У житті — як у слові

Василь ГОРБАТЮК,

директор Хмельницького обласного літературного музею,

м. Хмельницький

У лютневі дні, ймовірно, 21го, — минуло 74 роки, як у Бабиному Яру в Києві гітлерівські окупанти розстріляли групу українських націоналістів, зокрема й письменницю Олену Телігу та її чоловіка Михайла Телігу.

На долю військового старшини армії УНР і бандуриста Михайла Теліги випало перебувати ніби в тіні своєї дружини — видатної української поетеси і патріотки — і за життя, й після їхньої героїчної смерті. І всетаки й сучасники Олени Теліги, і нинішні дослідники її життя і творчості відзначають значний вплив кубанцябандуриста Михайла на українізацію поетеси.

Михайло Теліга був талановитим, мужнім, самодостатнім чоловіком і водночас самовідданим у любові до дружини. Своїм життям він пожертвував заради коханої. Бо ділити з дружиною все у житті Михайло Теліга був готовий уже давно, ще задовго до знайомства з Оленою Шовгенівою. Свідчення цьому — його стаття “Плекай, жіноцтво, рідну мову!”, опублікована 1921 року в журналі “Наша зоря” (ч. 10—11), що видавався в таборі інтернованих українських вояків у Ланцуті (Польща).

У цій статті Михайло Теліга, тоді 20річний юнак, старшина Армії УНР, висловив міркування щодо значення української мови в побудові власної держави, особливо наголошував на важливій ролі жінки у вихованні патріотів України. Але щоб жінка була українськомовною, зазначає Михайло Теліга, тут має відіграти роль її чоловік.

Стаття, написана майже століття тому, й нині залишається актуальною. Наводимо її (зі збереженням правопису оригіналу).

“Плекай, жіноцтво, рідну мову!”

“Щоб за чотири роки не вивчити української мови, треба бути дурнем, або злісно не хотіти!” Цитую з давньої газети. На мій же погляд, причина цього полягає не тілько в цих двох факторах, дійсности яких я безумовно не відкидаю: бо справді багато наших “громадян” терплять на ці слабости. Дуже велику роль відограє в цьому “незацікавлення”.

Вивчити укр.[аїнську] мову може той, хто так чи інакше нею цікавиться. Зацікавлення вивчення мови є двобоке. Перше — коли індивідуум має інстинктивне, вище, зв’язане з емоцією покликання до неї, і друге — коли людину примушують до цього якісь зовнішні обставини, н[a]пр.[иклад] урядування, де конечно вимагається знання державної мови. Останні на експанзію знання мови нещирі і обмежуються, звичайно, невеликою кількістю урядових термінів. Правда, де які досить добре знають мову, але “не ради Ісуса, а ради хліба куса!”

Необхідність знання мови, надіюсь, кожному зрозуміла, але для більшої яскравости підкреслюю в цім нарисі. Перш усього цього вимагає вихованість і етика. Занадто ж не коректно ігнорувати мову того народу, дитиною якого ти єсть, ім’я якого носиш. Невихованість і нахабність говорити в українській сім’ї мовою того народу, який цілі віки душив нашу культуру. Невдячність за всі убезпечення, які давав і дає укр.[аїнський] колектив, говорити мовою ворожого народу, завдяки якому ми опинились тепер в таких тяжких умовинах. Ні, так неможливо. Треба ж дійти до зрозуміння, що і раніш, а особливо тепер мова єсть відзнакою нації. Життя нації пізнається по її мові. Немає мови — немає і нації. Тільки той народ сильний, який виховувався з самого малечку тим “словом”, яке стоїть на сторожі його інтересів. Тілько через рідну мову йде національна свідомість.

Позитивні чи негативні наслідки виховання дітей залежать від способу і духу виховання. Виховання національносвідомої матері дає наслідки позитивні. Дитина тієї матері буде свідомим громадянином, бо виховується в національнопатріотичному дусі. Про наслідки виховання національнонесвідомої матері годі й говорити. Жах огортає душу, як згадаєш, що це жіноцтво, яке тепер поділяє з нами нашу недолю, буде знову виховувати нам “малоросівобивателів”, або ще гірш ренегатів, які будуть гальмувати розвиток нашої культури. Схаменись, жіноцтво! Згадай, які великі, святі обов’язки покладаються на тебе. Від тебе залежить будучність всього укр.[аїнського] народу. Хай мати спартанця буде прикладом українській жінці.

Але як же здобути цю чудодійну зброю? Що то за фермент, що приводить до вивчення мови?

Покликання… Жінку треба зацікавити рідною мовою. Вселити в неї любов до неї. Поставити перед нею українську мову в повній її красі. Щоб жінка зрозуміла, що мова є виразником душі людини і відміною певного народу. Дати до зрозуміння, що то за сильна зброя в руках жінки — мова свого народу!..

Найкращим посередником між “зацікавленням” і жінкою є її чоловік. Більшість часу жінка проводить в дружиннім житті з своїм чоловіком.

Спільне життя народжує спільні інтереси і ідеї. З цього висновок, що в галузі національної свідомости й знання жінки свідомий чоловік має найбільше місце своїм впливом.

Отже кладу в обов’язок кожного “мужа” зацікавити свою дружину вивченням мови вище поданими середниками, що врешті приведе до досконального знання мови.

А хиба не можна знайти шляху, якийби привів до цієї мети якогось жіночого колективу? В таборовому житті льокальне це питання дуже легко може розрішити “душа і розум” нашого жіноцтва — Союз Українок.

Час не жде! Мерщій до праці!

Плекайте рідну мову!

Тілько через рідну мову йде національна свідомість!

Тілько мовою свого народу прокладемо шлях нашим державним ідеям в широких народніх масах!

12V. М. ТЕЛІГА.

м. Ланцут.

Принципи, висловлені в цій статті, залишалися непорушними для Михайла Теліги. І він їх утілив у життя, з ними пішов на героїчну смерть разом із дружиною.