Зрада українських католиків і православних

Аскольд ЛОЗИНСЬКИЙ, США

Мій загальний висновок як українського християнина і вірника Української ГрекоКатолицької Церкви: зустріч посіяла зерна зла, а не добра.

Чи можна було сподіватися у спільній заяві Папи і Патріарха Кіріла оцінки російської агресії (щонайменше, згадки про вторгнення на чужу територію), повідомлення про суверенітет України, про переслідування українців на власній землі чужим режимом, про переслідування кримських татар та грубі порушення людських і релігійних прав у Криму та на завойованих територіях, про знущання Московського Патріархату над УГКЦ у Росії? Замовчування цих питань було передбачуване не тільки тому, що на це не погодився б Кіріл, а й тому, що протягом майже двох років дії Папи Франциска продемонстрували, що такі питання він не порушує.

Тому, щоб не було непорозумінь, подаю уривки офіційного тексту на підтвердження моєї думки:

“Православні й Католики з’єднані… місією проповідувати Євангеліє Христа у світі сьогодні. Ця місія включає взаємну повагу членів християнських спільнот та виключає будьяку форму намагань навертати до своєї віри других” (Християн — А. Л.).

Це яскраве звинувачення, яке робить МП століттями на адресу УГКЦ, і її намагання ширити свою діяльність у Східній Україні, а також у Російській Федерації, де проживає чимало українцівкатоликів, але немає жодної споруди (церкви) на цілій території. Це також повторення імперіалістичного гасла про “руський мір”, головним пропагандистом якого є Кіріл.

“Сьогодні ясно, що минулий спосіб “уніатства”… не є способом встановити єдність. Одначе духовні спільноти, які витворилися у цих історичних обставинах, мають право існувати… Православні і грекокатолики потребують примирення та взаємоприйнятних форм співіснування”.

Це скривдження цілої УГКЦ! Характеризуючи і називаючи її відломом від якоїсь матірної Церкви (мабуть, Російської Православної), Папа забув, що він представляє тих уніатів, що є не лише інтегральною частиною Апостольської Церкви, але ріками крові дали свідчення своєї вірності та любові до Бога і Його Церкви. Отже, Папа, після чотирьохсот років співпраці і мучеництва за вірність, нехтує цим і дає до зрозуміння, що постання уніатської церкви було неправильним. Одначе воно сталося і будьмо толерантними до цього. Ми, уніати, скажемо: нам не потрібно Вашої ласки. Нам треба тільки ласки Божої.

“Є наша надія, що схизми між православними вірними в Україні можна побороти через існуючі канонічні норми”.

Поперше, московська церква в Україні постійно називає православних, які належать до УПЦКП і УАПЦ, — єретиками. Виходить, що Папа надає перевагу МП у процесі єднання православних в Україні, винятково через МП. Це перекреслює всі добрі відносини, які могли існувати безпосередньо між Ватиканом і Царгородом, і скріплює фантазію Москви як третього Риму.

Мені, на жаль, здається, що коли 13 березня 2013 року у Ватикані Кардинали Католицької Церкви обирали Кардинала Горге Маріо Берґоліо з БуеносАйреса Папою Франциском, того дня був відсутній Святий Дух.