Василь ГУМЕНЮК: Створено літературно-документальний шедевр

Про двотомник Богдана Гориня “Любов і творчість Софії Караффи-Корбут”. Особисто я, на жаль, не був знайомим ні з героїнею твору, ні з його автором, але у 1970-ті роки, коли навчався у львівському виші, імена Софії Караффи-Корбут і Богдана Гориня були в усіх нас на вустах. Про видатну художницю говорилося тоді впівголоса, а про автора нинішньої книги — взагалі пошепки, і хоча ні я, ні моє оточення не знали про дружні стосунки пана Богдана з Софією Караффою-Корбут, але в нашій уяві вони обоє, як і В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба та Василь Стус, були тими хоробрими лицарями, котрі мали сміливість стати на захист українського слова, історії та культури.
У творчості художниці нас хвилювали лаконічність, виразність та глибока любов до української історії, яку випромінювали її образи Івана Підкови, Олекси Довбуша, гайдамаків, Лук’яна Кобилиці та інших борців за кращу долю народу. Свої шедеври мисткиня творила у своєрідному “вакуумі”: переважна більшість шанувальників її таланту не мали доступу до її творчого доробку. Ніхто, мабуть, і не здогадувався, що видатна художниця приречена долею доживати свої роки в повній самотності. Ховали її з музею Івана Франка, в якому короткий час перед цим експонувалася її остання прижиттєва виставка — “Лісова пісня” Лесі Українки, в якій образ Мавки разюче нагадував долю самої Софії Караффи-Корбут. Про це докладно написано в романі-колажі.
Так уже повелося, що художні та художньо-документальні твори про видатних людей пишуться через десятиліття, а то й століття після їхнього відходу у вічність. Автори цих творів, як правило, вдаються до уяви, до спогадів інших осіб. Двотомник Богдана Гориня — вдалий виняток з цієї традиції. Той, хто прочитав, підтвердить мої слова, що автор, який особисто знав героїню, з неймовірною докладністю й відвертістю описує перипетії її життєвого й творчого шляху, інтимного життя. Декому, можливо, буде здаватися надмірним цитування документів, листів і записок героїні твору (включно з їхнім факсиміле), але саме така форма подачі інформації, помножена на бездоганну художню мову, гадаю, і є підставою назвати двотомник документальним романом-колажем, а не твором з уяви чи науковою мистецтвознавчою монографією.
У двотомнику немає місця для фантазії, присутньої в більшості книг про видатних людей. Бути точним — від букви до коми — таким є творче кредо Богдана Гориня, утверджене в його фундаментальній праці “Не тільки про себе” та підсилене в цьому романі-колажі.
Мабуть, неможливо заперечити, що документальний роман-колаж Богдана Гориня “Любов і творчість Софії Караффи-Корбут” — видання унікальне з багатьох точок зору. Високохудожній стиль викладу матеріалу з бездоганним володінням словом, ненав’язливе підкріплення сказаного фотокопіями листівок, записок, документів, газетних статей, робочих ескізів та репродукціями багатьох живописних та графічних творів у поєднанні з високим рівнем поліграфії (подяка макетувальнику і видавництву!), дозволяє підсумувати: створено і видано справжній художньо-документальний літературний шедевр, який заслуговує найвищої оцінки читачів, громадськості і держави.