Великий обман

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ

Хоч я є прихильником єдності розколотого колись християнства, проте анонс, що в столиці Куби 12 лютого відбудеться зустріч Папи Римського з Московським Патріархом Кирилом, викликав у мене почуття тривоги. Тільки його фанатичні прихильники у заявах і діях Московського Патріарха не бачать благословення ним путінського фашизму. Це ж він називає війну проти України священною війною православ’я. Це ж священики його Церкви благословляють зброю на вбивство православного люду.

…Знайшов в анонсах, що один із польських супутникових телеканалів вестиме прямий репортаж із гаванської зустрічі, вирішив його дивитися. Про цю деталь не згадував би, коли б у коментарях не вразило мене твердження ведучих (і з варшавської студії, і римської кореспондентки, котра перебувала на Кубі) про першу зустріч Папи Римського і Московського Патріарха “від 1054 року”, себто від розколу християнства. Кожен, хоч трішки обізнаний із історією християнських церков, знає, що це велика неправда.

Московська церква не має стосунку до 1054 року, бо тоді ще не було ніякої Москви. Вона офіційно існує лише від 1589 року. Тоді, за наступника тирана Івана Грозного, шляхом терору (піврічне ув’язнення запрошеного до Москви Константинопольського патріарха) та хабаря у “сорок сороків хутра та 200 золотих червінців” влада домоглася патріаршого титулу. І хоч нині путінські “експерти” й пропагандисти називають Московського Патріарха Кирила першим православним патріархом світу, закордонні знавці канонів православних церков твердять, що фактичним зверхником усіх православних церков і надалі є Константинопольський патріарх. А Московський у тій канонічній ієрархії посідає п’яту сходинку!

І хоч Російська Церква дуже багато говорить про канони і канонічність, сама вона не дотримується ані того, ані багатьох інших канонів. І, звичайно, що в Росії та в підпорядкованих Москві православних церквах про такі деталі ніхто не говорить. Навпаки, нині триває вбивання у голови пастви РПЦ та її закордонних структур, що Всевишній поклав на РПЦ, у якій зберігається “чиста віра” (одним із видимих знаків тої “чистоти” є заклики до священної війни та благословення зброї) місію збереження православної віри. І ця “месіанська” ідея була провідною у коментарях на російському телебаченні з приводу зустрічі в Гавані Папи Римського та Московського Патріарха та підписаного ними документа — Спільної декларації. Тут хочу звернути увагу на одну деталь. Ще в ході зустрічі підписаний згодом документ називався Декларацією єдності. Це дає підстави шукати відповіді: а чи на підпис не було винесено інший документ, ніж планувалося підписувати? Від Москви усього можна чекати…

Хоч у підписаному документі виразно на першому місці значиться Папа, проте в російських коментарях говориться про зустріч Московського Патріарха з Папою Римським. Таке трактування путінські пропагандисти “обґрунтовують”, що така зустріч була потрібна насамперед Папі, бо нині Європа розпадається, віра там помирає, тому йому, аби протистояти тим процесам, треба заручитися підтримкою “здорових сил”…

Тих “коментарів” і “пояснень” цілком досить, аби зрозуміти, що для Росії гаванська зустріч мала політикопропагандистське значення. А Патріарх був у ній спецемісаром Путіна. І це не тільки моє, світське, враження. Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук, коментуючи гаванську зустріч, сказав: “Одразу впадає в око, особливо в їхніх коментарях по завершенні зустрічі, те, що вони перебували абсолютно у двох різних вимірах і ставили перед собою різні завдання. Святіший Отець Франциск пережив цю зустріч передусім як духовну подію. Він почав своє слово з того, що ми, католики і православні, поділяємо одне й те ж Хрещення. Зустрічаючись, він шукав присутності Святого Духа й отримав Його підтримку. Він наголосив, що єдність Церков досягається тоді, коли крокуємо разом спільним шляхом, і хотів, аби ця зустріч стала його початком. Патріарх Московський одразу дав відчути, що йому про жодного Духа, чи богослов’я, чи справді релігійні речі не йдеться. Суто політика. Ніякої спільної молитви, підкреслено офіційні фрази про “долю світу” та аеропорт як нейтральне, тобто нецерковне, середовище. Таке враження, що вони перебували у двох паралельних світах. Чи ці паралельні дійсності перетнулися під час зустрічі? Не знаю, але математика вчить, що паралельні прямі не перетинаються”…

Також голова інформаційного управління УПЦ Київського Патріархату архієпископ Євстратій Зоря пункти підписаної в Гавані декларації, які стосуються України (2527), називає політичними, які “явно є плодом дипломатичних компромісів із російською позицією і як такі є відверто слабкими”.

Недовго довелося мені шукати розгадки, звідкіля взялося твердження польських журналістів про першу за 1000 років зустріч Папи та глави РПЦ. Та фраза була провідною у передачах на російських каналах, де обговорювалося гаванська зустріч і підписана на ній Спільна декларація. Отже, твердження про “першу за 1000 років зустріч” пішло гуляти світом із московської подачі. Поки важко однозначно сказати, чи кремлівські пропагандисти самі її закинули у світовий медіапростір, чи погоджували з ватиканськими бюрократами.

Анонсуючи зустріч у Гавані, і українські, і світові ЗМІ підкреслювали, що підготовку до неї вели два роки. У російських коментарях натомість йдеться про 20річну підготовку до гаванської зустрічі. Вочевидь, цей термін називається, аби в умах російського обивателя створити видимість виняткової історичності і зустрічі, і підписаного документа. Хоч для досвідченого публіциста написання проекту тексту таким об’ємом, як підписана Декларація, займає 3–4 дні. А ніяк не два, а тим паче 20 років… У добу електронних технологій передачі інформації узгодження тексту може зайняти (за бажання) не більше тижня. Тому є всі підстави вважати, що політичне рішення про зустріч Папи та Московського Патріарха з’явилося, коли Путін опинився у повній ізоляції. Не виключено, що вже після червневої (2015 року) зустрічі Путіна з Папою. Бо тільки поспіхом можна логічно пояснити, чому член Папської ради у справах єдності між християнами, яка готувала документ для підпису, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук не був ознайомлений із документом.

Проте не можна виключати й іншого. Нині вже не можна приховати, що ватиканська бюрократія погрузла у корупції. Російські заяви про велику російську перемогу в Гавані, від якої “витимуть вовком” “уніати” та “філаретівці”, змушують брати до уваги і факт, що в окремих бюрократів було зацікавлення, щоб небажані особи не бачили документа, який виносився на підписання.

У закордонних ЗМІ, зокрема в польських, на які тут посилаюсь, 12 лютого ще говорили про надію на об’єднання східної та західної гілок християнської Церкви. Проте вже 14 лютого в московських коментарях із цього приводу було заявлено, що про єдність не може бути мови, бо православна Росія та Західна Європа ментально і культурно різні світи. Підписна Декларація — це декларація співпраці для вирішення конкретних питань сьогодення. Яких: закінчення війни на Донбасі на російських умовах, приведення усього українського православ’я під московський омофор? Ці питання ставили всі, з ким мені довелося розмовляти на цю тему. І в Києві, і у Львові. “Люди не розуміють, що коїться, — сказав мій знайомий математик зі Львова. — Це не вкладається ні в яку логіку”…

Не розуміє цього й Глава УГКЦ. З приводу підписаної декларації він сказав: “Ті пункти, що стосуються України загалом і УГКЦ зокрема, в мене викликали більше запитань, ніж відповідей. (…) Можливо, що Апостольський нунцій в Україні допоможе нам зрозуміти “темні місця” цього тексту і пояснить позицію Ватикану там, де вона, на наш погляд, не цілком чітко сформульована”.

Український мислитель і політв’язень, проректор Українського католицького університету Мирослав Маринович є більш вільним у висловлюваннях. Він має своє пояснення того, що сталося: “Папа Франциск — душпастир, а не політик, і це добре усвідомлюють у Москві. Зпоміж усіх Пап із ним найбезпечніше. До того ж, сформувавшись у Латинській Америці, нинішній Понтифік не розуміється на ситуації у Східній Європі й ніколи не входив у безпосередній контакт із “таємницями кремлівського двору”…

Ще більш вільні від нього у висловлюваннях публіцисти: те, що було підписано в Гавані, називають верхом цинізму. Залишається відкритим запитання: може, Папу підставили? А якщо так, то хто?

На закінчення хочу сказати, що коли б Росія переживала за долю християнства, а не намагалася використати його для продовження існування режиму Путіна, то поіншому трактувала б гаванську зустріч: як крок до великої мети — єдності Церкви. Великий крок у тому напрямі зробили ще 50 років тому. 1965 року Константинопольський патріарх Афінагор I та Папа Римський Павло VI підписали Декларацію єдності. Нею, між іншим, було знято взаємну анафему. Метою, прописаною у Декларації єдності, було відновлення єдності церков. Проте були сили, які тому протидіяли. Чому? Не таке вже й риторичне запитання….

“Українські пункти” зі Спільної декларації Папи Франциска і Кирила, Патріарха Московського і всієї Русі

25. Сподіваємося, що наша зустріч зможе зробити вклад у примирення між грекокатоликами і православними там, де існує напруження. Сьогодні очевидно, що метод “уніатизму”, притаманний минулому, в значенні приєднання однієї спільноти до іншої, відриваючи її від своєї Церкви, не є способом, що дає змогу відновити єдність. Однак християнські спільноти, що з’явилися в таких історичних обставинах, мають право існувати та здійснювати все те, що є необхідним для задоволення духовних потреб своїх вірних, одночасно, прагнучи жити в мирі зі своїми сусідами. Православні та грекокатолики потребують примиритися та віднайти взаємоприйнятні форми співжиття.

26. Вболіваємо з приводу протистояння в Україні, що вже спричинило багато жертв, завдало незліченні страждання мирним мешканцям та привело суспільство до важкої економічної та гуманітарної кризи. Закликаємо всі сторони конфлікту до розсудливості, суспільної солідарності та до діяльного будування миру. Заохочуємо наші Церкви в Україні трудитись над досягненням суспільної гармонії, утриматися від участі в протистоянні та не підтримувати його подальший розвиток.

27. Висловлюємо побажання, щоб було подолано схизму між православними вірними в Україні на основі існуючих канонічних норм, щоб усі православні християни України жили в мирі та гармонії, і щоб католицькі спільноти країни сприяли цьому, щоб наше християнське братерство ставало дедалі видимішим.