Вікторія СОЛОДКА,
м. Київ
Останніми роками українцям довелося зіткнутися з низкою складних випробувань, зокрема й вторгненням іншої держави на нашу територію. Багато людей запитували, наскільки це явище було спрогнозованим і чи можна було запобігти тому, що сталося. Однією із причин аналітики вважають незахищений український інформаційний простір, у який уже давно відбулося вторгнення чужого ідеологічно забарвленого потоку інформації.
У зв’язку зі стрімким науково-технічним розвитком наш час стає добою домінування інформації. Кожна країна створює власне інформаційне поле, формує свій інформаційний простір. У словнику журналіста інформаційний простір тлумачать як “сукупність інформаційних потоків як національного, так і закордонного походження”1. Залежно від території розповсюдження інформаційного продукту розрізняють національний (який переважно збігається з лінією кордону держави) і міжнародний інформаційний простір. Проте доволі часто у національний простір втручаються інформатори з інших країн, не залишаючи місця для його самобутнього розвитку. Відтак, український інформаційний простір не може стати національним, власне українським, доки триває широкомасштабне засилля російськомовного контенту. На українському телевізійному ринку величезну нішу займають російські серіали, фільми, не кажучи вже про книжковий ринок. Крім того, телевізійні канали та друковані видання, перебуваючи у власності приватних осіб, часто є адептами неукраїнських (або й антиукраїнських) цінностей. Росія вторглася в український інформаційний простір не лише безпосередньо, постачаючи власну продукцію українському споживачеві насаперед через телевізійні, книжкові та музичні продукти “масового” вжитку, а й опосередковано, шляхом представлення де-факто російського продукту в українському форматі. Причому реалізація цих медіа й інших російськомовних “культурних” продуктів зазвичай потужніша, а національному продукту на ринку практично не залишається місця.
Таке внутрішнє втручання добре ілюструє надужиток російської мови, який призвів практично до витіснення української мови з власного інформаційного поля. Крім того, український інформаційний простір має ту специфіку, що на прикордонних територіях практично не регулюється українською владою. Згідно з картою інформаційного суверенітету України, третина населення отримує інформацію з джерел, не легалізованих в Україні. І це стосується не лише Криму, а й, наприклад, Закарпаття, Буковини, Харкова2, Чернігова.
Співвідношення українськомовних і російськомовних джерел у медіа-просторі
Не менше вражає співвідношення української та російської мов у джерелах, що формують інформаційний простір України. Ні для кого не секрет, що співвідношення між російською та українською мовами в ЗМІ, книжковій продукції, в інших медіа-джерелах давно тяжіє до домінування першої. Згідно з даними Укрінформу (за словами директора департаменту інформаційної політики МЗС України Євгена Перебийноса), кількість російськомовних газет в Україні перевищує 1176, тоді як у Росії нині — жодної. Така ж ситуація із радіомовленням: у РФ існує одна радіопередача українською мовою, тоді як у нашій державі близько 74 % російськомовного радіоконтенту3. Щодо частки російської та української мови на телебаченні, то на листопад 2006-го цей показник становив 48,2 % українськомовних і 51,8 % російськомовних (згідно з результатами соціологічної групи, яка проаналізувала фільми, серіали, телепрограми, що виходили у прайм-тайм на шести загальнонаціональних телеканалах)4. Інша експертна група взяла до уваги також рейтингові телеканали супутникового телебачення, серед яких і міжнародні версії російських телеканалів, таких як НТВ-мир, Первый Международный, РТР-Планета. Було з’ясовано, що за таким співвідношенням частка російськомовних програм у праймтаймі українського національного ефіру складає 61,4 %, українськомовних — 38,6 %5. За неофіційними моніторингами ця частка сягає понад 87 %. Причому найрейтинговіші програми, шоу, серіали навіть українського виробництва зазвичай російськомовні. Своєю чергою, українська мова переважає в ефірі більшості менш рейтингових обласних телерадіокомпаній (за винятком східних і південних регіонів: на Донеччині — 32,2 %, Луганщині — 30 %, Одещині — 28,6 %) та на Першому національному (за даними Держтелерадіо, 2005 року відсоток української мови на державних телерадіоорганізаціях дорівнював 87,7 %, російської — 11,6 %). Домінує українське мовлення на державних радіостанціях, тоді як FM-радіостанції найчастіше пускають в ефір російськомовний продукт.
У липні 2015 року рух “Простір свободи” оприлюднив комплексний огляд “Становище української мови” соціологічних досліджень і моніторингів, зокрема соціологічної групи “Рейтинг”, де було проаналізовано мовну ситуацію в Україні у різних сферах життя з початку 2014 року до середини 2015 року6. В огляді проаналізовано мовну ситуацію в регіонах, мовну політику у сфері освіти та суспільного життя, зокрема на території так званих ДНР та ЛНР, окупованого Криму. У книговиданні та друкованих ЗМІ зафіксовано негативну тенденцію щодо поширення української мови у цій галузі. Наклад виданих українською мовою книг становив 55 % від загальної кількості, наклад газет — 29,5 %, журналів — 9,9 %. Ця організація також публікувала результати моніторингів і даних Книжкової палати з 2011 року. Цікаво, що 2011 року сумарний наклад книг українською мовою становив 56 %, газет — 30 %, журналів — 10 %. Не тішить ситуація телевізійного та радіопростору. Частка російськомовних ефірів у прайм-таймі невпинно виявила тенденцію до зростання. Аналізуючи ефіри рейтингових 8 каналів у період із 18 до 22 у будні та з 12 до 16 години у вихідні українською в цей час звучало близько 30 % телемовлення, російською — 44 %, зросла кількість і двомовних ефірів — до 26 %. Щодо радіомовлення провели аналіз сумарного ефірного мовлення на п’яти найпопулярніших радіостанціях у проміжок із 16 до 20 години в будні. З’ясувалося, що з 1200 ефірних хвилин 271 хвилину звучать українські пісні та програми, 364 хвилини — двомовні, 311 — програми й пісні тільки російською мовою. При цьому, окремо дослідили мовне співвідношення пісень, що звучали в аналізований час. Виявилося, що із сумарної кількості 184 пісень на 5 радіостанціях українською звучало 9 із них, 74 російською мовою, 101 — іншими мовами, і це при нещодавно збільшеній квоті (до 75 %) на українське музичне наповнення.
Вартим уваги є питання простору Інтернету, який найменше піддається контролю держави. 2008 року за даними Телекритики сегмент українськомовних блогів, соціальних мереж становив 7-8 %, з 10 найвідвідуваніших сайтів 2 українських і 5 російських7. Нині сегмент зростає приблизно пропорційно до збільшення кількості джерел.
Мовне питання болюче для українського суспільства, оскільки окупація території починається з окупації свідомості. Рудиментарна радянська традиція послуговуватися російською не отримала потужного спротиву серед українців, зокрема у східній і південно-східній частині країни. Причин цього явища може бути безліч: від тривалого мовно-національного гніту до зомбування суспільства ідеями “русскава міра”. Чому українська інформаційна політика не зуміла вчасно захистити громадян анексованого Криму та окупованих Донецької та Луганської областей? Протягом кількох століть українську мову намагалися заборонити циркулярами, указами та постановами, і парадоксально, що на етапі незалежності українці “здають” мовні позиції добровільно. Цілком імовірно, що однією із причин є слабкість національної інформаційної безпеки.
Навіть після Революції гідності, російської агресії спостерігається негативна тенденція у сфері ЗМІ та книгодрукування щодо вжитку державної мови. Чому? Можливо, питання також у мовній політиці держави? Дуже багато громадян впевнені у тому, що мова — це лише засіб комунікації, втім, не всі замислюються про те, що вона може слугувати і потужним засобом маніпуляції свідомістю. Коли на мовному питанні спекулюють люди із серйозними фінансовими інтересами, так звані “олігархічні клани”, то кожному індивіду, що прагне жити в своїй країні, варто подумати про мову, якою він говорить. Адже як відомо із сумного досвіду нашої країни, коли впускаєш ворога в своє інформаційне середовище, готуйся до того, що він прийде “визволяти” тебе від “утискання прав” неукраїнськомовних. Те, що маємо на Донбасі нині, — це й значною мірою наслідок недостатньої захищеності українського інформаційного поля в мовній сфері.
Законодавче врегулювання мовної політики в інформаційному просторі
Постає запитання, чи регулюється ця проблема законодавством України. Усі питання, пов’язані із використанням державної мови регулюються законом “Про засади державної мовної політики”8. У статті 5, пункт 1 читаємо: “Державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини”. Мовна політика згідно з чинним законодавством є дуже толерантною до мов національних меншин і такою, що не применшує значення державної мови, проте на практиці виявляється, що найбільш “пригнобленою” для нас є російська мова, оскільки кількість джерел інших мов меншин не перевищує кількох відсотків. У статті 6, пункті 2 цього закону наявна така теза: “Держава сприяє використанню державної мови в засобах масової інформації, науці, культурі, інших сферах”. Проте з огляду на статистику можемо ствердити, що це сприяння наявне тільки на папері.
Отже, якщо державна політика не сприяє формуванню захищеного інформаційного простору, тягар лягає на плечі громадськості. Яким чином ми можемо захистити медійний простір нашої країни?
Цікаві тези щодо напрямів розвитку інформаційного простору України були висловлені під час круглого столу, присвяченого медійному аспекту інформаційної безпеки України (стіл був організований консалтинговою компанією pro.mova, проектом “Телекритика” та міжнародним фондом “Відродження”). Однією із тез була ідея розвитку блогосфери, оскільки вона набуває широкої популярності останніми роками як джерело, звідки можна дістати незаангажовану інформацію. У джерелі йдеться про те, що блоги зазвичай можуть слугувати додатком для інших традиційних медіа, проте все ж вони більш захищені від так званих інформаційних війн (хіба у коментарях). Таким чином, у зв’язку з неможливістю завоювати домінантні позиції на телевізійних ресурсах і практично повною відсутністю незалежних медіа-джерел, можна робити ставку на розвиток якісного державного інтернет-продукту, який би мав попит серед користувачів9. Зрозуміло, державною мовою. Деякі дослідники висловлюють думку, що формування інформаційного суверенітету держави полягає не тільки в контенті та мові його подання, а й у розвитку власної технічної бази, так званого електронного “щита” та формуванні власної інтернетної інфраструктури, медіа-структури ЗМІ, розвитку власної системи пропаганди10.
Для ефективного розвитку українських медіа важливе звільнення від російської залежності, а це може бути досягнуто входженням у міжнародний медіа-простір за рахунок розвитку сайтів з орієнтацією також на іноземного користувача. Нині досить мало, скажімо, інтернет-видань мають можливість перекладу джерела англійською чи іншою мовою. Тож задля збереження територіального суверенітету, національної безпеки необхідно піклуватися про чинники, які впливають на безпечний і незалежний розвиток національного інформаційного простору та формують інформаційний суверенітет, зокрема це стосується мовного питання у медіапросторі. Наразі мовна ситуація у медіа залишається складною з точки зору національної інформаційної безпеки. За відсутності ефективної законодавчої бази необхідне залучення громадськості до критичної оцінки інформаційного простору і небезпек, пов’язаних із ним. Тому міркуймо швидше, бо історія циклічна, змінюються лише актори й декорації.
__________________
1Словник журналіста: Терміни, мас-медіа, постаті [За заг. ред. Ю. М. Бідзілі]. — Ужгород, ВАТ “Видавництво “Закарпаття”, 2007. — С. 45.
2 Інтернет становить загрозу для інформаційної безпеки України // Телекритика [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.telekritika.ua/bezpeka/print/41481 (дата звернення: 03.11.2015). — Назва з екрана.
3 Укрінформ. Мультимедійна платформа іномовлення України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/rubric-society/1630996-mzs_rosiyskomovnih_zmi_ta_shkil_v_ukraiini_bilshe_nig_ukraiinomovnih_v_rf_1916879.html (дата звернення: 03.11.2015). — Назва з екрана.
4 Мовний баланс України // Uabooks.Info [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 (дата звернення: 03.11.2015). — Назва з екрана.
5 Там само.
6 Мовний баланс України // Uabooks.Info [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386 (дата звернення: 03.11.2015). — Назва з екрана.
7 Інтернет становить загрозу для інформаційної безпеки України // Телекритика [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.telekritika.ua/bezpeka/print/41481 (дата звернення: 03.11.2015). — Назва з екрана.
8 Закон України “Про засади державної мовної політики” [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5029-17 (дата звернення: 03.11.2015). — Назва з екрана.
9 Як захистити “ахіллесову п’яту” української блогосфери, або Знову про перспективи української мови // Українська блогосфера [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://blogosphere.com.ua/2010/12/28/ua-prospectives/ (дата звернення: 03.11.2015). — Назва з екрана.
10 Проблеми нормативно-правового забезпечення інформаційного суверенітету в Україні: аналітична записка; Національний інститут стратегічних досліджень [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1466/. — Назва з екрана.
