ВІВТОРОК. У лютому, 18-го, Олег оголосив повну мобілізацію. Це був вівторок. Здалека пахло весною і якоюсь суєтою… Не кров’ю. Не жертвами. Не героями. Я не мала жодного відчуття якогось здвигу. Просто робиш те, що мусиш. Зранку рушили на Верховну Раду: ми, депутати, до законодавчої праці, організована громада під Раду з протестом вимагати змін до Конституції — з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську. Тепер розумію: коли нема у більшості суспільства національного самоусвідомлення, то з цієї зміни — як із козла молока.
У Раді тодішній голова В. Рибак викликав до себе віце-спікера Руслана Кошулинського і заявив йому, що той закликає на вулиці “бойовиків” до збройного перевороту в державі… Себто готувався сценарій звинуватити ВО “Свобода” у підготовці до військового перевороту, що цілком унеможливило б підтримку Европи та Америки. У разі цього Україна опинилася б наодинці з маріонеткою Януковичем і Путіним. Думаю, що наші тодішні союзники цього також очікували і були б задоволені з такої нейтралізації “Свободи”. Цей сценарій не зуміли втілити: “Свободу” не вдалося використати у путінсько-ригівській грі. Ми не стали маріонетками у нічиїх лабетах: знали найважливіше — Майдан, себто хвилю ПРОТЕСТУ, треба тримати.
Опозиція покидала Раду, передчуваючи свої арешти. Більшість депутатів-опозиціонерів ішли на Майдан. Вже були перші смерті, серед них і мого побратима СЕРГІЯ ДІДИЧА неподалік Будинку офіцерів і Маріїнського парку. Рада була оточена тітушками. Ми вирішили йти просто на них. Вулиця Інститутська — без бруківки, закривавлена. На Майдан націлені “беркути”. Його територія щоразу звужувалася. Пішла до сцени. Виступила. Попередила жінок, що створено спеціяльний коридор, аби можна було у разі наступу “беркутів” відступати у бік Михайлівського собору. Дехто казав: “Чи нас не покинете?”. Була в шоці від цієї підозри. Ніхто з жінок із Майдану не пішов. Була на Майдані десь до другої ночі. Згадала, що в готелі флешка з дисертацією, а під готелем тьма-тьмуща беркутівні. Вирішила негайно йти в номер забрати найцінніше — дисертацію. Підбила на це кількох своїх побратимів. Перелізли вночі через барикаду біля філармонії. Зайшли до готелю поза спинами янучарів. Хлопці, нардепи-свободівці Р. Марцинків, О. Панькевич і О. Сич, повернулись на Майдан. Горіла профспілка. Правому сектору дали вказівку негайно забратися з профспілки. Тому нікого з них у ті тривожні дні і ночі на Майдані НЕ було. Тому з них ніхто не загинув. Не було також прославленої (розумій — пропіяреної) Самооборони Парубія…
СЕРЕДА. Вдень була на Майдані серед людей. Їх суттєво поменшало. Ввечері, як звикло, о 19.00 вийшла до слова на сцену. Зустрілася перед сценою з Луценком — тим страшним демагогом-пустуном. Просив, аби я його пропустила до слова першим. Ні!!! Коли йшла майданом, чула його заклики до зброї. Зупинилась від усвідомлення можливої трагедії… Зброя у нестріляних руках Майдану і до зубів озброєний ворог? Кому це треба? Хто за це відповідатиме? Чому юрба кричить Луценкові: “Слава!”. Інстинкти і глупота?
ЧЕТВЕР. Ніч була престрашна. Весь час вибухали світлошумові гранати і надривний голос команд Нищука. Провалилась у сон десь надранок о 5-й. О 9.10 збігла вниз зі свого 11-го поверху до холу готелю “Україна”. Заносили перших поранених. Перша допомога була від лікаря зі Львівщини, що ночувала у номері І. Сех, привізши перед тим до Києва реанімомобіль. Згодом долучився Червоний Хрест, а вже потім основна піярниця-лікарка Богомолець, що стала до звичної для себе роботи на Майдані: давати інтерв’ю…
Убитих і поранених усе прибувало. Хол готелю “Україна” ліворуч став операційною, праворуч — моргом. Серед убитих впізнала трьох своїх побратимів-свободівців: Олега Ушневича, Сергія Бондарчука і Миколу Дзявульського. Останні два — учителі, помічники нардепа Ігоря Сабія. Виконувала функцію прибиральниці при медиках: підбирала до сміттєвого мішка шприци, ліки, бинти, вату, змивала кров із мармурової плитки, стягувала з убитих і поранених заюшені кров’ю шапки, черевики, куртки… Жодних сліз. Тільки думка про вендету.
Підійшов нардеп Швайка. Сказав, що всі депутати-опозиціонери негайно мають зібратися у якомусь приміщенні на Хрещатику. Дивно було чути якісь слова. Горе безслівне. Його треба випити самому і до дна. Не відпускала коротенька ниточка життя поранених, а особливо мертвих. Все це пахло святістю. Розуміла: це перший дотик до ще теплого Безсмертя. Хотілося максимально довго бути при цих обраних героях чи жертвах, що відрухово стали творцями нашої історії… Ми, всі українці, — це нескінченна линва у потоці часу між життям і смертю. Тримаймо один одного. Не даймо обірватися цьому генетичному зв’язкові боротьби між Смертністю і Безсмертям.
По обіді Руслан Кошулинський першим пішов у Раду і напрацював усі необхідні документи для усунення від влади Януковича і негайного повернення внутрішніх військ у місця постійної дислокації.
…Українське суспільство не віднайшло у собі сили втримати цей черговий знаковий зв’язок між смертю і безсмертям. Пристосуванство і страх перемогли. 25 травня 2014 року, обираючи Порошенка за президента, суспільство ВДРУГЕ розстріляло Героїв Небесної Сотні.
Ірина ФАРІОН,
нардеп VII скликання,
доктор філології
