Нещодавно Рівненщина провела у засвіти одного з найдостойніших своїх синів — Олександра Волощука, незмінного відповідального секретаря обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка. Відспівали його у Свято-Покровському кафедральному соборі священики усіх храмів обласного центру, прощалися просвітяни ближні й дальні, слова скорботи говорили друзі, знайомі й незнайомі.
Ім’я інженера-будівельника, керівника групи технічного відділу проектно-пошукового інституту “Рівнеагропроект” буквально за день стало широковідомим у краї. Це трапилося 19 листопада 1988 року. Тоді Олександр Волощук, виступаючи на установчих зборах Рівненського міського товариства української мови, вніс проект вимоги до Верховної Ради УРСР про надання українській мові статусу державної. То була подія сенсаційна. І хоч тодішні компартійні газети про неї не обмовилися й словом, про виступ О. Волощука заговорили в усіх колективах підприємств та організацій.
Однак ближні Олександра Анатолійовича та недремні органи КДБ у вчинкові Волощука не побачили нічого незвичайного. Бо і ті, і ті знали, що він, виходець зі старовинного волинського священницького роду, ревно дотримується українських народних традицій, а в 70-ті роки його затримували кадебісти за поширення забороненої владою літератури, зокрема, відомої праці Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”.
Але це був інший час, тож нові політичні віяння вберегли Волощука від кадебістських “доброзичливців”.
Відтоді Олександр Волощук з головою поринув у просвітянську роботу. Він створював осередок Товариства української мови в рідному інституті, розробляв програму реалізації закону “Про мови в Українській РСР” в установах, організаціях та підприємствах міста, домігся здійснення українською мовою розробки проектно-кошторисної документації, ведення діловодства та звітності, брав участь практично в усіх акціях за надання українській мові статусу державної.
У 1989—1992 роках Волощук став одним із засновників недільної школи “Просвіти” у Рівному, викладаючи в ній загальну церковну історію. А коли в 1992—1997 роках працював у відділі у справах релігій Рівненської облдержадміністрації — доклав чимало зусиль до врегулювання міжконфесійних відносин та утвердження Помісної Української Православної Церкви.
Справжні просвітяни, як і маршали, не йдуть на пенсію. Тож рівняни до останніх днів знали Олександра Волощука як відповідального секретаря ОО “Просвіти”, ректора просвітянського Народного університету, автора багатьох публікацій на теми духовності, культури, історії України, постійного учасника конференцій, радіо- і телепередач, достойника найвищої просвітянської нагороди — медалі “Будівничий України”.
Добра пам’ять про нього збережеться у днях нинішніх і прийдешніх.
Правління Рівненського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”
імені Т. Г. Шевченка
