«Ой ти,
ніченько»
Уже після написання перших своїх творів Пашкевича не просто запримітили — він став одразу популярним. У нього з’явилося немало щирих друзів, серед яких був і незабутній поет, життєлюб, автор популярних, улюблених народом пісень, ніжний і трепетний лірик Дмитро Луценко. Вони були різними за характерами, “темпоритмом” життя, але їх не випадково звела пісня. Обоє однаково кохалися в народнопісенному мелосі, однаково відчували музику слова, однаково “по-пісенному” мислили. Хвилюючі рядки поета озивалися у серці його друга співзвучною мелодією.
Справжньою вершиною “онароднення” української пісні можна по праву вважати ліричний твір Анатолія Пашкевича на вірші Дмитра Луценка “Ой ти, ніченько”. Історія її створення і “ходіння в народ” рясніє парадоксальними моментами і дивовижними пригодами.
Анатолій ПАШКЕВИЧ:
— Приїхав Дмитро Омелянович на Черкащину. Ми сиділи в хоровому класі обласної філармонії й співали пісні, написані нами раніш. Потім я програв йому нову мелодію. Дмитро Омелянович зосередився. Слухаючи, про щось думав. Очі його зі смутком дивилися кудись далеко у світ.
— А що ти хочеш сказати цією мелодією? — спитав він замріяно.
Я промовчав, не хотів порушувати того душевного настрою, під впливом якого він був. Грав далі… Дмитро Омелянович поклав підборіддя на груди і ходив, ходив… Руки в кишенях. Дихав часто, поривчасто… Сам собі почав стиха декламувати:
Ой ти, ніченько,
Чарівниченько,
Не смути моє
Біле личенько.
Через деякий час ми вже співали на два голоси. Він — першим, чистим, ліричним, я — другим, хриплуватим. А на другому куплеті міняємося: він другим, а я першим.
Ружа вкрилася
Зелен-рутою,
Щоб не краялось
Серце смутою.
Я ж над річкою
Засмутилася,
Десь любов моя
Забарилася.
Можна багато розповідати про нашу творчу співпрацю. Пісні вилетіли з його чистої душі. Звучать там, де сходить вранішня зоря, благословляючи нас на прекрасне, говорять самі за себе. У кожній його пісні — щира правда. Звучить і понині в моєму серці “Ой ти, ніченько” на два голоси: один із них чистий, ліричний — голос мого друга. Це найулюбленіша його пісня була.
(Записано автором у Чернігові, в травні 1996 р.)
Широкий резонанс від “Ой ти, ніченько” не змусив довго чекати. Перший її запис у виконанні Черкаського державного народного хору (солісти Раїса Кириченко і Ганна Ковтун) з’явився у фондах Українського радіо 1970 року. Потім були ще десятки записів і виконавців. Було й таке, що пісня довго не звучала в ефірі.
І нарешті 1981 року вона “спливла” у запису ансамблю “Кобза”, але з дещо інтерпретованою назвою — “Ой ти, річенько” (це, певно, від того, що в тексті пісні і справді згадується річенька). З такою самою назвою — “Ой ти, річенько” — 1985 року пісня “осіла” у Москві, в фондах колишнього Всесоюзного радіо у виконанні вокального тріо сестер Книш.
Ті, хто знав Пашкевича за життя, можуть підтвердити: митець зазвичай не робив таємниці зі своєї творчості. Був відкритим і доступним, але й дуже вимогливим до себе. Радився з колегами, друзями, коли помічав, що людина чутлива до музики чи поезії. Придумував, бувало, десятки мелодійних ходів, ритмічних малюнків, сотні разів міняв слова в текстах, ладен був з автором до безкінечності шліфувати кожне поетичне слово, аби “намертво” припасувати його до мелодії. Так само віддано і натхненно співпрацював із ним Дмитро Луценко.
Тамара ЛУЦЕНКО, дружина поета:
— Іще за життя авторів пісня стала народною. Пригадую, виконав її вперше Черкаський народний хор, а в Києві — Академічний Державний український хор ім. Г. Верьовки під керівництвом Анатолія Авдієвського. Залетіла “Ой ти, ніченько” і в село Кононівку Лубенського району, де ми почули її у виконанні ланки буряківниць, і в самодіяльні колективи Черкащини, і в гущу народу на захід України. А прості українські люди співають її, як і співали раніш, впевнені, що вона народна. Та й справді, а хто ж такі Анатолій і Дмитро? Сини талановитого народу, з самої його гущі, до нестями залюблені у незбагненні принади і чари української мови і пісні…
Пісні живуть серед людей, лунають в ансамблях і хорах, дзвінкоголосо летять і над рідною Полтавщиною, і над Житомирщиною, звідки родом Анатолій Пашкевич, і над Київщиною і, перетнувши кордони, досягають Канади, США, Франції…
Часто Анатолій Пашкевич “виспівував” свої нові твори з різними, а не зі заздалегідь домовленими виконавцями. Це був непередбачуваний, стихійний, а не академічно вивірений процес. Можливо, з точки зору творчої партнерської етики такі обставини співпраці не були однаковою мірою сприятливими для авторів. Та в будь-якому разі ніхто й ніколи і гадки не мав образитися на композитора, бо найбільше цінували непересічний талант самородка, мирилися з його складним, часом незговірливим характером. Та й що там казати: коли зрештою з’являвся видатний твір, усі сумніви і образи щодо чистоти авторства були вже недоречними.
З піснями Пашкевича і Луценка по суті дебютувала як солістка, а згодом відбулася як велика народна співачка Раїса Кириченко. Її по-справжньому самобутній талант розцвів у Черкаському народному хорі, яким у перші п’ять років її роботи (1968—1973) керував Анатолій Пашкевич.
Пріоритетом при виборі пісні для Раїси Опанасівни завжди було Слово. І, безумовно, щирість і правдивість того слова. Як розповідав сам Анатолій Максимович, у колективі не було твердо визначених амплуа заспівувачів: кожен мав знати, крім своєї партії, також і сольний фрагмент, щоб у разі необхідності проспівати його в концерті. Такий принцип хоч і вносив деякий момент стихійності, проте спонукав артистів завжди тримати себе в належній виконавській формі.
Раїса КИРИЧЕНКО:
— Пригадався сонячний осінній день. Під час репетиції Черкаського народного хору Анатолій Пашкевич познайомив нас із поетом із Києва Дмитром Луценком. Вийшов і став перед хором невисокий, статечний чоловік із блакитними очима. Коли читав свої вірші, то якось одразу помолодшав, заіскрився, і нас зачарував. Потім Анатолій Пашкевич сказав, що розучуватимемо нову пісню “Ой ти, ніченько”. І мені пощастило бути її солісткою. Це був виснажливий початок великого спільного творчого шляху. І коли чую по радіо у виконанні “Кобзи” цю пісню, а величають її народною, то думаю, що це високе визнання натхненної творчості двох авторів чудової пісні.
Далі буде.
