золоте руно, поверталися до Греції, то пропливали й Ерідан. А батьківщина Аполлона — гіперборейські краї на північ від Чорного моря, тобто й терени України. Саме звідси щовесни Аполлон повертався на Парнас у колісниці, запряженій журавлями чи білосніжними лебедями. Рясна українська “журавлина” гідронімія і топонімія незаперечно засвідчує тут давній індоарійський мовний пласт і не менш давній “журавлиний” комплекс уявлень та вірувань. А на Полтавщині, під культовим зольником виявлено давнє зображення журавлиної зграї.
Лексичні основи, які творять назви Ерідан-Ірідан, корінням сягають сивої індоєвропейської давнини. В обох назвах наявна спільна основа дан-дин “вода; ріка”, яка відбита в назвах найбільших українських річок — Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро. Деякі дослідники вважають, що ці назви вторинні й утворені від імені давнього божества, яке в різних культурах мало різні подоби, але імена якого відбиті повсюдно. Первісний смисл таких теонімів прояснюють дієслова дати, давати, дарувати й іменники дання, давання, дарування. Стосовно богів вони означають Давач-Давець-Датель-Даватель-Дарувач-Даруватель-Дайник-Дайний. Це передусім стосується давньоукраїнського Дажбога-Даждьбога у “Слові о полку Ігоревім”, онуки якого — русичі, а ім’я означає “Датель-бог”, “Дарувач-бог” і “Дощебог”. Імена й назви з коренем дан наявні у Ветхому Завіті (Дан, Даниїл), грецькій міфології (Данай, Даная, данайці, данаїди), ведійській (богиня Дану і її сини данави), кельтській (прамати богів Дану і її сім племен-данавів), слов’янській (Дана богиня рік, яка, за Костомаровим, дала назви найбільшим українським річкам), балтійській, де друга назва літописних ятвягів — дайнова. Ятвяги тотожні індійським ядавам, які теж мають другу назву данави.
Ці факти спонукають уважніше придивитися до української гідронімії, де, як виявляється, чимало етимологічних і семантичних двійників біблійної назви Йордан. Насамперед маються на увазі річки кола Ірдинь і Вердин у водозборі Дніпра, які членуються на Йор-дан, Ір-динь, Вер-дин, тобто фонетично й структурно тотожні назві Йордан. Та чи тотожні вони етимологічно й семантично, чи справді їхні компоненти мають спільне походження й однакове значення?
Українські етимологічні двійники назви Йордан. Дві річки Ірдинь (пор. єгипет. Irdn) маємо в басейні Дніпра на Черкащині, де й селища Ірдинь та Ірдинівка, за 45 і 20 км від Черкас. Назву селищу Ірдинь дала невеличка однойменна річка, що впадає в Тясьмин; тут і болото Ірдинське. Одна Ірдинь (ліва притока Тясьмину) має варіанти назви Рдень, Йрден, Єрдан, Ірдень, друга (права притока Вільшанки) — Ірдиня, Ірдинка, Ірдень. Одразу помітно, що перша назва архаїчніша, причому її різновиди Йрден і Єрдан винятково близькі до назви Йордан. Ірдинь дослідники воліють виводити з давньорус. Ръд-инь, де ръд сходить до значення “рудий”, хоч у такому разі незрозуміло, де поділося початкове І, наявне в інших українських гідронімах: Ірклій, Ірва-Ірвиця, Ірпінь-Ірпа-Ірпиця, Ірша-Іршиця-Іршава, у яких бачимо той самий компонент Ір і те ж початкове І. А позаяк у перелічених назвах чітко виділяється Ір, то членування Ірдинь на Ръд+инь викликає сумнів, її логічніше розікласти на Ір+динь. Тож спробуємо дослідити ці складові. Почнемо з динь.
З’ясувати походження і значення компонента динь особливих труднощів не складає, бо й неозброєним оком видно, що він справді відбитий у назвах українських річок Дон-Дін, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро і споріднений з індоіран. danu-dan-don “вода; ріка”. В основі їх дієслівна іє. основа da “давати, дарувати”, відбита і в теонімі Дажбог-Даждьбог (Дайбог і Дабог у західних та південних слов’ян), який означає “Давець-бог”, “Датель-бог” і “Дощебог”, оскільки й дощ (рос. дождь) сходить до цієї ж основи. Синонім до дан — іран. дар’я “ріка” у середньоазійських назвах Амудар’я, Сирдар’я, Сурхан-дар’я, Кашка-дар’я тощо, причому давня назва Амудар’ї, священної ріки давніх хорезмійців — Варш-Вахш “Бик”, у греків Окс (пор. англ. ox “бик”). У грецьких авторів Дон — Танаїс, у гирлі Дону було відоме боспорське місто Тана-Танаїс: так грецькою передане дану-дан-дон “ріка”, дослівно “дайниця” (животворної вологи, тож і врожаю, багатства, добробуту). Річка Дарниця дала назву сучасному району Києва.
Слово дану “ріка” знають іще веди, але і там воно вже реліктове й рідковживане, що свідчить: ведійські арії принесли його з далеких країв, із попереднього ареалу проживання, де воно й нині відбите в назвах найбільших річок. Веди знають і богиню Дану — уособлення первозданних вод, з яких, за міфами, творився упорядкований, налагоджений і праведний світ, вона верховне жіноче божество за тих прадавніх часів, коли світ уявлявся ще не розділеним на Небо й Землю. Ведійська Дану — прамати так званих асурів (слов. aсилки, осилки, велети), первісних богів і старших братів богів-девів. Головний асур у ведах — її син Врітра, а головний дев, тобто бог — Індра, їхня битва й перемога в ній Індри творять головний міф “Ріґведи”, відбитий в українських казках, веснянках, колядках, щедрівках і народних танцях весняного циклу, які сягають найдавніших глибин духовної і культурної історії українців. Асури — первісні, матріархальні боги, інша назва їх данави “сини Дану”, а деви пізніші, патріархальні боги. Ведійській Дану тотожна українська фольклорно-пісенна Дана, теж пов’язана з водною стихією. Вона в українців має ореол святості, що свідчить про високий колишній статус її на українських теренах, у часи легендарних амазонок і “жонокерованих” сарматів, тобто за матріархату. На довгому шляху до Індії термін і ім’я danu втратили первісну значимість, зблякли, бо матріархат, який уособлювала Дану-Дана, змінив патріархат, який уособив бог-воївник Індра. Як зазначив український мовознавець та індолог Михайло Калинович (1888—1949), “в Індії ведійські арії лише доспівували пісень, які вони склали на своїй прабатьківщині”.
Ведійські арії одірвалися від теренів, де споконвіку шанувалася Дану-Дана, пам’ять про неї потроху зітерлася, вона стала сприйматися як уособлення хаосу на противагу Індрі, який уособив космос — організований і налагоджений, праведний і справедливий світ. Але саме з первозданних вод, за первісними уявленнями, творився упорядкований світ, без хаосу не було б космосу, а без Дану не було б Індри. Це означає, що культ Дани-Дану давніший за культ Індри, що Дана-Дану — найдавніша богиня наших предків. Про глибину, давність і виняткову роль її в уявленнях і віруваннях наших пращурів і нині красномовно промовляють назви найбільших українських річок. Первісні, матріархальні боги-асури за патріархату стали вважатися суперниками богів-девів, прибрали демонічних рис, як і їхня прамати Дану-Дана. Точнісінько так сталося і з Мокошею (інд. Махеші “Велика богиня”) після прийняття християнства, а доти єдиним верховним жіночим божеством у язичницькому пантеоні великого київського князя Володимира. Битва між асурами-данавами, синами Дану-Дани, і їхніми молодшими братами-девами повторюється щороку, бо це календарний міф, що знаменує прихід весни після холодів і настання Нового землеробського року. А найдавніший український фольклор (веснянки, колядки, казки, народні танці весняного циклу) якраз і відбиває календарну міфологію, уявлення осілої, землеробської людності. Тож динь в Ірдинь означає “вода, ріка” й тотожне дан у назві Йордан.
Далі буде.
