Ольга ЯВОРСЬКА,
член НСПУ, Львівщина
19 лютого 2014 р.
З нами Бог
Київ у загравах пожеж. Жахлива ніч… Почалося пекло — зачистка Майдану… Оточені щільним колом “Беркута”, міліції і тітушок, месники чинять відчайдушний опір. Зі сцени патріоти закликають Януковича схаменутися і не чинити кривавої розправи над мирними протестувальниками, не знищувати власного народу. Але даремно, лунають постріли. Зупинено метрополітен, перекрито дороги, щоб не було змоги киянам прорватися на допомогу протестувальникам. Лунають повідомлення про поранених і загиблих. Горять намети, капличка. Палає Будинок профспілок разом із людьми. Відчай і страх… Зателефонувала Люба Проць і повідомила, що отець Тарас Рисей із Самбора просить усіх засвітити Стрітенські свічки і молитися. Телефоную рідним і знайомим. З Майдану чути молитву “З нами Бог”. Опісля — повстанські пісні та Гімн України. Небачена звитяга!
— Банду геть! Слава Україні! — лунає звідусіль.
00 год. 50 хв.
***
На Майдані
Плавляться мрії в заграві,
Хапається серце за зорі,
Барви поразок криваві,
Простори надій неозорі.
Страхом Майдан не спинити,
Гімн правди не замовкає,
Гідність на полі битви
Стяг непокори тримає.
3 год.
***
“Майдан зачищено” — висвітилося зловісне в Інтернеті.
6 год.
***
— “Правий сектор” пішов у наступ, — голос із Майдану. Отже, не зачищено.
6 год. 30 хв.
***
Фантастика! Майдан вистояв!
7 год.
***
Валерій Ратич, наш близький родич, із першого дня на Майдані:
— Майдан живе, і я живий. Весь брудний, неголений, чорний від кіптяви. Зовсім не відчуваю втоми. Жаль, бо загинуло 28 людей, у Будинку профспілок згоріло багато протестувальників, сотні поранених. Олю, цей лет не зупинити, кожен із нас знає: треба втримати Майдан. Вітер волі — всесильний. Ще завзятіше працюють люди над спорудженням нових барикад, ще рішучіше стискають кулаки.
10 год.
***
Влада кинула виклик своєму народові, намагаючись посіяти страх, паніку, відчай. Не вийде. Весь світ піднявся на підтримку Майдану.
12 год.
***
Селом пронеслася чутка, начебто через Східницю у напрямку Тур’є рухаються два автобуси з “беркутівцями”. Люди вибігали з домівок цілими сім’ями, без боязні і щонайменшого страху квапилися на вказане місце з наміром перекрити дорогу ненависним силовикам і не випустити з села. Хтось приніс синьо-жовтий прапор. Чергували до ранку. “Беркутівців” не було, але ця пригода показала самовіддану готовність селян на самопожертву.
22 год.
***
20 лютого 2014 р.
Оголена правда шокує. Сьогодні знову гинуть люди. Кожна мить — це мить страшної тривоги. Постріли не вщухають. Падає, стікаючи кров’ю, цвіт української нації. Десять, двадцять… п’ятдесят… дев’яносто… понад дев’яносто мертвих, тисячі поранених… Біль розпанахує груди. Микола на львівському Майдані, там, здається, міліція вже переходить на бік народу.
11 год.
***
Телефоную до Валерія — поза зоною досяжності. Телефоную вдруге, втретє… Нарешті…
Валерій Ратич з Майдану:
— Із нашої сотні залишилося тридцять осіб, є загиблі, багато важкопоранених. “Беркут” атакує, снайпери стріляють із дахів будинків. Справжнє пекло. Все в Божих руках.
12 год.
***
21 лютого 2014 р.
Жорстокі дні боїв і поразок, боїв і перемог. Зорі котяться у вічність, народжуються нові дні, сповнені тривоги і віри, надій і сподівань. Український народ смертями, від яких розривається серце, здобув перемогу.
***
23 лютого 2014 р.
Шокуючі кадри поховання померлих. Їх назвали Небесною Сотнею. Ридає вся Україна.
Щойно повернулися з похорону Богдана Сольчаника, героя зі Старого Самбора, який загинув від снайперської кулі 20 лютого. Працював викладачем у Львівському католицькому університеті, цього року планував захистити докторську дисертацію й одружитися. Його хоронили, як героя, з усіма почестями. Плакали тисячі людей. Усім серцем розділяю розпач українських матерів, що хоронять своїх синів.
Господи, змилуйся, може, доволі?!
Рушила Сотня до волі, до волі.
Хто ж тобі витесав щит дерев’яний,
Сину Васильку, сину Богдане,
З дерева хресного, з дерева хресного,
Що пам’ятає Ісуса воскреслого?..
Ольга Кіс
***
Зателефонував брат Ігор із Бучача. Голос дуже сумний. Саме повернувся з похорону свого колишнього учня Ігоря Костенка, який 2009 року закінчив Бучацький колегіум імені святого Йосафата. Був одним із найкращих студентів Львівського національного університету ім. І. Франка. Знайшла в Інтернеті світлину цього юнака: миле, юне обличчя… Ігор Костенко написав у випускному альбомі: “Вірю, що колегіанти з патріотичним духом будуватимуть Україну. Будьмо українцями у душі і з Богом у серці”.
***
Подруга Оля з Рудок:
— Повернулася з похорону, прощалися з Героєм Євромайдану Володимиром Жеребним. Загинув 20 лютого на 28-му році життя. Куля снайпера влучила йому в шию, в сонну артерію. Дуже важко на душі…
***
Протиріччя — димами в очі.
Третій день хоронимо й плачемо,
Застигла туга на брамі ночі:
Коли забудемо? Коли пробачимо?
Над Україною — хвилями смуток,
Впали найкращі, найсміливіші.
Сонце недільне, як болю згусток,
Дощами плаче й диктує вірші.
