Сергій ГОРИЦВІТ
Цей творчий експеримент започаткували наприкінці минулого року в Одесі. “Театр вух” — літературно-музичні вечори, де відвідувачі почуваються не глядачами, а слухачами, бо вони сидять у залі із зав’язаними очима. Так людина максимально концентрує увагу на власних почуттях і емоціях та уважніше дослуховується до програми.
Театр працює на базі центру “Мигдаль”, розташованого по вулиці Малій Арнаутській. Послухати програму в театрі можна абсолютно безкоштовно.
Ініціатор цього культурного проекту Ірина Фінгерова розповіла: “Наш театр — це місце концентрації чуттєвості, ми прагнули відкрити таку незвичну платформу для того, щоб молоді автори могли виступати зі своїми творами”. Усі ймовірні виконавці проходять конкурс. Спочатку їх прослуховують у літературному салоні, а далі — шлях на сцену “Театру вух”.
Незважаючи на відсутність реклами, ці вечори, які влаштовуються раз на два тижні, збирають повну залу. Дійство розпочинається ще в коридорі — відвідувачам зав’язують очі й довіряють “поводирям”, які дбайливо заводять в залу і садять на місце.
Музикант Павло Рєпін грає на роялі й співає, а потім один за одним, кожен зі своїм болем, ідеями, емоціями виходять на сцену артисти. Поет Богдан Зеленюк вважає: “Напевне, головну роль відіграє мелодія слова, важливо, як сам слухач безпосередньо слухає тебе і сприймає те, що ти говориш”. Богдан, який пише філософську та інтимну поезію, вперше з неабияким хвилюванням читав свої вірші людям із зав’язаними очима. А солістка групи Public Drama Марія Тимощук розповідає, що під час виступу мала змогу просто співати, не думаючи про макіяж і зачіску. “Я отримала набагато більше задоволення від такого виступу, ніж від звичайно”, — зізнається Марія. З успіхом виступали в цьому театрі художниця Євгенія Селезньова, лікар швидкої допомоги і поетеса Олена Стукаленко, автор іронічного роману “Жінки як жінки” Олена Андрейчикова, поет Борис Краєв…
Офіційної команди у театру немає. Ірині Фінгеровій допомагає її чоловік, друзі й учасники виступів. За словами пані Ірини, заборонених тем в театрі не існує, та остільки люди із зав’язаними очима емоційно вразливі, то на сцені намагаються не допускати грубої лайки. Ірина вважає, що театру потрібно розвиватися, забезпечувати приїзд авторів із інших регіонів, ставати унікальним культурним явищем. “Ми не комерційний проект і вибираємо краще з того, що є. Але впевнена, якщо є бажання, будь-яка справа може набути велетенських масштабів. Мріємо про гастролі по Україні та Європі”, — розповіла ініціаторка проекту.
