Відкритий лист-поздоровлення Петрові СОРОЦІ з нагоди його 60-річчя
Михайло ДЯЧЕНКО,
с. Михайлівка Царичанського району
Дніпропетровської обл.
Дорогий Петре, огромові написаного Тобою можуть позаздрити цілі інститути. Мистецький рівень видихнутого Тобою сягає кращих зразків нашого красного письменства, — принаймні дві Твої останні за часом книжки: “Жезл і посох”, цілком справедливо висунутої на здобуття Шевченківської премії та потужно філософська, просвітлено пантеїстична “Симфонія Петриківського лісу”, аналогів якій у сучасній українській літературі шукати годі.
Дякую Тобі за лебедину кров Твоїх поезій (“Ладан осені”, “Лісові псалми”, інші збірки), за п’янке вино Твоїх поліфонічних денників, у самих назвах яких віддзеркалюється Твоя Велика Душа: “Знак серця”, “Сповідь сльозою”, “Рік подвійних райдуг”, “Пам’яті навперейми”, “Натщесерце”, “Перед незримим вівтарем” і т. ін., за Твою миттєву критичну реакцію на найпомітніші книжкові новинки, за те, що своїм дивовижним талантом і шляхетною присутністю в літературі Ти підтримуєш її престиж і авторитет…
Петре, я вже давно помітив, що заходжу у Твоє Слово, як у церкву, а виходжу з нього як із собору. Таке свято на душі…
Перо Твоє стрімке, невтомне, суперщедре, а серце — з усього видно, таке ще кучеряве (Тичина)…
P. S. Петре, у Твоєму поетичному доробку є два вірші, які здатні потрясти кожного, хто хоч трохи розуміється на поезії. Це: “Навчи мене, Господи…” та “Сонце щоденну завершує путь…”, які і вражають, і заворожують водночас, бo це не написалося — видихнулося Тобою в рідкісні миттєвості творчого осяяння.
Дозволю собі процитувати перші строфи цих двох шедеврів:
Навчи мене, Господи, з неба молитись, як птаха,
І жити, як птаха, над кронами лип і сторіч.
З буття в небуття переходити так, як мураха,
Безболісно й легко — чи свято, чи будень, чи ніч…
Сонцe щоденну завершує путь,
Стелиться вечора шовк;
Тіні рожеві по небу пливуть,
Як лебедина кров…
“Лебедина кров…” — як сказано! “Лебедина кров” — таку назву пропоную для Твого поетичного вибраного, колись же Ти його видаватимеш…
З роси й води Тобі, дорогий друже, із сонця і слова!
Від редакції. Друкуючи листа нашого читача Михайла Дяченка, ми не лише долучилися до привітань на адресу Петра Івановича Сороки, а й запропонували цьому відомому письменнику вести на шпальтах “Слова Просвіти” рубрику “Літературні денники”. Отже, з прем’єрою автора і читачів!
