Едуард ОВЧАРЕНКО
У Київському академічному театрі “Колесо” йшла весела і повчальна вистава “Колишні справи”. Чоловічі ролі у цьому спектаклі вже не вперше виконували Вадим Лялько і Сергій Ладєсов, а нещодавно обидва артисти відзначили піввікові ювілеї.
Майбутні актори народилися у Києві. Проте їхній шлях до театрального мистецтва був різний. Батько Вадима Лялька служив військовим льотчиком і хотів, аби син опанував цю нелегку професію. Проте через два роки навчання у військовому училищі юнак зрозумів, що це не його покликання. Однак треба було якось жити. Знайомий актор Лесь Задніпровський допоміг улаштуватися реквізитором до Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, порадив спробувати себе в акторській професії. Допомагали готуватися до вступу в театральну студію при театрі Франка вже тоді відомі актори Богдан Бенюк та Олексій Петухов. А викладачем була легендарна Юлія Ткаченко. Саме під час навчання зрозумів, що театр це його доля.
Після закінчення навчання було кілька пропозицій щодо роботи, але спочатку обрав театр, що наразі має назву Київський муніципальний академічний театр ляльок. Робота у ляльковому театрі доволі цікава і специфічна, адже доводилося грати і за себе, і за ляльку, яку тримаєш у руках.
Саме у цей час (кінець 80-х років) у Києві створювалося багато театральних студій. Це не могло не зацікавити. Певний час була робота у театрі “Гротеск”. А коли вперше переступив поріг театру “Колесо”, який лише створювався, то зрозумів, що це саме те, до чого прагнув.
За понад чверть століття роботи у театрі створено галерею яскравих самобутніх образів, це Сімона Бомануар із вистави за п’єсою Ж. Ануя “Генерали у спідницях”, Яворенко (“Шантрапа” П. Саксаганського), Дяк (“Вечорниці”), Офіцер (“Міріам” О. Юр’єва), Фелікс (“Випадок в готелі ДЮ КОМЕРС” Ф. Вебера), Мсьє Флеран (“Уявно хворий” Ж. Б. Мольєра). Переважно це комічні персонажі. До речі, Вадим може говорити дуже смішні речі з надзвичайно серйозним виразом обличчя. А це створює неповторний ефект. Проте творчий діапазон артиста значно ширший. Згадати хоча б ліричного Дона Емануеля з “Дами-примари” П. Кальдерона, цинічного Рудольфа — “Емма” Ярослава Стельмаха, холоднокровного Добродія з вистави “Фатальний флірт” за А. Шніцлером, а у “Золотому драконі” Р. Шіммельпфенніга доводиться грати чоловічу та жіночу ролі.
На відміну від В. Лялька, Сергій Ладєсов мріяв про цю професію ще змалку. У шкільні роки відвідував театральну студію при Центральному палаці піонерів міста Києва. Особливо з того часу запам’яталася робота у казці “Королівство кривих дзеркал”. Після школи намагався вступити до Щукінського театрального училища у Москві. Проте виявилося, що хорошу театральну освіту можна здобути і в Київському театральному інституті імені Івана Карпенка-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення). Досі вдячний своєму педагогові Юрію Мажузі.
Робота у Молодіжному театрі, театральних студіях “Бенефіс” і “Народний клуб” збагатили творчо, тут здобув перший професійний досвід. Але повністю зміг розкрити свій акторський потенціал саме в театрі “Колесо”, куди його запросила художній керівник цього театру Ірина Кліщевська. Вже після першої ролі — Кузьмича у виставі “Шантрапа” за П. Саксаганським актор природно влився у театральний колектив, став його невід’ємною частиною. До речі, цю роль Сергій виконує і зараз. Як розповідає сам актор, у кожній виставі він намагається бути різним. І це йому добре вдається. Адже важко знайти щось подібне між ролями Матьє (“Азалія” І. Жаміака), Ракітіна (“Місяць на селі” І. Тургенєва), доктора Майєрса (“Примадонни” К. Людвіга), Роберта (“Push up 1-3” Р. Шіммельпфенніга), майора Меткафа (“Мишоловка” А. Крісті).
Коли дивишся на цих двох енергійних майстрів сцени, то переконуєшся, що сто років — це не так уже й багато, особливо якщо їх поділити на двох. А попереду і Вадима, і Сергія ще чекає багато цікавих ролей.
