Медвин — легендарне місто, центр Медвинської республіки в часи визвольних змагань 1918—1920 років. Кіннота Будьонного і там зробила свою ганебну справу. Коли Семена Михайловича кіношники допитувались, чи він пам’ятає …
— Помню, помню… Изрубили, изрубили…
Мій Тетіїв він теж “изрубил”. Я пам’ятаю…
Отож із самого Медвина Володимир Юхимович Мельниченко, великий подвижник української справи, який довгий час очолював Український Культурний Центр у Москві на Арбаті. Чи є незамінні люди? Є! Отож його і замінили, хоч як ми київським гуртом обстоювали його. Та сила солому ломить… Та ж набуток який уже є.
А скільки книжок він понаписував та повидавав! Яка скрупульозна вперта робота зі знаходження документів про перебування Шевченка в Москві, чи Бодянського, чи Гоголя. Коли я перекладав “Історію Русів”, мені так би була знадобилася його розвідка про Бодянського, та тоді вона ще не з’явилася на світ, а зараз я поглинаю її з особливою відданістю.
Вразила мене його книжка про Богдана Ступку. “Щасливий великий актор, — думалось мені ще за життя видатного лицедія, — що має такого біографа…”. Ми були поруч з актором в лікарні, і я був свідком кількох телефонних перемовин, коли Богдан Сильвестрович звірявся в таких інтимних справах з ім’ярек, як перед рідним братом. Особлива ступінь довіри зробила особливий статус портрета.
Тоді ми зі Ступкою підписали листа Януковичу про вихід із Громадської ради при Президентові України, бо той обдурив нас, та й не тільки нас — українська мова знову лишалася незахищеною. Богдан уже передчував близькість скону і був одчайдушно відвертим і безборонним. Мені — казав, йому — казав.
— Бачиш, Кобзона вони посилають за кордон на лікування по кілька разів на рік, а мене он як полікували!
Володимир Юхимович із Москви намагався переконувати в тому, у що, можливо, і сам не вірив, а я ховав набіглу сльозу, щоб не бачити сльози-відповіді на телефонний дзвінок розради.
Особлива дружба зв’язала Ступку і Мельниченка.
Володимир Юхимович нещадний до себе. У ньому кипить організаторський окріп. Він усе вміє — і писати, і видавати, і організовувати презентації. Гадаю, після ювілею в нього почнеться київський період, коли витурили з Москви.
Буде: “Шевченко в Києві”, “Гоголівський Київ” — пам’ятаєте, як Гоголь із Максимовичем дивилися з Володимирської гірки на Поділ і далі на Чернігівську губернію, і як їх вразила незнайома молодиця, яка відповіла їм: “Бо гарно дивиться!”: це на питання “Куди дивитись?”.
Я пізнав Володимира Юхимовича ближче і коли їздив на його запрошення разом із внуком Іваном до Москви, і на засіданнях Шевченківського комітету. Чіткий, чіпкий, досконалий чоловік якогось армійського крою, але впертого індивідуального пошиву. Вміє уважно слухати, вміє аргументовано заперечувати.
Людина з Медвина, шабльованого Будьонним, незнищима — зі скарбами знань, із неймовір’ям майбутніх злетів.
Від серця —
Іван ДРАЧ
5.02.2016
