Вельмишановні пановеукраїнці! На початку Незалежності патріоти різних рангів і уподобань, громадські організації, політичні партії досить активно обговорювали питання про створення в Києві Національного пантеону героїв України, похованих у різний час і в різних країнах: гетьманів П. Дорошенка, І. Мазепи, П. Орлика, генералів періоду визвольних змагань 1917—1922 рр., керівників ОУН, видатних діячів науки, культури, освіти, політиків тощо. Щоденні клопоти та негаразди в розбудові Держави відсунули цю важливу проблему, до котрої треба повернутися на цілком серйозному загальнодержавному рівні, укласти список осіб цих героїв, визначити місце пантеону. Як на мене, то таким місцем могла би бути територія довколо Миколаївської церкви — ротонди, де колись був цвинтар, де похований князь Оскольд, останній з роду Києвичів.
Сподіваюся, що “СП” своєю чіткою державнопатріотичною позицією, авторитетом заслужило, щоб на його сторінках друкували розвідки, есеї, роздуми, пропозиції на цю тему, укладали списки осіб, оприлюднювали документи, світлини, пам’ятки усної народної творчості, різножанрові авторські. Щоб довкола часопису згуртувався колектив однодумців, який розпочав би організаційнометодичну підготовку до реалізації цього плану. До співпраці треба обов’язково залучати фахівців, рідних, громадських діячів з усіх країн розселення нашого народу, з етнічних українських земель, тимчасово окупованих іншими країнами тощо. Наприклад, нещодавно до професора Пряшівського університету в Словаччині Любиці Баботи, доньки активних борців і розбудовувачів Закарпатської України 1939 року Марії та Миколи Бабот, коли вона перебувала в США, звернулися діячі НТШ в НьюЙорку з проханням посприяти у виконанні заповіту генералахорунжого армії УНР Павла Шандрука (1889—1979), в якому він просить перепоховати свій прах в Україні. Він — уродженець села Борсуки Лановецького району Тернопільської обл., а похований на українському цвинтарі у БавнсБруці штат НьюДжерсі, США. І таких прохань сотні. Це прохання до пані Любиці та її до нас, українців, уже вкотре нагадує про потребу подержавному діяти в усіх напрямах життя.
Створення Національного пантеону — така свята справа, як і увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні, вояків, загиблих у московськоукраїнській війні 2015—2016 років. Цей комплекс має бути Центром історичної пам’яті нації, місцем присяги на вірність рідному народові воїнів, державних очільників, церковних ієрархів, студентів, патріотичномолодіжних заходів, місцем паломництва й очищення від колоніального намулу українців. На цьому святому місці бачу впорядковані могили, чую мелодії вічної української тематичної музики, бачу портрети Героїв та довідкову інформацію про них. Посеред когорти великих українців не лише могили С. Бандери, С. Петлюри, Р. Шухевича, А. Мельника, Є. Коновальця, а й Августина Волошина, Данила Шумука, Павла Шандрука, Олени і Михайла Теліг, Олега Ольжича, Олександра Олеся, Олександра Довженка, Олександра Архипенка та багатьох інших.
Шановні читачі “СП”, долучайтеся до великої фаховопроблемної розмови. Запрошуйте до участі в ній людей гідних і небайдужих із Національного інституту пам’яті, Міністерств закордонних справ, освіти і науки, оборони, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради, Адміністрації Президента, обласних державних адміністрацій, посольств іноземних держав в Україні. Праці багато. Потрібні немалі кошти. Але вагомо, щоб ми не збайдужіли, раптово захопившись. Внесені кожним небайдужим українцем пожертви повернуться сторицею — зміцнілою й мудрою, вільною державою, заселеною національно свідомою й незалежною нацією.
Сподіваюся, що національнопатріотичні партії, громадські організації, військовоспортивні молодіжні об’єднання, заклади освіти, культури не лише долучаться до цього руху, а й залучать до праці в ньому свої колективи; що українська ойкумена від Попраду, Вепра до Дону і Кубані відчує силу братньосестриного плеча, національноісторичнородової пам’яті й допоможемо своїм нащадкам її гідно розвивати, збагачувати, примножувати, надихаючись подвигами та славою предків, долати наносні вади сколонізованої психології.
Суттєво важливо, щоб ми її не забалакали, а долучалися до цієї праці цілком усвідомлено, пошуково та наполегливо, аби не лише зацікавили темою, постатями людей, наділених владноорганізаційними, фінансовими можливостями, а й осіб справді небайдужих до її проблеми.
Микола КОРПАНЮК,
доктор філологічних наук,
професор,
м. ПереяславХмельницький
* * *
На сторінках “СП” неодноразово порушували питання про спорудження Українського національного монумента. Нарешті про це заговорили державники.
У січні 2015 р. ВР ухвалила постанову № 97VIII “Про увічнення пам’яті Героїв України, які віддали своє життя за свободу і незалежність України”. Документ передбачає створення у центральній частині столиці Українського національного Пантеону (меморіального комплексу). Уже у серпні Петро Порошенко видав указ № 508/2015 р. “Про заходи щодо створення меморіалу українських героїв”, яким доручив Кабміну розробити і затвердити конкретні заходи зі створення у столиці України меморіалу українських героїв.
Безперечно, Національний Пантеон має стати не просто військовим меморіалом, не полем почесних поховань і не кладовищем у центрі міста, а символом держави, сакральним місцем ушанування тих, хто присвятив життя Україні, хто прагнув до свободи і незалежності і віддав за неї життя у бою. Пантеон повинен відображати тяглість нашої історії.
Очевидно, що тут, біля могили Невідомого солдата, має стояти почесна вахта з бійців окремих орденоносних військових підрозділів.
Головне призначення Пантеону — об’єднати живих, стати місцем, де пересічна людина відчуватиме гордість за свою країну, причетність до історії українського народу.
Це місце має слугувати для консолідації та утвердження ідей державності й соборності. Воно має стати дієвим інструментом виховання молоді, місцем найважливіших державних церемоній і урочистостей: відзначення Дня Незалежності, Дня Конституції, Дня державного прапора, складання присяги військовими.
Пропоную завершити реконструкцію Майдану Незалежності. Слід, крім “ОрантиУкраїни” та пам’ятників засновникам Києва, Архангела Михайла та козака Мамая у центрі столиці спорудити Музей Державності з пантеоном Державотворців із скульптурними зображеннями видатних державних діячів. Це мають бути засновники Київської РусиУкраїни князі Аскольд, княгиня Ольга, Святослав Хоробрий, Володимир Хреститель, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Данило Галицький, видатні поборники козацької доби Байда Вишневецький, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, керівники національновизвольних змагань 1917—1920 рр. — перший президент УНР Михайло Грушевський, голова Директорії Симон Петлюра, чільники ОУН, УПА — Степан Бандера, Євген Коновалець, а також нинішні — президент Леонід Кравчук та інші історичні постаті.
Для цього Київраді необхідно реконструювати торговельнорозважальний комплекс, винести його за межі центра столиці. Без торгівлі центр стане храмом історії.
Перед тим як проводити реконструкцію Майдану Незалежності, необхідно добре подумати, порадитись з народом, зодчими. Передусім прошу і вимагаю від майбутніх творців проекту розпочати з вдумливого вибору концепції розвитку площі в єдиному масиві всього центру містастолиці!
Усе те, що зараз є на найголовнішій площі країни, на жаль, нагадує суміш стилів і віків. А має бути історична доцільність або сучасний європейський центр для туристів і покупців. Поєднати все це неможливо.
Герої Небесної Сотні, тисячі киянмайданівців, безумовно, гідні бути увічненими за свій героїчний патріотичний вчинок.
Скульптурну композицію Героям Небесної Сотні спорудити і розмістити на вершині пагорба, де стоїть Хрест, біля Жовтневого палацу.
Заснувати Алеї української слави у Маріїнському парку біля Верховної Ради та в інших парках. Тут розмістити портрети або скульптурні погруддя військових, а також захисників нашої держави під час російськоукраїнської війни в 2014—2016 рр., Виговського, Сагайдачного, Богуна, Винниченка, Коновальця, Тютюнника, Шухевича, Кожедуба, Кривоноса, Каденюка, Поповича, знаних людей мистецтва і науки Пулюя, Козловського, Гнатюка, Гмирі, Кондратюка, Корольова та інших справжніх патріотів України.
Степан ЯЛОВЕГА,
просвітянин, Київ
