Роксана ХАРЧУК,
старший науковий співробітник Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАНУ
Хоча Шевченко цікавився історією України, у його мистецькій спадщині малюнків на історичні теми небагато. Хоча видання “Живописной Украины” провалилося, й дослідники називають різні причини цього, зреалізувати проект чи повернутися до нього згодом Шевченкові перешкодив арешт і заслання. Чи не найцікавіший офорт на історичну тему “Дари в Чигирині 1649 року” (1844) увійшов до першого випуску “Живописной Украины”. На передньому плані бачимо трьох послів: турецького, польського і московського (російського), що чекають на прийом у Хмельницького. Зазвичай коментатори згадують послів, але насправді вони, за “Історією Русів”, мають імена. З турецького боку посланцем був чауш Османага — він дивиться нам прямо в очі, від царя московського — князь Бутурлін, що втупився в підлогу, а від Речі Посполитої — князь Любомирський. Його погляд звернений убік.
Митець звернувся до цього сюжету, бо в ньому йдеться про фатальний для України вибір. Після визволення від польської залежності в нашій історії розпочалася російська фаза: Україна перетворилася на розриту могилу. Здається, цей сюжет художник запозичив з “Історії Русів”. Однак у час роботи над малюнком, між 22 і 24 березня 1844 р. в листі до С. Бурачка просив історію Маркевича. Здається, книжку, в якій стверджувалося, що Хмельницький був справжнім благодійником свого народу, Шевченко таки отримав. У Маркевича сюжет про посольство до Хмельницького подано за “Історією Русів”, згадано імена послів, менш живописно, але доситьтаки детально описано й подарунки для гетьмана й козацького війська. Тож митець на передньому плані зобразив турецькі дари: булаву, саджену каміннями і перлами, шаблю булатну, що лежать поверх жупана з горностаєвими облямівками. Бачимо також мішок й пакунки, в яких складено хутра й косяки різної парчі від росіян, і килим від польського короля. Ці дари мають насправді підтекст. Адже, крім дарунків Хмельницькому, посли привезли дарунки козацькому війську (за Шевченком — українському народові). Скарб для війська турки запакували у паперові мішки й чохли, покриті шовковою матерією з золотими і срібними квітами, москалі (росіяни) — в бочечки, загорнуті рогожами, а поляки — в дорогий килим. Дехто з українців сприйняв ці дарунки метафорично. Маю на увазі присутнього на раді видатного тогочасного богослова Гурського, який так і сказав: “…а московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі”. Зрозуміло, Маркевич цю байку опустив, але Шевченко її запам’ятав.
На другому плані малюнка представлено козацьку раду. Вочевидь, одна з осіб у глибині, центральна, на яку падає світло, — це сам гетьман, а людина праворуч, що розводить руками, є лицарем Богуном. Саме він заперечував проти єднання із царем московським. Про це йдеться у підписі до офорта: “Одначе рада (оприче славного лицаря Богуна) присудила єднать Царя Московського”. В “Історії Русів” сказано, що Богун уважав, наче з’єднатися з таким неключимим, тобто непотрібним народом, як росіяни, означає кинутися з вогню в полум’я. Маркевич подав тезу описово, зазначивши, що декого з козаків лякала московська влада, саму ж подію потрактував не тільки зі знаком плюс, а й із пієтетом. З іншою міркою підійшов до неї Шевченко. Згадка про Богуна свідчить, що митцю імпонувало його негативне ставлення до союзу України з Московщиною. Завдяки трьом фігурам послів, що є своєрідними метафорами, малюнок є лаконічним і свідчить про три можливості для України. Цифра “три” тут має й казковий підтекст. Три посли, як три дороги, які лежать перед казковим персонажем. Кожна з них погана, але третя — найгірша. Однак герой, за законом жанру, обирає саме її.
У мистецькій спадщині Шевченка образ Хмельницького зринає ще тричі — на ранньому малюнку тушшю “Смерть Богдана Хмельницького” (1836—1837), незакінченому рисунку “Козацький бенкет” (1838) і в начерку “Богдан Хмельницький перед кримським ханом” (1857). Перший із них пов’язаний з історією БантишКаменського, бо лише цей історик згадує про російських посланців, що прибули до Хмельницького перед його кончиною. Одним із них був князь Бутурлін, другий — думний дяк Михайлов. В останньому академічному виданні Шевченка прокоментовано, що московські посланці стали свідками передачі влади Юрієві Хмельницькому, відтак виникає враження, що обох їх зображено на малюнку, коли насправді там бачимо лише Бутурліна. Присутність останнього під час передачі гетьманської влади — контамінація, в історії БантишКаменського про це відомостей немає. Особа в білому клобуку з нашитим хрестом — Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси, який, за логікою митця, освячував момент передачі гетьманської влади від батька до сина. Інша справа, що на момент смерті Хмельницького офіційного митрополита не було, Косів саме помер, а Балабан став ним після смерті гетьмана. Про присутність митрополита історики не згадують, але митець вирішив виправити цей момент. БантишКаменський не забув і про третю дружину гетьмана Ганну Золотаренко, хоча й згадав про її присутність на обіді, а не в часі передачі влади. На малюнку вона стоїть ліворуч від Хмельницького. БантишКаменський описує кількаденну тяганину з аудієнцією Бутурліна й Михайлова у гетьмана, про тяжку розмову, під час якої князь звинуватив Богдана у допомозі військам шведського короля без дозволу московського покровителя. На це гетьман із гнівом відповів, що ніколи не відстане від короля шведського, бо знайомий із ним ще раніше, ніж із царем московським. У тому, що на малюнку бачимо саме Бутурліна, сумніву нема. Адже ідентичну фігуру з широкою бородою зображено й на малюнку “Дари в Чигирині 1649 року”. На роботі позначилася й дума “Про смерть Хмельницького” зі збірки українських пісень Максимовича 1834 р. Сама атмосфера малюнка відповідає настрою думи: “То козаки теє зачували, смутно себе мали…” Вважають, що Шевченко ознайомився із цим твором за “Запорізькою старовиною” Срезневського, хоча насправді там уміщено дві думи на одну тему. Перша “Ой пішла тяжка жальнедоля та по всій Україні” — дума героїчна, друга — та ж, що і в Максимовича, сповнена туги й козацьких сліз. Мені здається, що митець таки перебував під впливом збірки Максимовича, яку шевченкознавці переважно ігнорують, тоді як вона у 1830—1840 рр. була своєрідною українською мініенциклопедією, слугувала Шевченкові за неоціненне джерело не тільки з огляду на фольклорні тексти, а й через короткі й точні історичні коментарі, в ній уміщені. Срезневський цим похвалитися не міг. Саме з видання Максимовича Шевченко дізнався про зруйнування Січі Катериною ІІ, що відбилося у ранньому вірші “До Основ’яненка” (1839): “Нема Січі”. Інші тогочасні доступні митцю видання згадок про це не містять. Щодо смерті Хмельницького, то М. Максимович коментує цей сюжет так: перед смертю 6 серпня 1657 р. Богдан зібрав у Чигирині козаків для виборів гетьмана, пропонував Пушкаря, Тетерю, генерального писаря Виговського. Однак козаки обрали наступником Хмельницького його 16річного сина Юрія. Вочевидь, саме Юрія митець зобразив на колінах перед батьком у ту хвилину, коли Хмельницький промовляє до нього слова, які БантишКаменський передав так: “Сыне мой! Люби отечество более самого себя”.
Незавершений рисунок “Козацький бенкет” — також інспірований історією БантишКаменського, де читаємо, що в часі приїзду польського посольства до Хмельницького 1649 р. пили за здоров’я з золотих чаш просту горілку, а прикрашена дорогоцінностями жінка гетьмана набивала табакою люльки для нього і польських посланців. Одна з жінок, молодша, зображена в анфас, — це друга дружина Богдана, Олена Чаплинська. В особі, що сидить за столом, вгадуємо самого гетьмана, а постать, що стоїть упівоберта, напевно, є воєводою Киселем, який, за версією БантишКаменського, був старшим послом. Дослідник мистецької спадщини Шевченка С. Раєвський також пов’язував рисунок із цим сюжетом. І. Вериківська заперечила, стверджуючи, що в “Козацькому бенкеті” відтворено прийом у Суботові 1647 р. з нагоди хрестин у родині генерального писаря, коли на роль хрещеного батька запросили Барабаша. Про цю подію згадують усі історики, але жодний не описує його бодай якимсь колоритним штрихом. Саме цю версію як остаточну вміщено у новій “Шевченківській енциклопедії”. І. Вериківська пише, що Шевченко вирішив цей рисунок у формі словесного двобою між Хмельницьким і Барабашем. Насправді про двобій у цьому епізоді не йдеться. Навпаки: Хмельницький у часі хрестин не конфліктував із Барабашем, а запобігав перед ним, бо, як відомо, підступно скористався сном п’яного. На рисунку ж відтворено ситуацію конфлікту. Напружена атмосфера бенкету зумовлена невдоволенням козаків, які, за словами БантишКаменського, обзивали й проклинали поляків. С. Раєвський припустив, що хлопець, який стоїть на передньому плані, — це “баловень свого батька” Юрко Хмельницький, бо лише йому дозволялося бути в шапці у присутності батька. Це припущення хибне, бо Юркові 1649 року, коли відбувався цей бенкет, виповнилося лише 8 років. Митець знав про це, бо міг прочитати про це у Максимовича. Можливо, на рисунку зображено Тимоша, якому на той момент якраз 17 літ. Я схильна думати, що Шевченко таки зобразив сина Хмельницького, бо є він і на іншій його роботі. Маю на увазі начерк “Богдан Хмельницький перед кримським ханом”, поштовхом до якого слугувало читання праці М. Костомарова про гетьмана. Адже у щоденнику 22 вересня 1857 р. митець записав: “После обеда, как и до обеда, лежал и читал “Богдана Хмельницкого” Костомарова”. Начерк також датований 22 вересня 1857 р. Цей сюжет згадано і в літописі Величка, і в історії Д. БантишКаменського. Однак начерк Шевченка ілюструє цей відомий епізод саме у версії Костомарова, який писав: “В марте 1648 года прибыл Хмельницкий в Бахчисарай с сыном и знатнейшими козаками, ушедшими с ним из Украины, и доложил о себе хану. ИсламГирей не был доступен с первого разу”. Однак за тиждень “с ловкостью знатока восточных обычаев явился Хмельницкий, знавший хорошо потурецки, пред крымским повелителем”. Перемовини стосувалися майбутнього козацькотатарського союзу у війні з поляками. Маленька постать поряд з гетьманом, очевидно, його син Тиміш, про якого згадав історик. Праця Костомарова істотно не вплинула на Шевченкамитця, який так і не закінчив свій начерк, проте вона послужила каталізатором для вірша “Якбито ти, Богдане п’яний”. Однак це вже інша історія, а розглянуті нами малюнки “Смерть Богдана Хмельницького” і “Козацький бенкет”, що створювалися один за одним, мали спільні джерела. Хоча чимало дослідників схильні вважати, що “Історія Русів” була головним історичним інтертекстом Шевченка, його рання творчість переконливо свідчить: митець спирався у своїх сюжетах і на історію БантишКаменського, можливо, тому, що в ній було чимало ілюстрацій, а словесні образи оживають, коли їх доповнюють візуальні. Не менший вплив на митця справила й збірка українських пісень М. Максимовича 1834 р.
