27 років відродженій Дрогобицькій «Просвіті»

Тимофій БОРДУЛЯК,

Микола САДОХА

1988 року українці світу урочисто відзначали 1000ліття хрещення РусиУкраїни. Комуністична Москва не могла зігнорувати цю подію і навіть сама частково взяла у ній участь. Під час Другої світової війни та в повоєнний російськосовітський окупаційний період аж до 1988 року національне громадськополітичне життя українців фактично було під забороною. За думки, не адекватні офіційній пропаганді, людей піддавали жорстоким репресіям.

Умови змусили владу послабити антирелігійні утиски й дати деяку свободу народові. Цим передовсім скористалися народи України й Прибалтики. Почали створювати різні організації, які мали в своїй програмі нелегальний опозиційний зміст щодо жорстоких порядків чинної системи.

На хвилі тих позитивних змін 13 червня 1988 року у Львові відбулися Установчі збори Товариства рідної мови імені Т. Шевченка. Невдовзі це новоутворення було перейменоване на Товариство української мови “Просвіта”, а згодом на Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Т. Шевченка.

Відродження “Просвіти” в Дрогобичі почалося 15 січня 1989 року — теж зі створення Товариства рідної мови. Установчі збори відбулися в Народному Домі (влада змушена була дозволити). Малий зал був переповнений, тому збори перенесли у великий зал. Серед усіх присутніх лише 86 осіб стали членами Товариства, першим головою обрали Павла Витичака — українського патріота, інженера, працівника Дрогобицького долотного заводу. Також обрали раду Товариства, яка спочатку збиралася у Спілці книголюбів, потім у школі № 15, а відтак влада дозволила збиратися в малому залі Народного Дому.

У лютому 1989 року відбулася Установча конференція Товариства української мови в Києві. Головою Всеукраїнського Товариства обрали Дмитра Павличка. Делегатом від Дрогобича на конференції був Ярослав Ольховий. Його обрали головою Дрогобицького Товариства української мови після П. Витичака на звітновиборній конференції в травні 1989 року.

9 липня на цвинтарі при вулиці М. Грушевського Товариство упорядкувало могилу жертв комуністичного терору, закатованих у червні 1941 року в Дрогобичі, ушанувало їхню пам’ять покладанням квітів і спільною молитвою.

30 липня того ж року Товариство організувало перший масовий, офіційно дозволений виконкомом, мітинг. Це був мітингреквієм під синьожовтими прапорами, присвячений пам’яті славних лицарівзапорожців, — із засудженням московської імперії за варварське знищення Запорізької Січі, за всі минулі і сучасні кривди України. Організатори мітингу — Т. Миджин, Т. Бордуляк, Ю. Модрицький, М. Гаврилюк, В. Грабельський, П. Добромильський, В. Семчишин, М. Роман і З. Бервецький. На мітингу, крім організаторів, виступили В. Чорновіл, проф. Марія Байко, В. Умнов, О. Михаць, а також представники комуністичної влади — І. Голодненко й О. Радзієвський, якому присутні не дали закінчити виступ. Після мітингу започаткували так зване “Співоче коло”. Про цей мітинг повідомила радіостанція “Голос Америки”.

21 травня 1990 року на третій звітновиборній конференції головою Товариства обрано Тимофія Бордуляка — головного інженера Дрогобицької філії “Українського нафтогазового інституту”, громадськополітичного діяча.

Рада “Просвіти” затвердила проект емблеми й прапора Товариства (автор — Петро Сидорчук). Прапор виготовила Надія Яцух. Товариство створило Комітет для повернення історичних і присвоєння нових назв вулицям і площам Дрогобича на чолі з професором М. Шалатою. Склад Комітету затвердили на сесії Дрогобицької міської ради.

Просвітяни вагомо поповнили й підсилили Комітет для будівництва пам’ятника Т. Шевченкові, головою якого теж був проф. М. Шалата. Відкриття пам’ятника відбулося 21 вересня 1991 року — за участю представників українства зі США, Канади, Бразилії, Аргентини, Австралії, Великої Британії, Німеччини, Молдови, гостей із різних кінців України.

Зростала кількість осередків “Просвіти” у Дрогобичі і в районі. Член ради “Просвіти” М. Богаченко організував і очолив при Товаристві Університет українознавства, де відбулося понад 200 занять, а член ради Я. РадевичВинницький тривалий час вів дискусійний Клуб “Політолог”.

Дрогобицька “Просвіта” проводила літературномистецькі вечори, “академії” на честь Т. Шевченка, І. Франка, М. Шашкевича, Лесі Українки, о. Т. Бордуляка, Б. Лепкого, М. Лисенка, митрополита А. Шептицького, кардинала Й. Сліпого, Є. Коновальця, В. Стуса.

У листопаді 1990 року Товариство провело Фестиваль стрілецької пісні, — за участю всіх навчальних закладів міста та головних промислових підприємств. До цього Фестивалю в Прибалтиці виготовили спеціальні значки й вимпели за проектом П. Сидорчука.

“Просвіта” видавала свою газету “Провісник”. При Товаристві створено госпрозрахункове видавництво “Бескид”, яким керували П. Пупін і Л. Сікора, і в якому вийшла низка цікавих, патріотичних книжок.

1991 року “Просвіта” дістала в безоплатну оренду кілька кімнат у міському Народному Домі. При Товаристві створили бібліотеку з книжок і журналів, зібраних серед членів “Просвіти” і серед земляцтва в українській діаспорі.

31 травня 1992 року головою Дрогобицької “Просвіти” обрали Юрія Модрицького — інженера, викладача Дрогобицького механічного технікуму. Управу “Просвіти” разом із бібліотекою перевели в приміщення Нафтопровідного управління “Дружба”, де розмістилися також Науковокультурологічне Товариство “Бойківщина” й Пласт. Умови для діяльності “Просвіти” значно погіршилися.

У травні 1994 року головою Дрогобицької “Просвіти” обрали Михайла Богаченка — відомого лікаряхірурга, громадського активіста, українського патріота. Активізується діяльність Університету українознавства, зростає кількість осередків “Просвіти”, особливо в сільській місцевості.

26 травня 1995 року головою Дрогобицької “Просвіти” обрали професора Михайла Шалату. Товариство перейшло в попереднє приміщення у Народному Домі, яке відремонтували коштом Нафтопровідного управління “Дружба”. Посвячення приміщення здійснив капелан “Просвіти” о. Софрон Яциків 15 лютого 1996 року. Дрогобицькі просвітяни провели змістовний Шевченківський вечір у Львові, а також низку зустрічей із визначними письменниками (Ю. Мушкетик, Р. Іваничук, М. Петренко, Р. Федорів, І. Драч, Р. Лубківський, І. Калинець, Б. Стельмах та інші).

23 травня 2001 року головою Дрогобицької “Просвіти” обрали Миколу Садоху — інженера, керівника Дрогобицького центру комплексного проектування Вінницького проектноконструкторського техногічного інституту, а проф. М. Шалату — Почесним головою Дрогобицької “Просвіти”.

Просвітяни організовували поїздки до Канева, Моринців, Кирилівки, Умані, Києва, Крут, Батурина, Луцька, Криворівні, Косова, Коломиї, Луцька, Кам’янцяПодільського та інших міст.

“Просвіта”, як уже зазначалося, займалася видавничою діяльністю. Було видано IV том збірника “Дрогобиччина — земля Івана Франка” (головний редактор проф. М. Шалата), “Пам’ятка первинним осередкам Всеукраїнського Товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка” (Т. Бордуляк), “Шевченко в краю Франка: Пам’ятники Кобзареві на Дрогобиччині” (гол. редактор М. Шалата), авторські видання — “Місто в підгір’ї Карпат”, “Година для праці настала”, “Юрій Дрогобич і його доба”, “Не мовчімо” (М. Шалата), “Україна: від мови до нації” (Я. РадевичВинницький), “Посвята в орачі” (М. Богаченко), “Нація і національна ідея”, “Наша турбота — світова українська спільнота”, “Дрогобицька “Просвіта”: Коротка історія”, “Великий трудар слова” (Т. Бордуляк), “Титан і лакеї”, “Маківка нашої слави” (Р. Пастух) та інші. Роман Пастух готує до видання “Іван Франко. Короткий життєпис на тлі епохи”, “Велет із Нагуєвич” (статті й нариси).

Дрогобицькі просвітяни активно відсвяткували 200ліття Маркіяна Шашкевича (зокрема, М. Шалата упорядкував і видав перше за всі часи повне зібрання творів письменника, здійснив спеціальне — дрогобицьке — перевидання ініційованої Шашкевичем першої в Галичині книжки українською мовою “Русалка Дністрова”, на дрогобицькій церкві Преображення Господнього встановили ювілейну таблицю на честь о. Маркіяна), 200ліття Тараса Шевченка (організували кілька тематичних вечорів, посадили з нагоди ювілею “дуб Шевченка”, встановили пам’ятні таблиці на будинку ліцею в Дрогобичі, на Народному Домі в Нагуєвичах тощо). Нині готуємося до належного відзначення 160річчя пам’яті Івана Франка. На 2016 рік припадає й 50річчя пам’ятника І. Франкові в Дрогобичі, — і цю дату належить нам ушанувати.

Сучасна ситуація в Україні, коли укотре доводиться вести війну з ненаситним московським агресором, вимагає від просвітян особливої активності, — і ми намагаємося бути готовими не тільки до культурницьких, а й до інших викликів доби. Так, Дрогобицька “Просвіта” виділила частину свого орендованого приміщення під так звані “кімнати психологічного розвантаження” для учасників цієї війни, просвітяни надають посильну фінансову допомогу воїнам АТО на Донбасі.

Колективними членами “Просвіти” Дрогобиччини є регіональні організації Товариства “Україна—Світ”, Союзу Українок, чоловіча хорова капела “Бескид”.

Із просвітянських осередків змістовною творчою діяльністю зарекомендували себе осередки ЗОШ №№ 1, 2, 3, 4, коледжу нафти і газу, механікотехнологічного коледжу, музичнопедагогічного факультету Дрогобицького педуніверситету імені І. Франка та інші.

Активісти сучасної Дрогобицької “Просвіти” — М. Шалата, М. Ваврин, В. Миджин, М. Тершівська, Б. Пристай, Л. Андрух, Р. Пастух, І. Бучковський, З. Медвідь, Є. Романишин, В. Грабовський, Л. Федоронько, Я. РадевичВинницький, Я. Ониськів, П. Павлюк, Л. Дутко, В. Сисин, Я. Витичак, К. Пурій та інші.

Запрошуємо до участі в “Просвіті” всіх не байдужих до долі України земляків, особливо нашу патріотичну молодь. Адже, як сказав перший голова відродженого просвітянського Товариства Львівщини, письменник Р. Іваничук, “Просвіти” ніколи не буває забагато”.

На фото: актив Дрогобицької “Просвіти” біля пам’ятника Тарасу Шевченку