Слово про Актора
Василь НЕВОЛОВ,
театрознавець,
Віктор ШЕВЧЕНКО,
завідувач літературної частини Дніпропетровського українського академічного музичнодраматичного театру імені Тараса Шевченка
У січні відійшов у засвіти “останній із могікан” епохи акторівшістдесятників Дніпропетровського театру імені Тараса Шевченка Василь Юхимович Чечот.
Народний артист України, лауреат багатьох театральних премій, багатолітній просвітянин і захисник української мови, наставник творчої молоді, майстер сцени, за плечима якого понад сотня прекрасних театральних ролей — усе це Василь Чечот!
Любов до театру Василю прищепив ще у дитинстві батько Юхим, який у самодіяльності грав Стецька у “Сватанні на Гончарівці”. Тож і Василько у школі залюбки читав перед аудиторією поезії Маяковського, байки Глібова, а згодом вирішив стати артистом. Кумедну історію його вступу до Київського театрального інституту знають усі дніпропетровські шевченківці: як на вступному іспиті він одягнув хустку і читав монолог Варки з “Безталанної”, а потім ще й імпровізовано станцював при цьому та так, що крізь сміх і сльози приймальна комісія зарахувала талановитого хлопця до лав студентів.
Хрущовська відлига вивільнила творчу енергію молодого митця. Після закінчення Театрального інституту імені І. КарпенкаКарого Василь Чечот вісім сезонів пропрацював у Черкаському пересувному театрі та ще два — у Полтавському музичнодраматичному театрі ім. М. Гоголя. А вже з 1966 року на півстоліття став провідним актором Дніпропетровського театру ім. Т. Шевченка, улюбленцем дніпропетровської публіки, яка охоче йшла “на Чечота”. Саме в ці роки Василь Юхимович і взяв на себе місію будителя національної свідомості в зросійщеному Січеславі.
Василь Юхимович якось зізнавався, що найближчими йому були ролі народні, з української класики. Один перелік таких його сценічних шедеврів чого вартий: Василь (“Циганка Аза” М. Старицького), Михайло (“Украдене щастя” І. Франка), Наум (“Ніч під Івана Купала” М. Старицького), Микита (“Дай серцю волю — заведе в неволю” М. Кропивницького), Хома Кичатий (“Назар Стодоля” Т. Шевченка), Панас (“Наймичка” І. КарпенкаКарого), Терентій Пузир (“Хазяїн” І. КарпенкаКарого)… І це ж лише невеличка частка тієї сценічної спадщини, яку він зігрів своїм небайдужим серцем українцяпатріота, наповнив високою акторською майстерністю, додав свого глибокого знання життя простого люду. Він був із села, з народу, виходець із шевченкового краю; народився у багатодітній родині малоземельних селян із козаків, які ніколи не були кріпаками, а тому зберегли козацький дух.
Василь Юхимович надзвичайно поважав свою професію і був завжди у прекрасній фізичній формі. Був людиною безмежно доброю, чесною, порядною. Нікого не образив. Навіть голосу не підвищував.
Уся сценічна творчість Василя Чечота була сповнена любові до рідної землі, рідної культури. Тому українська мова у житті та на сцені звучала органічно, а глядач завжди вірив героям актора, а критика багато і щедро відзначала його непересічний талант. Так, на міжнародному театральному фестивалі “Класика сьогодні” В. Ю. Чечот як виконавець ролі Терентія Пузиря у виставі “Хазяїн” за п’єсою І. КарпенкаКарого здобув нагороду за кращу головну роль та отримав Ґранпрі на театральному фестивалі Придніпров’я “Січеславна1998”. Василю Юхимовичу було присуджено дуже вагому і авторитетну Міжнародну премію ім. Й. Гірняка “за самобутній талант, що в сучасних умовах є ідеалом служіння мистецтву”.
Акторська біографія Василя Чечота — це не героїзм у бою, а творчий подвиг, щоденний і довголітній, який глядач згадуватиме довго…
