Володимир ЗАГОРІЙ: «Це — майбутнє України…»

 ХVІ Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика

Володимир Загорій — класичний представник генерації людей ділового світу. Тривалий час він був генеральним директором фармацевтичної фірми “Дарниця”. З його іменем пов’язане її економічне піднесення, під його керівництвом вона стала флагманом національної фармацевтики. Нині він — голова наглядової ради підприємства. Доктор фармацевтичних наук, професор, очолює кафедру промислової фармації та фармакології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. Його професійні будні — то передовсім розробляння організаційних принципів, форм і методів удосконалення системи управління фармацевтичними підприємствами у ринкових умовах  відповідно до міжнародних норм.
Але Володимир Загорій воднораз не в усьому типовий представник хрестоматійної “ділової людини”. На столі його робочого кабінету можна побачити не тільки зарубіжні бестселери з питань бізнесу й науки управління. Є там і видання з філософії, соціології, психології. Є й книжки, що їх Загорієві —  вдумливому і критичному читачеві — подарували сучасні українські письменники. Він, до речі, добре знається на тому, хто є хто у нашому письменстві. Отож окрема тема — гуманітарні зацікавлення Володимира Загорія. Але вона вимагає іншої розмови.
Не випадково саме він став президентом Ліги українських меценатів. 15 років тому ініціатор створення Ліги і її перший президент Петро Яцик категорично наполіг: керівником цього міжнародного благодійного фонду має бути людина не з діаспори, а саме з України. І альтернативи Загорієві він не бачить.
Очевидно, ця обставина — одне з найголовніших пояснень того, що Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, успішно долаючи всі перешкоди, інтриги й спроби неафішованих, сказати б, м’яких рейдерських атак живе й сьогодні у своєму традиційному форматі. Отож моя розмова про будні й свята конкурсу, про його досягнення і проблеми — саме з ним, із Володимиром Загорієм, що є водночас і архітектором, і донором цього безпрецедентного мовного проекту.

— Володимире Антоновичу, в Україні є багато липових благодійних фондів, що створені з лукавою метою перекласти гроші з однієї кишені в іншу. Знаємо і сотні фондів “під вибори”, які раптом починають голосну діяльність під час виборчих перегонів. А коли вибори закінчуються, фонди “засинають”… Тому так важко говорити щось конкретне про їхню діяльність на ниві національного відродження. Ліга українських меценатів із перших кроків сформулювала саме національні пріоритети…
— Я не говоритиму про інші фонди, власне, й не вивчав ґрунтовно це питання. Мені легко говорити про Лігу українських меценатів. Від перших її кроків і донині простежується домінанта: освіта в ім’я національного виховання юних поколінь. Ми проводили конкурси на кращі підручники з історії України для школярів, фінансували видання важливих українських книжок, а потім визріла ідея міжнародного конкурсу з української мови, який тепер носить ім’я Петра Яцика і який став масовим, престижним, популярним.
— Отже, є всі підстави сказати: ХVІ мовний марафон відбувся — в останні дні січня й на початку лютого (саме так сталося через епідемію грипу) проведено фінальний етап конкурсу імені Петра Яцика. Організатори турніру дотримуються від самого початку ухвалених регламентних норм: старт марафону — 9 листопада, в День української писемності, фінальні змагання — остання декада січня й на початку лютого. Кожен конкурс має свої подробиці й особливості. Окрім контексту війни, були вони, очевидно, й у шістнадцятого…
— Кожен конкурс мав свої особливості. Дві революції — Помаранчева і Революція гідності, три президенти і кілька прем’єр-міністрів, багато великих і малих подій — усе це той контекст, на тлі якого незмінно відбувався і відбувається наш конкурс. До речі, наші конкурсанти вчорашні старшокласники й студенти (це відомо достеменно), були активними дійовими особами обох Майданів. Факт симптоматичний і особливих коментарів не потребує. Це справді соціально активні, національно свідомі патріоти України. Це — майбутнє України!
…Торік XV мовний турнір стартував в умовах неоголошеної російсько-української війни. Нинішнього року конкурс, який особливо врочисто відкривався в Полтаві, відбувся й на Донеччині (на території, яку контролює Україна). До речі, торік у пресі з’явилося повідомлення про те, що мовний марафон не відбувся у Криму, на Донеччині і на Луганщині. І нам кілька разів доводилося уточнювати: на Луганщині конкурс імені Петра Яцика також проведено — його обласний етап відбувався в Сєверодонецьку, де нагороджували переможців обласного етапу й визначали тих, хто своїми знаннями державної мови завоює право стояти разом з іншими переможцями на святковій сцені столичного театру ім. Івана Франка. І ми тоді побачили цих дітей, почули їхні схвильовані слова про українську мову. Донеччина ж XV мовний турнір пропустила. Тепер її освітяни з гордістю звітують: незважаючи на всі несприятливі для цього обставини, популярний і престижний захід там проведено. Його фінальний етап відбувся (наголошую на цій подробиці) в Слов’янську. Юні посланці Донеччини також будуть у Києві на урочистостях нагородження XVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені П. Яцика. Чи треба казати, наскільки це справді принципово важливо сьогодні? Юнь відстоює право української мови в українському домі і своє право на неї всупереч усім агресивним потугам “русского міра”.
Після Революції гідності ми не маємо жодних непорозумінь із Міносвіти, а маємо надійне партнерство, як це було на початках конкурсу. В областях із відповідальністю ставляться до проведення мовного турніру. Свідчення тому — і початок нинішнього на Полтавщині, де відкриттям конкурсу опікувалися очільники області. Нагадаю, кожен турнір ми урочисто відкриваємо в іншому обласному центрі. Це мовби запалювання олімпійського вогню, що стає сигналом: мовні змагання оголошуються відкритими.
— Шістнадцятий рік поспіль без перерв відбувається мовний марафон. Можна назвати сотні добрих справ, врочисто розпочатих в Україні, але сьогодні вже безнадійно забутих. До честі організаторів конкурсу, вони зуміли втримати проект і з винятковою послідовністю втілюють його в життя. Як і в будь-якій справі, є тут об’єктивні та суб’єктивні чинники. Що найголовніше, найвизначальніше поміж них?
— Ми гуртом робимо державну роботу. А ще ту роботу, яку мала б послідовно виконувати, але не виконує держава. Під прапором конкурсу зібралися патріотичні сили. Підтримка громадськості, освітян, яку ми відчуваємо на кожному кроці. Окрема позитивна тема — “Просвіта” і її очільник Павло Мовчан. На місцях, як правило, велика роль у цій справі належить саме просвітянам. Вони часто очолюють журі різних рівнів, контролюють, сказати б, чистоту експерименту. Ми ж знаємо, де живемо, і знаємо, що при будь-якій справі є люди, котрі вдаються до корупційних схем та інших зловживань. Добре, що маємо принципового голову наглядової ради конкурсу — відомого мовознавця Ірину Фаріон, завжди готову обстоювати об’єктивність і справедливість. До речі, антиукраїнські індивіди докладають усіх сил, аби демонізувати цю безкомпромісну в національних питаннях людину, виставити її таким собі гротеском на українця. Шкода, що в нас мало таких принципових і непоступливих у національних питаннях громадян. Скажу без перебільшення і про голову журі конкурсу, директора Інституту української мови НАНУ, доктора філології Павла Гриценка. Під його орудою журі працює об’єктивно і злагоджено. Якщо років чотири-п’ять тому в журі виникали колізії, і в справу доводилося втручатися наглядовій раді, виконавчій дирекції, то з появою Павла Гриценка журі консолідувалося і всі рішення ухвалює консенсусно. І наглядова рада, і журі — такі ж важливі складові нашої роботи, як і меценати турніру.
— Про меценатів. Найголовніший меценат усіх марафонів — фармацевтична фірма “Дарниця”. Я була прес-секретарем і знаю, які суми надавала і надає нині “Дарниця” за 16 конкурсів. Лік її пожертв уже — мільйони гривень. Кого ще варто назвати при такій нагоді?
— Фундацію імені Івана Багряного зі США, Союз українок Австралії, Братство ветеранів дивізії “Галичина” Австралії, Фундацію українознавчих студій Австралії, ПАТ “Оболонь”, ПрАТ “Ексімед”. По всій Україні є вже за сотню лауреатів премій Юлії Тимошенко, яка виплачує їх ось уже 10 років. Навіть коли вона перебувала в ув’язненні, її нагороди вручала донька Євгенія. Усі турніри, що відбувалися досі, фінансував світлої пам’яті Леонід Ліщина з Торонто. Цей щедрий жертводавець недавно відійшов від нас, XVІ — перший конкурс без нього. Постійно встановлюють свої премії переможцям Леся Ткач з Австралії, Ольга та Юрій Татарки, Марія Фізер зі США. Премію імені Олени Пчілки заснувала і фінансує Ірина Фаріон. Премію імені своєї матері вручає народний артист Богдан Бенюк. Активно долучилися до благодійників народні депутати Юрій Дерев’янко, Олег Тягнибок, Юрій Левченко, Борис Тарасюк, Лілія Гриневич, Микола Томенко, Дмитро Добродомов, Олександр Співаковський, депутат столичної міськради Володимир Бондаренко.
— Знаю, що у Вас є представники виконавчої дирекції Ліги меценатів в областях. Вони опікуються конкурсом, забезпечують контроль за тим, щоб не було зловживань, щоб, наприклад, завдання конкурсанти і вчителі дізнавалися, вже сівши за парти (аж тоді перед ними й представниками ЗМІ та батьками відкривають конверти і оприлюднюють завдання). Хто ці люди?
— Це громадські діячі, просвітяни, освітяни, письменники. З вдячністю назву тих, хто роками виступає в такій ролі. Це відомі письменники Іван Корсак (Луцьк), Василь Бондар (Кіровоград), Віктор Бойко (Харків), Володимир Поліщук (Черкаси), Олександр Вертіль (Суми), Василь Горбатюк (Хмельницький), Петро Ходанич (Закарпаття), Олексій Неживий (раніше він був нашим представником у Луганську, нині в Полтаві), Олексій Лазько (Дніпропетровськ), Наталя Коцюбинська (Чернігів).
Це, так би мовити, основний склад наших представників. Є ще й інші люди, які часто через об’єктивні й суб’єктивні причини змінюються. Головне — не було жодного випадку, аби на турнірі в області був відсутній наш представник і конкурс там відбувався без нашого нагляду.
—  Коли заплановано закриття конкурсу?
— У середині травня в Національному театрі ім. Івана Франка, який ми також називаємо серед меценатів нашого проекту.

Розпитувала
Світлана КОРОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment