Пам’ятники й символи

Лариса МОРОЗ

 

Ніхто не просить руйнувати пам’ятник БатьківщиніМатері над Дніпром. Адже дивним чином змінилася його семантика: замість гордощів за “вчорашню” перемогу, вона (Матір) має захищати нас від навали нової Орди зі сходу. Водночас дивно й дико чути просторікування про те, що нібито для того, щоб лише прикрити тоталітарний символ на щиті, потрібні мільйони. (Та ж є купа людей, які запросто виймають із кишені кілька мільйонів. Невже вони не зацікавлені в змінах?! Зрештою, якщо реформуються нині правоохоронні органи, нехай рішучіше б’ють по руках злодіїв, корупціонерів тощо, які добряче присмокталися до державних фінансових потоків…). Абсолютно недоречними є і якісь хвилювання з того приводу, чи не потьмяніє під тим прикриттям метал: мимоволі чіпляється думка, що хтось має намір (чи надію?) … повернутися до ТІЄЇ ідеології чи й практики… А якими мільйонами можна виміряти руйнівний вплив тих символів на свідомість, підсвідомість, душі наших людей?! Хтось іще не зрозумів, що наслідки того впливу бачимо нині в наших східних областях?!

І що се за балачки про якісь авторські права, тим паче — навіть не самих авторів, а нащадків? Може, ще згадаємо про права авторів гімну УРСР?! Чи того шпиля на Верховній Раді, де нещодавно (слава Богу!) змінили пентаграму (код диявола!) на державний Тризуб (правильніше — Трисуття)?! Чи отої присвяченої чекістам потворної гранітної споруди біля станції метро “Либідська”, тієї, що її великий Іван Кавалерідзе назвав: “Голови на припічку”?! Ці й тисячі інших дурниць творили люди, тобто автори, то й що — життя має на тій точці зупинитися?!

…Дивні діла творяться у нас. Ушановуємо пам’ятниками нещасних покручів — таких, як Пронька Сірко та Голохвостий, тоді як справжнім героям пам’ятників немає, та й літературних героїв — справді гідних — не бракує. Щиро шаную унікальних артистів — Маргариту Криницину та Олега Борисова, але оці мармеладні фігурки поблизу Андріївського собору (!) до них геть не подібні. Та й не про них думали совєцькі чиновники, даючи дозволи на ту садову скульптуру. Їй краще б стояти у парку кіностудії, а не захованому там Олександрові Довженку (аж у вигляді погруддя… — на більше в тієї влади не заслужив геній, який душею болів за Україну). Пам’ятники, що стоять на вулицях міста, виховують людей, передовсім наймолодших. А в якому напрямку повертає мізки ця “парочка” (ще й узяли моду молодят привозити — вклонитися їм… абсурд якийсь)? Є й інші приклади.

…Був період, коли люди спеціально приїжджали на вулицю Золотоворітську, щоб подивитися на зворушливу фігурку персонажа дитячого мультфільму “Їжачок у тумані”. Яким же несподіваним змістом розкрився той знак, коли стало відомо про жахливі проблеми з кордоном нашої Держави (крізь який можуть “заблукати” будьякі приблуди), адже він, їжачок, чомусь притулився саме навпроти Адміністрації Державної прикордонної служби! Добре хоч, що невдовзі на тому самому майданчику поставили справжній, гідний пам’ятник героїчним прикордонникам України…

Отак і сусідять у нашому Києві різноманітні символи та знаки.

…А той їжачок і досі там стоїть. Досі не може вийти з туману… Нехай стоїть… Нехай нагадує, і не лише про кордон…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment