Георгій ЛУК’ЯНЧУК
У Музеї Михайла Старицького відбулася презентація книжки “Євген Чикаленко. Щоденник. 1925—1929 рр.”. (К.: “Темпора”, 2016), а також усіх виданих до сьогодні щоденників великого мецената. До останнього тому ввійшли нотатки Є. Чикаленка за останній період його життя з 1925 до 1929 року.
Вечір відкрила організатор презентації Лариса Каневська — завідувач відділу Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького. Пані Лариса продемонструвала присутнім слайд-фільм зі світлинами особистих речей Євгена Чикаленка та його родини, які зберігаються в Музеї видатних діячів української культури. Їх передали до фондової колекції онук Чикаленка Євген Іванович, який мешкає в Києві, і Тамара Скрипка (з архіву дружини Левка Чикаленка Оксани в США).
Кандидат історичних наук Інна Старовойтенко — упорядник видання, старший науковий співробітник відділу джерел із новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського поділилася історією підготовки до видання останніх п’яти томів із чикаленкового семикнижжя і наголосила на необхідності повернення на Батьківщину архіву Євгена Чикаленка зі США, де він зараз перебуває. Адже там, окрім щоденних записів, є дуже важлива епістолярна спадщина Чикаленка: його листування з українською еміграцією з усієї Європи.
“Видання такого рівня можна здійснити, мабуть, раз на 100 років, — зауважив Георгій Папакін, директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, доктор історичних наук. — “Щоденники Чикаленка”, його епістолярна спадщина дуже актуальні й потрібні для сьогодення як приклад щирого доброчинства та діяльності справжнього державотворця!”
Євген Чикаленко, онук Євгена Харлампійовича, нагадав присутнім науковцям, що Чикаленко був не лише одним із засновників Центральної Ради, а й першим кандидатом на посаду Гетьмана України, який заради єдності українства, на жаль, поступився Скоропадському, хоч був правдивіший і принциповіший від нього у відстоюванні української справи. Поділився гіркими спогадами про долю рідних великого діда. Це були талановиті люди, знавці багатьох мов, засновники українських інституцій на еміграції…
Доктор історичних наук Ігор Гирич і завідувач Меморіального музею М. С. Грушевського Світлана Панькова високо оцінили подвижницьку працю упорядниці “Щоденників…” пані Інни Старовойтенко, яка з 2010 до 2015 року здійснила підготовку 5-ти (!) фундаментальних томів.
Історики, яких підтримав народний депутат попередніх скликань, нині голова Просвітницького центру національного відродження ім. Євгена Чикаленка Юрій Гнаткевич, запропонували заснувати Музей Є. Чикаленка у Києві, увіковічити пам’ять про нього в назві однієї з вулиць нашої столиці та відкрити пам’ятник. Також потрібно перевидати масовим накладом актуальні й нині його праці: “Де вихід?”, “Розмова про мову” та праці з агрокультури. Це було б дуже доречним, адже в грудні 2016 року Україна відзначатиме 155-річчя з дня народження Євгена Чикаленка.
