Василь ГОРБАТЮК,
директор Хмельницького обласного літературного музею,
м. Хмельницький
У лютневі дні, ймовірно, 21го, — минуло 74 роки, як у Бабиному Яру в Києві гітлерівські окупанти розстріляли групу українських націоналістів, зокрема й письменницю Олену Телігу та її чоловіка Михайла Телігу.
На долю військового старшини армії УНР і бандуриста Михайла Теліги випало перебувати ніби в тіні своєї дружини — видатної української поетеси і патріотки — і за життя, й після їхньої героїчної смерті. І всетаки й сучасники Олени Теліги, і нинішні дослідники її життя і творчості відзначають значний вплив кубанцябандуриста Михайла на українізацію поетеси.
Михайло Теліга був талановитим, мужнім, самодостатнім чоловіком і водночас самовідданим у любові до дружини. Своїм життям він пожертвував заради коханої. Бо ділити з дружиною все у житті Михайло Теліга був готовий уже давно, ще задовго до знайомства з Оленою Шовгенівою. Свідчення цьому — його стаття “Плекай, жіноцтво, рідну мову!”, опублікована 1921 року в журналі “Наша зоря” (ч. 10—11), що видавався в таборі інтернованих українських вояків у Ланцуті (Польща).
У цій статті Михайло Теліга, тоді 20річний юнак, старшина Армії УНР, висловив міркування щодо значення української мови в побудові власної держави, особливо наголошував на важливій ролі жінки у вихованні патріотів України. Але щоб жінка була українськомовною, зазначає Михайло Теліга, тут має відіграти роль її чоловік.
Стаття, написана майже століття тому, й нині залишається актуальною. Наводимо її (зі збереженням правопису оригіналу).
“Плекай, жіноцтво, рідну мову!”
“Щоб за чотири роки не вивчити української мови, треба бути дурнем, або злісно не хотіти!” Цитую з давньої газети. На мій же погляд, причина цього полягає не тілько в цих двох факторах, дійсности яких я безумовно не відкидаю: бо справді багато наших “громадян” терплять на ці слабости. Дуже велику роль відограє в цьому “незацікавлення”.
Вивчити укр.[аїнську] мову може той, хто так чи інакше нею цікавиться. Зацікавлення вивчення мови є двобоке. Перше — коли індивідуум має інстинктивне, вище, зв’язане з емоцією покликання до неї, і друге — коли людину примушують до цього якісь зовнішні обставини, н[a]пр.[иклад] урядування, де конечно вимагається знання державної мови. Останні на експанзію знання мови нещирі і обмежуються, звичайно, невеликою кількістю урядових термінів. Правда, де які досить добре знають мову, але “не ради Ісуса, а ради хліба куса!”
Необхідність знання мови, надіюсь, кожному зрозуміла, але для більшої яскравости підкреслюю в цім нарисі. Перш усього цього вимагає вихованість і етика. Занадто ж не коректно ігнорувати мову того народу, дитиною якого ти єсть, ім’я якого носиш. Невихованість і нахабність говорити в українській сім’ї мовою того народу, який цілі віки душив нашу культуру. Невдячність за всі убезпечення, які давав і дає укр.[аїнський] колектив, говорити мовою ворожого народу, завдяки якому ми опинились тепер в таких тяжких умовинах. Ні, так неможливо. Треба ж дійти до зрозуміння, що і раніш, а особливо тепер мова єсть відзнакою нації. Життя нації пізнається по її мові. Немає мови — немає і нації. Тільки той народ сильний, який виховувався з самого малечку тим “словом”, яке стоїть на сторожі його інтересів. Тілько через рідну мову йде національна свідомість.
Позитивні чи негативні наслідки виховання дітей залежать від способу і духу виховання. Виховання національносвідомої матері дає наслідки позитивні. Дитина тієї матері буде свідомим громадянином, бо виховується в національнопатріотичному дусі. Про наслідки виховання національнонесвідомої матері годі й говорити. Жах огортає душу, як згадаєш, що це жіноцтво, яке тепер поділяє з нами нашу недолю, буде знову виховувати нам “малоросівобивателів”, або ще гірш ренегатів, які будуть гальмувати розвиток нашої культури. Схаменись, жіноцтво! Згадай, які великі, святі обов’язки покладаються на тебе. Від тебе залежить будучність всього укр.[аїнського] народу. Хай мати спартанця буде прикладом українській жінці.
Але як же здобути цю чудодійну зброю? Що то за фермент, що приводить до вивчення мови?
Покликання… Жінку треба зацікавити рідною мовою. Вселити в неї любов до неї. Поставити перед нею українську мову в повній її красі. Щоб жінка зрозуміла, що мова є виразником душі людини і відміною певного народу. Дати до зрозуміння, що то за сильна зброя в руках жінки — мова свого народу!..
Найкращим посередником між “зацікавленням” і жінкою є її чоловік. Більшість часу жінка проводить в дружиннім житті з своїм чоловіком.
Спільне життя народжує спільні інтереси і ідеї. З цього висновок, що в галузі національної свідомости й знання жінки свідомий чоловік має найбільше місце своїм впливом.
Отже кладу в обов’язок кожного “мужа” зацікавити свою дружину вивченням мови вище поданими середниками, що врешті приведе до досконального знання мови.
А хиба не можна знайти шляху, якийби привів до цієї мети якогось жіночого колективу? В таборовому житті льокальне це питання дуже легко може розрішити “душа і розум” нашого жіноцтва — Союз Українок.
Час не жде! Мерщій до праці!
Плекайте рідну мову!
Тілько через рідну мову йде національна свідомість!
Тілько мовою свого народу прокладемо шлях нашим державним ідеям в широких народніх масах!
12V. М. ТЕЛІГА.
м. Ланцут.
Принципи, висловлені в цій статті, залишалися непорушними для Михайла Теліги. І він їх утілив у життя, з ними пішов на героїчну смерть разом із дружиною.