Степан НАЛИВАЙКО,
українознавець-сходознавець-індолог
Закінчення.
Поч. у ч. 3 за 2016 р.
Компонент Ір у назві Ірдинь. Привертає увагу те, що Ірдин-Ірдинь має і форму Вердин, Ірпа — Верпа, Ірпінь — Вірпінь і Верепінь. Тобто Ір у гідронімах має і форми Вір-Вер-Вере, усі річки з цими назвами належать до водозбору Дніпра, що симптоматично. Готський історик VI cт. із показовим у руслі нашої розмови іменем Йордан дає для Дніпра назви Вар і Варум і зазначає, що вони гуннські. А візантійський імператор Костянтин Багрянородний (Х ст.) у трактаті “Про управління імперією” дає ще одну назву Дніпра — Варух і зазначає, що вона печенізька. Ці три гуннсько-печенізькі назви містять спільний компонент Вар. А печеніги та половці, тож і гунни, мовно й етнічно тяжіють до індоарійських, а не до тюркських племен, як вважається. І саме індійські мовні факти переконливо пояснюють компоненти Вар-Вер-Вере-Вір-Ір.
У санскриті vara (хінді var) означає “вода, роса, волога” і “самець”, причому щодо самців різних тварин воно може означати бик, бугай, вепр, кабан, кнур, жеребець, огир, баран, козел, цап. У весільній термінології вар означає “жених, наречений; муж”, із ним споріднене інд. вір-бір “богатир; дужий воїн, могутній герой” (грец. heros “герой”, досл. “бик”), рясно відбите в українських, надто козацьких прізвищах Балвір-Бальвір-Бальбир-Балбир-Балбиренко, Шалбир, Кечбир тощо). Тож Вар у гуннсько-печенізьких назвах Дніпра означає “самець, бик”. Із чого й логічний висновок, що й гунни та печеніги не тюркомовні.
В Індії і на Чернігівщині є річка Вара. В Індії є і річка Варада, різновиди якої Варадан-Вардан тотожні слов’янським Вардан-Вардар і Вердин-Ірдин. В індійців є чоловіче ім’я Варада “Який дарує блага”. Інд. Варада-Варда й Вардан-Йордан тотожні. Позаяк на означення Дніпра маємо давні назви Вар-Варом-Варух, споріднені з інд. вар “вода” і “бик”, то Вар може означати і “Самець, Бик”, і “Бик-ріка”. Поняття вода-ріка і самець-бик взаємопов’язані, у санскриті вони часто сходять до однієї дієслівної основи й невіддільні від понять небо-дощ-земля-корова-зрошення-запліднення-врожай-багатство-до-бробут-лад. Бик у давніх уявленнях має світотворчі якості й ореол святості, він тримає небо й землю, живе втілення досконалої краси й нездоланної могутності. Організований і праведний світ уособлює бик-тур (буй-тур), опора й захисник світоладу, запорука непохитності космічних процесів, морально-етичних, суспільно-релігійних норм. Як на опорах тримається міст, так і світ тримається на бикові-законові-ладові. Мостова опора в українській мові — бик, що й сходить до давніх уявлень про бика — опору світу.
“Бичачу” етимологію містять сотні українських етнонімів, топонімів і гідронімів, серед них і основоположні для вітчизняної історії: руси, українці, скіфи, таври, волиняни, гуцули, туровці, Україна, Русь, Скіфія, Таврія, Волинь, Бористен, Ексампей, Гіпаніс, Дніпро, Дністер та ін. Край, країна і народ, у назві яких містилося значення бик, вважалися праведними й чеснотливими. А саме під знаком Бика-Тельця-Тура-Тауруса (санскр. Вріша, Врішабга-Рішабга) давні астрогеографічні карти розміщують Скіфію-Україну. Ір і динь у назві Ірдинь означають “самець, бик” і “ріка; вода”. Тож Ірдинь означає “Бичі Води”, “Самець-ріка”, “Бик-ріка”.
Відбиття варa-вар “самець, бик” у слов’янських мовах. Назва Ірдинь тотожна назві Йордан — грецькій передачі іномовної назви, яка, найвірогідніше, первісно звучала Ярдан, що підтверджують грецькі фіксації назви Йордан — Iardanos і Iardanys (Ярданос і Ярданис). Де Iar (Яр) грецька передача Вар “Самець, Бик”, а danos-danys — індоіран. danu-dаn-don “вода, ріка”. Компонент Ір, наявний у двоосновних річкових назвах водозбору Дніпра, тотожний інд. Вар і означає “самець, бик”. Зафіксованими формами для однієї з річок Ірдинь є Йрден і Єрдан, винятково близькі до Йордан. Тож слов’янська форма Йордан — Ярдан-Єрдан, яке щодо ріки тлумачиться “Бик-ріка”, щодо поселення “Бикопіль”, щодо імені “Туродан”. Індоіранська й слов’янська форми назв Ірдинь і Йордан — Вардан і Вардар (іран. дар’я “ріка”) “Бик-ріка” або “Бичі Води”. А південніше дніпровських порогів маємо гідроніми Кінські Води, Вовчі Води,Овечі Води, Сині Води, Жовті Води, Добрі Води — українські переклади давніших, певно, вже непрозорих назв, які в оригіналі звучали лаконічніше.
Слов’янська форма санскр. vara-var “самець, бик” буде яр, відбите в іменах Ярослав, Ярополк, Яромир, Ярун, Ярило, Білояр, Святояр, воїнському терміні яр-тур і прикметнику ярий (досл. “бичий”), синонім якого буйний (від буй “бик”). Це підтверджують і давньогрецькі передачі назви Йордан (Ярданос-Ярданис) і різновиди назви Ірдинь — Йрден і Єрдан. Слов’янське князівське ім’я Ярослав тотожне грецькому Геракл, різновиди якого — етруське Геркле-Еркле, латинське Геркулес і вірмено-грузинське Іраклій; в останньому бачимо те ж Ір, що й у низці українських гідронімів, серед яких і дві річки Ірклій у водозборі Дніпра. Геракл у грецькій міфології — син Зевса й земної жінки Алкмени, батько трьох синів від напівдіви-напівзмії, дочки Дніпра-Бористена, родоначальників скіфських племен. Грецькі автори ототожнюють Геракла з індійським Крішною, дружина якого Рукміні, донька царя Бгішмаки, а ім’я Рукміні тотожне імені Алкмена у матері Геракла й тотожне латиському прізвищу Рукмане. Тоді як індійське воїнське ім’я Бгішмака “Грізний” тотожне українському прізвищу Бушмака. В індійців є i воїнське ім’я Бгішма — теж “Грізний”, а в українців — прізвище Бушма.
Дніпро-Бористен уособлений як чоловіче божество, греки річкові божества зображали з бичими головами. Геракл-Ярослав причетний до скіфського родоводу, а скіфи у “Велесовій книзі” очолюють список із 5 племен, які складають збірний етнонім кравенці, а це — давня форма сучасного етноніма українці. Ім’я Геракл означає “Бикослав” або “Зевсослав”, позаяк Зевс, батько героя, у міфах часто виступає в подобі бика, має імена зі значенням “бик” (грец. герос “бик” і “богатир, герой”) або має компонент із цим значенням, як і верховні божества в інших міфологіях (Індра, Варуна, Рудра, Шіва, Велес, Дажбог, Стрибог). Епітет Гери, дружини Зевса, у Гомера Волоока, а саме ім’я Гера означає “Владичиця”, “Правителька”, первісно “Самиця, Бичиха”. Та й ім’я Геродот означає “Даний Биком-Зевсом”. Сюди ж стають князівські імена Яромир і Ярополк, де полк споріднене з санскр. палак “захисник, воїн; цар”. Ярополк означає “Бик-захисник”, а порівняння мужнього воїна з биком-туром властиве багатьом епосам, серед них і українському (пор. епітети буй-тур і яр-тур щодо доблесних князів у “Слові о полку Ігоревім”).
Різновид імені Геракл у вірменів і грузинів — Іраклій, є дві українські річки Ірклій, що підтверджує слушність ототожнення Ір із Вар, у слов’ян Яр. Це засвідчує і Йорданка — річка на Полтавщині (лівий рукав Дніпра, нині затоплений Кременчуцьким водосховищем), щодо якої засвідчені й назви Ярданка і Ярдань. Там і річка Вердин (наголошене е) — двійник і різновид назв Ірдин-Ірдинь. Тож подекуди Ір у гідронімах зберегло й первісне Вір-Вер-Вере; підтверджують це Ірпа — річка на Чернігівщині, двійник якої на Житомирщині Верпа, Ірдинь та Ірпінь, що мають форми Вердинь і Вірпінь-Верепінь. У “Велесовій книзі” венед Святояр — київський боярин, “герой наш”, який “розбив готів зі Скотичем”, “…тоді Святояр узяв руськолунь і борусів … і пішов на готів… і була січа люта… і було по готах” (дощ. 4Б). Дощечка 4Б свідчить, що венедів обирали князями в Києві, “…бо там всілися варяги, які взяли владу після венеда Святояра”. Це спонукає гадати, що варяги — представники воїнського стану, а венеди — жрецького, волхвівського, що й сам венед Святояр — волхв, жрець. Певним чином це підтверджує ім’я Святояр, де Свят не святий, а “світлий, білий” (санскр. швета, пор. Шветашва “Білокінь”), хоча білий колір пов’язується з богами й небом і вважається священним. Тож ім’я Святояр, а точніше Білояр, семантичний двійник імен Святогор, Світовит (не Світовид) і сучасних українських прізвищ Білокур, Білогур, Білотур, Білоус, Білорус, які означають “Біловіл”. Білий колір у давніх уявленнях символізує жрецтво, червоний — воїнство, що й відбивають державний прапор сучасної Польщі й історичний Білорусі. Жовтий колір символізує селянство. В індійській міфології з білим-сивим биком асоціюється Шіва, з рудим — Рудра-Род, Із чорним — Варуна (тобто й Дажбог), давнє поклоніння яким відбили українські прізвища й назви.
Ще одне значення вара-вар. Вара-вар має і ту особливість, що окрім “самець, бик” воно означає і “опора-оплот-фортеця”. Мостова опора в українській мові бик, тобто вара-вар, що й відбили українські назви Бровари, Варин (літописне місто в Переяславській землі), Варва, Варно, Варовичі, Заворичі, Пустоварівка, Сквара-Сквира. В іранській “Авесті”, ровесниці “Ріґведи”, Вара — райська обитель, якій тотожні скіфські Герри, скандинавська Вальхалла й ведійська сварґа. І укр. ирій-вирій-вирай — рай, теплі краї, куди на зиму відлітають птахи. Вару волею верховного зороастрійського божества Ахурамазди звів перший земний цар Йіма, щоб уберегти людей від лютих холодів, що насувалися. Вара означає “огороджене-укріплене місце”, “фортеця” й споріднене з укр. обора (первісно обвора) — загорожа для худоби, якому, в свою чергу, тотожне санскр. абгіварa “загорожа, обгорожа-огорожа” (пор. укр. заворити, обворити, обварувати “загородити, обгородити”). Де санскритський префікс абгi означає “довкола, звідусіль, довкруж”, йому відповідають укр. обо-об-о.
Ахурамазда означає “Ахура Мудрий”, Вара (в “Шахнаме” Вар) означає “огороджене-укріплене місце, а тотожний йому індійський Варуна має у ведах епітет Асура Мудрий. Іранські царі вважалися земним утіленням Ахурамазди, індійські — Варуни, скіфські — Тагимасада, руські князі — Дажбога, тому русичі в “Слові” й Дажбожі внуки, нащадки Дажбога. Всі вони покровителі воїнського стану, Варуна тотожний Дажбогові, він Чорний-Вороний Бик, йому приносили в пожертву самців чорної масті. Різновиди імені Ахурамазда — Ормазд-Ормузд-Хормузд-Ремузд. Слід гадати, що й ім’я Ор у “Велесовій книзі”, яке має праотець слов’ян і батько Кия, Щека й Хорива, утворене від Ормазд-Ормузд, без мазда-мазд-музд “бог” (досл. “мудрий”), тотожне масад у скіфських іменах Тагимасад і Октамасад і мисл в означенні галицько-волинського князя Ярослава — Осмомисл “Восьмимудрий”, “Восьмибожний”. Ормазд-Ормузд означає Ор-бог, другий компонент може опускатися, як в імені Велес-Влес замість Влес-бог, Велес-бог. Тоді виходить, що Ор той же Ормузд-Тагимасад-Дажбог. Іранський струмінь в оповіді про Ора дає підстави вважати, що “Велесова книга” відбила часи ще індоірансько-слов’янсько-балтійської єдності.
Авестійській Варі відповідають скандинавська Вальхалла і індійська сварґа — небесний рай, куди потрапляють праведники й героїчно полеглі воїни. У скандинавській міфології Вальхалла — теж небесна райська обитель для полеглих воїнів, підлегла верховному богові Одину, з яким співвідносний індійський Індра — воїн-божество, володар раю-сварґи, цар богів і ватажок небесного воїнства (з ним пов’язане сучасне ім’я Андрій: від Айндра, Індрій “Індрин”). Полеглих воїнів у вальхаллу відносять войовничі діви валькірії, які прислужують їм і розважають їх. Сканд. вальхалла тлумачать як “обитель (полеглих) мужів”, халла в ньому споріднене з англ. hall, франц. шале, санскр. шала й укр. зала “приміщення” (воно ж у санскр. гошала, укр. кошара й рос. шалаш), а валь — різновид вара, вар “муж-доблесний воїн-герой”. А що скіфи, тож і давні українці, знали Індру й сварґу, засвідчує “Велесова книга” й Геродот, який знає ім’я Спаргапіт у царів скіфів, агатирсів і масагетів ще в VII-V ст. до н. е. Де спарга — грецька передача санскр. сварґa “небо, рай”, а піт тотожне санскр. pati “володар, владика, цар”, із ним споріднені укр. батько й рос. батя. Скіфи, агатирси й масагети споріднені племена, Скіф і Агатирс — сини Геракла від змієногої дочки Дніпра-Бористена. Сварґапаті “Владика сварґи” — поширене ім’я Індри.
Бористен — етимологічний двійник назви Йордан. Етимологічним двійником назв Йордан та Ірдинь є Бористен — грецька передача найдавнішої зафіксованої назви на означення Дніпра. Вона розкладається на Борис+тен, де тен грецька передача дан-дон “ріка”, а борис така ж грецька передача вріш “самець, бик”. Тобто в оригіналі назва звучала як Врішдан-Врісдан, де вріш грецькою bris, звідки й сучасне ім’я Борис “Бик, Тур”. Слов’янський відповідник його на теонімному рівні Влес-Велес, а на сучасному іменному — Улас-Влас-Власій. Тож і Бористен, як і Йордан-Ірдинь, “Бик-ріка”, “Бичі Води”. Що цілком у руслі рясної української “волово-турово-бичачої” гідронімії, топонімії та етнонімії.
Бористен і друга назва стародавнього міста-держави Ольвії, де тен грецька передача вже індоіран. стхан-стан “місце, місцевість, край”. Тому й тлумачиться топонім Бористен трохи інакше, ніж гідронім Бористен — Місто Бика, Бикопіль, Биків-Турів, Турівськ-Турійськ. Античні автори людність по Дніпру-Бористену й мешканців Ольвії-Бористена називають бористеніти, тобто бичичі-туричі-коровичі, у “Велесовій книзі” кравенці. Етнонім бористеніти значеннєво тотожний етнонімам скіфи, таври, руси, волиняни, туровці, гуцули, бойки. Фіксований античними авторами із середини І тис. до н. е. цей етнонім у своїй первісній формі існував значно раніше від перших писемних згадок про нього й сходить щонайменше до трипільських часів. Назва Бористен “Місцевість-Край Бика” семантичний двійник назви Україна, а назва бористеніти — назви кравенці-українці, обидва означають “бичичі, туричі”. Тож етнонім українці — набуток найдавніших історичних часів, у формі своїх етимологічних і семантичних двійників, однакових значеннєво і структурно, але різних лексично, він існував на теренах України у трипільські, скіфські, долітописні й літописні часи.
Бористен грецька передача аборигенної назви, яка в оригіналі звучала як Врішдан (санскр. Врішадану), а без початкового в, як в іранських мовах, Рошдан-Росдан-Русдан-Роздан-Раздан (пор. у Вірменії долину й річку Раздан). Санскр. вріш “самець, бик” і варах “самець, вепр” сходять до спільної дієслівної основи варш-вріш “кропити, дощити, зрошувати” та “обдаровувати, наділяти дарами”; від цієї ж основи утворене й врішті “дощ”, з якою споріднені (теж без початкового в) укр. зрошувати, зрошений, зрошення, роса, росити, росяний, назви Русь, Рось, Роська, Росава, етноніми руси, русь, русичі, руснаки, русини. Тож вріша-вріш “самець-бик” і вараха-варах-вараз-гураз “самець-вепр” дослівно означають “зрошувач, запліднювач”, обидва терміни тотожні й функціонально: у ведах, наприклад, Рудра-Род означується і як “рудий бик”, і як “рудий вепр небес”. А Шіва, наступник Рудри-Рода, має ім’я Вріш “Бик”, тотожне давньоукр. Влес-Велес — обидва вони “скотії” боги в своїх міфологіях. Тому Влес-Велес за Володимира стояв на Подолі, бо уособлював Дніпро, різноманітні й різномовні назви якого, серед них Вар-Варом-Варух і Бористен, означають Бик-ріка. Букефал-Буцефал “Бикоголовий” звали коня Олександра Македонського. Під Алуштою в Криму є потік і гідрографічна система Врісі-Чесме “Бичаче джерело”. Врісі якраз індійська форма, бо в іранських мовах вріш має форму рус, як в іменах Руслан “Могутній Бик” і Рустам, “Найяріший Бик”, досл. “Найбичіший”.
Бористен “Бик-ріка”, “Бичі Води” — семантично-етимологічний двійник назви Данапер, де дан “ріка”, апер “самець”, тотожне укр. вепр. Індійська назва вепра — варах (пор. печенізьку назву Варух на означення Дніпра), іранська — вараз, різновид якої гураз. Іранський епос знає богатирів з іменами Вараз і Гураз “Вепр” (напр., у “Шахнаме”: Он Гураза, в руці його аркан, на стягові зображений кабан). У Парфії, ранньодержавному утворенні на теренах Середньої Азії, з якою Україна й українці виявляють численні давні зв’язки на різних рівнях, був знатний рід Варазів. У Вірменії правили царі з парфянської династії Аршакідів, що мали імена Вараз і двоосновні імена з Вараз: Вараздат — вірменський цар IV ст.; Варазтироц Аспет — вірменський князь VII ст. з роду Багратуні (груз. Багратіон); Вараз Палуні — вірменський князь VII ст., що засвідчує в історичній Вірменії назву Палунь (пор. Полянську землю в літописах); назва Варазблур “Пагорб Вараза (царя)”. Вірменські джерела ІІІ—VII ст. свідчать, що представник вірменської гілки Аршакідів — цар Валаршак надав притулок двом індським князям Деметрові та Гісане й наділив їх землею Тарон, яку через 15 років передав їхнім синам Куару, Мелтею і Хореану з області Палунь. Палунь назва Парфії, що може свідчити: двоє індських князів прийшли з Парфії, тому Валаршак прихильно й зустрів їх. Ще одна давня назва Парфії — Пахлава, а її людності — пахлави, пахлавани “богатирі”, звідки цілком могло постати слов’янське поляни. Ім’я Аршак у родоначальника парфянської царської династії, заснованої в ІІІ ст. до н. е., споріднене з інд. врішак “самець; бик, вепр, жеребець” (пор. укр. рисак і лошак). Вала в імені Валаршак тотожне санскр. bala “дужий, могутній”, відбитим в українських прізвищах Баль, Балодей, Болудей, Білдей, Більдій, Бальвір, Балбир, Балбиренко. Тож ім’я вірменського царя Валаршак означає “Могутній самець (бик, вепр, кабан, жеребець)”.
Українські семантичні двійники назви Йордан. Якщо Ірдинь-Вердин і Бористен-Врішдан-Вараздан етимологічні двійники назви Йордан-Ярдан-Єрдан, то є низка українських етимолого-семантичних двійників цих назв, тобто двоосновних назв, один із компонентів яких тотожний етимологічно — походженням і значенням, а другий — семантично, значеннєво. Це гідроніми Ірпа-Ірпиця-Ірпінь, Ірва-Ірвиця, Ірклій, Ірша-Іршиця-Іршава, у яких, як бачимо, перший компонент той же, що і в назві Ірдин-Ірдинь. І як гідронім Ірдин-Ірдинь має свого двійника Вердин-Вердинь, так і гідроніми Ірпа й Ірпінь мають у водозборі Дніпра двійників Верпа й Вірпінь-Верепінь. Струмок Верепінь у Чернігові має і назву Верепуть, варіанти якої Верепут-Верпут-Верепета-Верепеть. Ліва притока Десни на Чернігівщині має назву Вереп. Отож із елементом Ір-Вір-Вер-Вере є низка українських річок, у назвах яких перші компоненти тотожні етимологічно, мають спільне походження і однакове значення, а другі тотожні значеннєво, але означають те ж, що і дан-дин-динь “вода, ріка”.
Одна з таких назв Ірпінь, яку має притока Дніпра, що тече на Київщині й Житомирщині й колись відділяла Полянську і Древлянську землі; різновиди назви: Рпень, Ропінь, Рупінь, Орпень, Вірпінь. На Чернігівщині є річка Ірпа, притока Снову, як і Ірша, а на Житомирщині річка Верпа й однойменне село. Назва Ірпінь достеменно не з’ясована, слушно припускається її зв’язок з і.-є. основою pi “пити”. Назву складають Ір+пінь, де пінь споріднене з інд. pani “вода, ріка”, відбитому в давніх назвах Гіпані-с, Кубань, Ексампей, де Гі-Ку-Ексам означають “самець, бик”. Стародавня назва Кубані, за Птолемеєм (ІІ ст.) — Вардан (Варданус, Варданіс), а назва Кубані в Геродота (V ст. до н. е.) — Гіпаніс. Гіпаніс у Геродота й Південний Буг. Саме на берегах Гіпаніса-Кубані, що впадає в Азовське море, Гекатей Мілетський (VI—V ст. до н. е.) засвідчує індоарійське плем’я дандарії “києдержці”, “кияни”. Назви Гіпаніс і Кубань тотожні, компоненти Гі-Ку в них споріднені з індоіран. ґo-ґу-ґау “самець, бик”, а пані-бань — з інд. панi “вода, ріка”, відбите в назві Ексампей на Південному Бузі. Санскритська форма назви Гіпаніс — Ґопанi-Ґупанi, їй і тотожне сучасне Кубань “Бичі Води”, “Бик-ріка”; Гіпаніс грецький варіант цієї назви. Тож і Південний Буг-Гіпаніс “Бик-ріка”, значеннєвий двійник назв Бористен, Ірдинь, Ірпінь.
Йордан-Ярдан-Єрдан — давній Дніпро? Наведені мовні факти промовисто свідчать, що низка українських гідронімів етимологічно тотожні назві Йордан і містять компоненти із тим самим значенням. Це річки Вердин-Ірдин-Ірдинь на Полтавщині й Черкащині, у водозборі Дніпра. Що особливо важливо, прямим етимологічним двійником назви Йордан є назва Бористен на означення Дніпра, щодо якого й окремо засвідчені обидва компоненти, які творять назву Йордан, тобто Йор-Вар і Дан, причому другий компонент відбитий у назвах найбільших українських річок — Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро. Є низка й українських семантичних двійників назви Йордан “Самець-ріка”, “Бик-ріка”, “Бичі Води”: Ірпінь-Вірпінь-Верепінь-Вереп-Верпа-Ірпа-Ірпиця, Ірва-Ірвиця, Ірклій, Ірша-Іршиця-Іршава; сюди ж стають і численні гідроніми кола Орша-Арша й Рша-Ржа, споріднені з санскр. вріша-вріш “самець; бик, вепр”.
Мовний аналіз засвідчує, що назви Йордан-Ірдинь-Бористен — етимологічні двійники, мають спільне походження і однакове значення, вони тотожні. І що вони ніякі не семітські, арабські чи тюркські, а індоєвропейські, як і інші близькосхідні назви, що мають своїх українських та індійських двійників: Тріполі, Трипілля і Тріпура, Халеб-Алеппо, Халеп-Халеп’я і Хараппа-Халіюппа, Палестина й Польща, Пала-Палунь-Полянська земля, біблійна гора Хорив і київська гора Хоревиця, імена Хорив у літописній та Хореан у вірменській легенді про трьох братів. Тож до слів Олексія Стрижака про стародавній передньоазійсько-середземноморський гідронімний ареал на dan, що включає і Йордан-Ярдан-Вардан, із повним правом долучається й ареал давньоукраїнський, північнопричорноморський. Як ніде більше, виняткова ряснота тут етимологічних і семантичних двійників назви Йордан підводить до висновку, що саме з Північного Причорномор’я, з давньої України прийшла на Близький Схід назва Йордан-Вардан-Ярдан, у грецьких джерелах Іорданос-Ярданіс-Ярданис.
Йордан-Ярдан-Вардан — одна з найдавніших назв Дніпра.
