За конструктивний діалог влади з народом про захист державного статусу української мови

Ми, нижчепідписані члени громадських організацій Волині, вважаємо за необхідне долучити свої голоси під “Відкритим листом” Президентові України Петрові Порошенку “Врятуймо мову — майбутнє нації”.
За плечима багатьох із нас немало літ, але на зорі народження державної незалежності ми всі були сповнені молодою силою і духом свободи, активно розбудовували Народний рух, “Просвіту” імені Тараса Шевченка, інші національно-патріотичні структури.
Особливо активних зусиль докладали в організації курсів із вивчення української мови для держслужбовців, викладачів середніх і вищих навчальних закладів, працівників медичних і культурно-освітніх установ тощо. Тоді простежувалася масова готовність власним прикладом сприяти повносилому функціонуванню державної мови згідно з її статусом. Власне, по проголошенні Незалежності фактично ніхто — аж до відвертих супротивників — не сумнівався, що владні органи всіх рівнів послуговуватимуться винятково державною мовою і сприятимуть утвердженню її як необхідної умови роботи всіх офіційних інституцій згори донизу. Спостерігався навіть певний переполох серед чиновників, що українською досконало не володіли, і вони, боячись утратити роботу, взялися за відповідні підручники. Усе суспільство новоствореної держави орієнтувалося на світову державну мовну практику, і бракувало тільки відповідної твердої акцентуації від вищих ешелонів влади. Однак натомість пішло зволікання під застереженням “Не на часі!”, з’явилися хитромудрі обґрунтування “делікатності” проблеми, потреби підходити до неї “виважено і системно”. Але в тім і біда, що хоч якихось значних порухів у тих підходах зроблено так і не було. Тож на цьому благодатному ґрунті нерішучості укоренилася зі своїм отруйним цвітом психологія “сепара”. Надмірна обережність призвела до того, що наше небо стає дедалі більше окупованим, ефір переповнюють російськомовні тексти, на книжкових прилавках — гори чужомовної продукції, із Києва розвозять по всіх просторах одіозні “Вєсті”… Втім, фактів росіянізації — тьма, і вони загальновідомі.
Так, у нас прийнято поважати всі мови світу, і російська тут ще й своєрідний виняток, бо має виокремлений законодавчий захист. Але навіщо вона нам у ролі окупанта, у ролі агресивної сусідки, що послідовнонахабно витісняє господиню з її дому і, чи не найуспішніше, — із владних коридорів? З яким же болем доводиться пересвідчуватися у своєрідному сепаратизмі щодо державності мови навіть у діях Міністерства внутрішніх (!) справ. Останнім часом по всіх каналах ЗМІ ідуть репортажі про оновлення силової структури, і новобранці-поліціянти переважно дають інтерв’ю державною мовою… не своєї держави. Вочевидь, знання української для охоронців правопорядку в Україні серед їх обов’язків не прописано, і за тим — виразний неукраїнський і далеко неєвропейський орієнтир. То яка ж держава будується у свідомості кожного українця? Чи потрібна вона українському народові без державного статусу української мови де-факто? І не треба знову і знову вдаватися до підміни понять, підкреслюючи, що в нас багато російськомовних захисників територіальної цілісності держави, що слід зважати на їхні інтереси. Бо хіба ж вони не захищають, як справжні українські патріоти, і державність української мови, і чинну Конституцію? Адже своєю нинішньою позицією підтверджують, що наразі їхні мовні права достатньо гарантовані, що їм Україна дорога такою, як вона постала 1991 року.
Отож, на жаль, украй незрозуміло, чому у відповідь на стривоженість багатьох наших співвітчизників і широкої громадськості загроженим станом одного з головних державотворчих чинників з боку Президента та Уряду і досі немає відповідних ініціатив. Чи не настав час для зустрічі представників найвищої влади з провідними науковцями — гуманітаріями, юристами, письменниками, культурологами задля окреслення конкретних серйозних кроків у захисті прав державної мови як надважливої гарантії національної безпеки.

Людмила СТРІЛЬЧУК,
голова Волинської крайової організації ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, доктор історичних наук, професор;
Члени ради ВУТ “Просвіта”:
Олеся КОВАЛЬЧУК,
заслужений учитель України;
Василь ГЕЙ,
заслужений працівник культури,
письменник;
Василь ШВАБ’ЮК,
доктор фізико-математичних наук,
професор, засл. працівник науки;

Ніна ФУРДИЛО,
голова ОО ВУЖТ ім. О. Теліги, провідний спеціаліст обласного Навчально-методичного центру;
Алла ОПЕЙДА,
заслужена артистка України;
Данило ПОШТАРУК,
директор Волинського обласного лялькового театру, засл. працівник культури;
Анатолій ЛЕСИК,
голова секретаріату Волинського обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів;
Андрій БОНДАРЧУК,
голова Братства імені апостола Андрія Первозванного, почесний громадянин Волині, депутат І скликання ВР України, журналіст

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment