Валентина ЄФРЕМОВА
Роменщина — батьківщина багатьох видатних діячів науки, мистецтва, культури, літератури, відомих державних, військових і політичних діячів. З одним із них звела мене доля 2000 року, коли я приїхала з Києва за завданням Роменського земляцтва, щоб близько познайомитися з місцевими художниками. Так я вперше побувала у селі Погреби в гостинній хаті художника Івана Кириловича Цюпки. Те, що я побачила, запало в душу на довгі роки. У мене не тільки з’явилися цікаві друзі, а й невичерпне джерело для творчої діяльності. Згодом дослідницька праця завершилася друкованим виданням “Художньо-мистецька спадщина Сумщини”, значна частина якого присвячена моєму рідному місту Ромни.
Іван Кирилович дуже любив рідний край. Самобутній художник наполегливо шукав власну палітру і слугував мистецтву все своє життя. Він мав природне бачення краси та прагнення закарбувати її художніми образами. У сільській родині Цюпків співали усі, після важкої хліборобської праці збиралися на вечорницях майже всім селом. Тому музична тональність, численні жанрові сценки притаманні вже ранньому Цюпці-художнику.
Буяє фольклорна Україна на численних декоративних картинах, де можна побачити унікальний народний одяг, побут, відчути життя села. Якщо заходить сонце, то косарі повертаються до своїх дворів, де пораються жінки, готуючи вечерю. Досить поглянути на такі сюжетні композиції, як “Скину кужель на полицю”, “Вийшли в поле косарі”, “Копав, копав криниченьку”, і ви потрапляєте у світ чистоти та замріяності. А стільки тепла та любовної лірики в картині “Дівка в сінях стояла”.
Дві програмні характерні теми проходять через творчий шлях Івана Цюпки — декоративна та суто реалістична. І якщо перша цілком зумовлена оточенням, серед якого жив художник, то друга виникла внаслідок відвідування Третьяковської галереї під час лікування митця у військовому шпиталі.
Справді, шедеври епохи передвижників увійшли в душу Івана Цюпки, а вже потім ці враження втілилися в мальовничі сільські пейзажі: “Трави квітнуть”, “Флокси біля хати”, “Бузок біля тину”, “Стара груша” та інших.
“Село мене не визнавало, бо замість того, щоб поратися на городі, я щодня виходив на етюди і малював”, — з болем у душі згадував Іван Кирилович. Слава Богу, що поруч була вірна дружина, синьоока Лідія Степанівна з чарівною усмішкою, яка розуміла свого чоловіка, а її гостинність відчували всі, хто приїздив до Цюпків. І коли ми потужною делегацією приїхали вручати І. Цюпці квиток членства у Національній спілці народних майстрів України, я відчула, який українці гостинний, добрий та відкритий народ, без заздрощів та хитрощів. На подвір’ї під яблунями гуляло все село, на святковий стіл несли вареники, городину, медок та горілочку.
Творча спадщина І. Цюпки різноманітна — від декоративних композицій на народну тематику до ліричних краєвидів. Чимало творів присвячено Другій світовій війні, характерні малюнки закарбовані у численних фронтових блокнотах. Іван Кирилович з перших днів військової навали захищав свою Батьківщину. Щедра й епістолярна спадщина митця, а фотоархів зберігає унікальні творчі та життєві моменти. Іван Кирилович переписувався з І. Гончаром, Т. Яблонською, чимало листів написав до музеїв та галерей. За ними можна вивчати життя цілої епохи українського народу.
Згадаємо Івана Цюпку з нагоди його 90-річчя та вклонімося пам’яті художника, який понад усе любив Україну.
