Українська альтернатива діє

P101359229 лютого з ініціативи ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка в Укрінформі відбулася прес-конференція на тему: “Політичні кризові проблеми в Україні та шляхи їх вирішення”. У заході взяли участь: голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Павло Мовчан; голова НРУ Василь Куйбіда; голова політичної партії “Патріот” Микола Голомша; голова Конгресу Українських Націоналістів Степан Брацюнь; академік АПН України, доктор педагогічних наук, професор Георгій Філіпчук; український правознавець-міжнародник, заслужений юрист України, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор Володимир Василенко; український політик, народний депутат Верховної Ради України І, ІІ, III, IV та VI скликань Іван Заєць; Андрій Гайдай, голова політичної партії “Зелений Тризуб”; народний художник України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Анатолій Гайдамака. Подаємо найголовніші тези з виступів промовців.

Дати мандат українській нації

Павло МОВЧАН

— Ми зібралися з ініціативи Головної ради Всеукраїнського форуму “Українська альтернатива”, щоб усвідомити, що нас чекає, які наші перспективи, яке наше місце в політичному, національному, суспільному житті. До Форуму входять сім політичних партій, усі творчі спілки, академічні кола різних інститутів і громадські організації. Ми зібралися, відчуваючи відповідальність історичного моменту. Аналізуючи те, що відбувається сьогодні у політичному житті нації, у коридорах влади, констатуємо, що Україна в небезпеці, а українська нація під загрозою зникнення.

Нас чекають перевибори. Українці сьогодні як ідеологічна сила на політичній мапі не присутні. І це викликає найбільшу тривогу і стало причиною формування Всеукраїнського Форуму “Українська альтернатива”. Зараз потрібно не гаяти часу, адже процеси відбуваються у кілька разів швидше, ніж раніше. Ми вийшли на зовсім інше відчуття історичного простору й історичних перспектив. Отже, якщо українці не сконцентруються навколо однієї політичної сили чи принаймні двох-трьох, то ми не матимемо жодного впливу на реалії, як сьогодні, після Майдану. Не маємо впливу Майдану ні на владу, ні на політичні процеси. Українські патріоти, які пройшли у владу від різних партій, розмилися, розгубилися. Якщо після виборів у владі буде присутня “Свобода”, — це добре, але це дуже вузький сегмент, який сам нічого не вирішуватиме. Абсолютна більшість буде за олігархатом, за тими силами, які й сьогодні представлені у ВР, які ошукують весь український народ і українську націю.

15 квітня ми проведемо Установчі збори нашої структури, щоб оприлюднити юридичне обґрунтування. Ми напрацювали Звернення до ВР, до Президента, але насамперед наше Звернення до всіх політичних сил, яким не байдужа доля України. Необхідна консультація всіх політичних сил, хто усвідомлює, які нас чекають випробовування, якщо підемо за російським сценарієм, який щоденно реалізовується в Україні: в інформаційній сфері, оборонній, економічній, екологічній, освітній тощо. Ми повинні сконсолідуватися, зробити надзусилля, як це було в 1990-ті роки, коли формували Народний рух України, домоглися формування держави, усіх її структур, її ідеології, засадничих принципів. Усе це робив Рух, він же й сформував державу, він нав’язав свою волю, маючи абсолютну меншість. То були часи сподівань, які досі не збулися.

Ми сформулювали всі проблеми, вони є в нашій програмі. Треба дати мандат українській нації, українському народу, щоб він був у владі. Ми не хочемо, щоб російські проекти вчергове були реалізовані після перевиборів.

Консолідуватися заради збереження держави

 

Георгій ФІЛІПЧУК

— На попередніх зібраннях ми наголошували на локальних і секторальних проблемах, формували запити, зустрічалися з вищим керівництвом держави і намагалися посилити український чинник у державній політиці. Сьогодні проблема виживання української нації у ХХІ столітті зберігається. Це глобальні тенденції. Світ воює, стає жорстокішим. Лише торік витрачено на братовбивчі війни 14 трильйонів доларів, ця цифра нарощуватиметься. За прогнозами з 6 200 народів і націй у світі понад 5 тисяч будуть зліквідовані. Де місце України, українства? Ми маємо глибоку, системну, фундаментальну кризу, політичну, економічну, світоглядну. Ми маємо сьогодні дуже голосну фразеологію, а не справи. До речі, Іван Франко про подібне 1905 року писав у листі “до галицької молодежі”, що ми маємо фразеологічний і нещирий патріотизм і ті “непоперті діла”. Приблизно те саме маємо сьогодні на рівні верхівки нашого політикуму і наших державців.

Ми повинні дати шанс на найголовніше — на об’єднавчі процеси в українському середо­вищі. Сьогодні ми маємо як доконаний факт політично-фінансовий олігархат феодального характеру. Тому й немає державотворення, націєтворення, як цього вимагає громадянське суспільство. У нас ще збереглася ідеологія наших витоків — ідеологія Народного руху України, ідеологія української національної ідеї, ідеологія ідейного україноцентризму. Ми сьогодні зібралися на рівні найстарішої організації — “Просвіти” разом із тими партіями, які були біля витоків творення української державності. Ми зобов’язані ставити лише одне питання: чи у нас сьогодні вистачить розуміння, громадянської мужності, відваги зробити єдине і найголовніше — консолідацію українських патріотичних національно-демократичних і націоналістичних сил, які сповідують Україну ідейно, духовно і політично. Якщо цього не буде зроблено, то втрата існування нації і державності може стати реальністю.

 

Революція, яку почали 1989 року,

ще не завершена

 

Василь КУЙБІДА

— Я поділяю стурбованість колег долею української нації, української держави, яку ми в 1990-х роках відновили. На жаль, на початку нашої державності не заклали механізмів, які б приводили українців до влади, так як це зробили Литва, Латвія, Естонія. Ми надавали громадянство всім, хто проживав на цій території, навіть тим, хто боровся проти Української держави і був проти її відродження. Ми не вибудували якоїсь розумної політики стосовно цього сегмента суспільства. А Росія вибудовувала. І тому не дивно, що маємо сьогодні окупований Крим і частину Донбасу. Це наслідок відсутності нашої гуманітарної політики, єдиної для всієї України і спеціальної щодо кожної соціальної чи національної групи. Нагадаю, що попри тиск ОБСЄ прибалтійські країни не поступилися — вони оголосили громадянами своїх держав тільки тих, хто є прямими нащадками держави, анексованої Радянським Союзом. Усі інші могли набути громадянство через натуралізацію.

Тому у нас сформували владу не українці на початку і утримують досі, формуючи на кожному етапі інших лідерів. Отож революція, яку ми почали 1989 року, переходить із латентної фази в активну (ми мали дві активні фази — 2004 року і 2013—2014-го), але національну революцію не завершили.

Влада, яку ми обрали, виявилася не українською за суттю. Вона не чує Майдан, проводить політику, забувши про Декларацію про державний суверенітет, де сказано, що українська нація, спираючись на право націй на самовизначення, має право на свою державу. Нині за суттю і за ознаками українську державність втрачаємо. Проте наше суспільство розвивається набагато швидше, ніж відбуваються зміни в державі. Кризи в суспільстві, на відміну від кризи у владі, немає — це засвідчив і Майдан, і волонтерський рух.

А обрана влада через рік уже не відображає настроїв людей. Тому потрібне оновлення. Ті, що прийшли до парламенту, не ухвалили законів, які б змінили політичну систему. Корупція закладається вже під час виборів, під час формування політичної системи. Олігархи купують партії, утворюють і проводять у ВР фейкові партії, які не мають ні членів, ні осередків. У результаті обранці віддячують тим, хто їх привів у владу. Там найбільша корупція, мільярди знову потрапляють до олігархів.

Ми говоримо про єдиний простір із Європою, то чому не приймаємо такі закони про вибори чи про політичні партії, як там? А там заборонена політична реклама під час виборів, людей треба переконувати своїми ділами. Сьогодні на додаток до національної маємо ще й соціальну складову — катастрофічне зубожіння населення. Бідними українцями легко маніпулювати, їх легко підкупити. Гостро стоїть і соціальне, і питання деолігархізації.

Ми не можемо толерувати таких політиків, які використовують оприлюднення секретних документів для зведення політичних рахунків і б’ють по нашій державності. Це неприпустимо. Мусимо мати дієву гуманітарну політику, яка повинна бути в основі державності. Від нас залежить, як буде далі: консолідуватися, виробити гуманітарну політику, тиснути на цю владу чи формувати нову. Ми готові до будь-яких форм співпраці й підтримуємо “Українську альтернативу”. Нещодавно об’єдналися з Українською радою Майдану, в НРУ влилося ще 5 тисяч її членів.

 

Починати оздоровлення зі зміни політичної системи

 

Іван ЗАЄЦЬ

— Важко не погодитися з твердженнями, що Україна скочується у системну кризу, а ядро цих проблем треба шукати в політичній системі, яка виявилася найслабшою. Ми чуємо від політиків, від багатьох людей суцільну критику в бік влади, нинішньої ситуації. Люди починають працювати над встановленням діагнозу, але глибоко не занурюються. Треба відзначити, що Майдан запустив багато нових починань на відродження України. І ці починання на перших порах нинішня влада підхопила — і в законодавчій, і у виконавчій діяльності, і в інших сферах. Але нині усе зупинилося. Реформи почали пробуксовувати, рівень моральності влади почав падати, політична відповідальність знижуватися, — і ми побачили велику загрозу для української нації і державності. Треба починати оздоровлення нашого життя з політичної системи, із влади.

Можу виділити дві групи політиків. Одні кажуть: залишаймо все так, як є, а інші вважають, що треба швидко змінити всю владу. Вважаю, відповідь десь посередині. Якщо відправити у відставку нинішній Кабмін, чи є в когось упевненість, що ця Верховна Рада сформує кращий? Такої впевненості немає, бо його формуватимуть ті самі безвідповідальні політики і за тими самими правилами. Уже не говорять, що це має бути коаліційний уряд, а технократичний, але це тільки інша риторика. Якщо почати з Верховної Ради і оголосити перевибори, чи одержимо кращу ВР при тій самій виборчій системі? Одержимо ще гіршу, бо маховик популізму розкручується, рейтинг антиукраїнських сил зростає — адже з сепаратизмом, антиукраїнськими проявами влада не бореться. Де ж вихід?

Вважаю, що паузу, яка виникла в результаті не відставки уряду, треба максимально використати. Є приблизно півроку в наших політиків, щоб дійти до формування нового уряду. Але покажіть нам альтернативу до тієї державної політики, яку досі реалізовували. Тому треба започатковувати нову гуманітарну політику, насамперед ВР має ухвалити Закон про державну українську мову. Це має бути наша найперша вимога. Нам потрібна не тільки україноцентрична гуманітарна політика, а й державна. Наша теперішня влада уповає тільки на фінанси, нехтує структурними реформами, якість влади дуже низька, вони забули, що влада на службі в народу, а не навпаки.

На секторальному рівні, наприклад, сільське господарство потребує нової аграрної політики. Вона має базуватися на тому, що головним підприємством має бути фермерське господарство, а не величезні латифундистські підприємства, які розоряють і винародовлюють село. У коаліційній угоді сказано, що влада має ухвалити закон (досі не ухвалено) про сімейне фермерське господарство. На таких господарствах базується аграрний сектор європейської цивілізації. Сімейна ферма має стати базовим господарством.

Щодо питання безпеки. Внутрішніх спроможностей відбити агресію Росії нам може не вистачити. Навіть такі потужні держави, як США, Велика Британія чи Франція, які мають ядерну зброю, вирішують безпекові питання колективно. Треба провести референдум про членство України в НАТО. Ми маємо сьогодні не просто вимагати зміни влади. Одна влада хоче змінити іншу, запустили процес дискредитації влади аж до того, що дискредитують сам етап формування нашої державності. Ми вимагаємо від влади альтернативи, поставити на український інтерес загалом і секторально.

 

Будувати людиноцентричну державу

 

Микола ГОЛОМША

— Ми дуже схвально ставимося до об’єднання національно-патріотичних демократичних сил, вдячний усім присутнім лідерам. Хочемо розбудовувати державу на майданних цінностях.

Зупинюся на кількох аспектах. Це криза влади, яка зумовлена дуалізмом функціоналу влади. Народ хоче знати, хто в нашій державі господар і хто керує: чи Президент, чи Прем’єр, чи голова Верховної Ради. Володимир Василенко дуже правильно зауважив, що в нас не діє Конституція і належно не функціонують органи державної влади. Тому маємо визначитися: або ми так, як у США ліквідуємо Адміністрацію Президента, Кабмін, об’єднаємо це все в єдиний орган виконавчої влади і всенародно обраний Президент повинен очолювати цю гілку влади і відповідати за те, що відбувається. Або ми йдемо європейським шляхом, де парламентська форма правління. Ми маємо визначитися, щоб цей функціонал був дієвим, щоб не було перетягування канату.

Про стратегічні завдання влади. Ми сьогодні чуємо від уряду, що є 276 пунктів, які є стратегічними вимогами МВФ. Хіба це стратегічне завдання держави? А де концепція економічного, соціально-економічного розвитку держави, якою повинен займатися уряд? За останніми економічними дослідженнями десятилітньої давності в активах України 7 трильйонів доларів. На кого вони працюють? Запитайте будь-якого губернатора, яка капіталізація області, що здається в концесію, кому платять, як працюють програми, хто відповідальний за ці програми? Чому далі триває здирництво, розтринькування коштів, вимивання державного бюджету? Якихось 500 мільярдів гривень — хіба таким має бути бюджет України, європейської держави, в активах якої 7 трильйонів доларів — це 156 бюджетів держави. Чому не змінили правовий режим держави, формат, щоб усе це працювало на народ?

Наступне питання — це створення громад, нав’язування зверху

людям, які мають бути громади. Формування якоїсь центричної форми управління. Народ цього не сприйме, це може призвести до всенародного вибуху.

У виступі нинішнього пре­м’єра оприлюднено факт, що мільйон гектарів орних земель хочуть продати. Такої ганьби не можна допускати. Що стосується формування громад і органів влади — це має бути ініціатива знизу, на кшталт французької моделі, яка нам підходить. Не повинна бути холдингізація села, а традиційний природний розвиток.

Реформи в нас хаотичні, немає єдиного кодексу, який би передбачав стратегічні завдання реформ, їх потрібність для держави і для народу. Без єдиної законодавчої бази кожен чиновник той чи той закон трактує по-своєму. І людина залишається поза увагою. Як правильно наголосив Георгій Філіпчук, ми маємо будувати людиноцентричну й україноцентричну державу. Усі громадяни мають бути захищені, а людина, зайшовши в органи влади, за 20 хвилин має вирішити всі свої проблеми.

Я підтримую всі заявлені ініціативи.

 

Об’єднуватися на основі духовності

 

Степан БРАЦУНЬ

— Те, що ми сьогодні порушили питання єдності — надзвичайно важливо. Об’єднання, як говорив Дмитро Донцов, формуються по духу. Дух визначає культура, мова і віра, а це було занедбано. Досі ніяка влада стратегічно не формувала чіткої, ясної національної ідеї. Цю ідею намагалися дискредитувати і звести на те, що історія України починається від нинішнього правителя, який сидить на Банковій чи на Грушевського.

На Президії нашої політичної партії ми обговорили і ухвалили Заяву. Подаю найголовніші тези.

Українська нація на Майдані підняла на небувалу висоту Волю, Правду, Гідність і Справедливість, створивши нові суспільно-громадські відносини самоорганізації, інтелектуальності, пасіонарності та креативності, вимагаючи стратегічних змін у державі. Сцену Майдану традиційно приватизував український Олімп старими та новоствореними кланами під прикриттям політичних партій та популістських гасел. Їх об’єднує не ідеологія, програми та ідеї розвитку держави та суспільства для добра кожного українця. Їх згруповують меркантильні клептократичні інтереси безмежного власного збагачення, символом якого став золотий батон. Головною світоглядною перешкодою в розбудові Української держави та системи формування здорової ідеологізованої громадсько-політичної системи, яка б дбала про кожного українського громадянина, стала успадкована від комуністичної імперії вульгарно-матеріалістична парадигма про те, що духовність людини є продуктом матеріальних обставин. Тому виникли формулювання на кшталт: “політика — концентрований вираз економіки” або ж “матеріальний добробут понад усе”. Тому сьогодні Україна опинилася перед зовнішніми та внутрішніми викликами, які становлять загрозу для існування української нації та держави. Але простою зміною персон на владних вершинах проблем не вирішити. Тому, використовуючи українську національну платформу як базу для формування нового типу українського державного політичного діяча та об’єднання зусиль національноцентричних ідеологічних партій та громадських організацій у нинішніх умовах, ми домагаємося: деолігархізації політичної та економічної систем; формування державної служби не лише за критеріями високої фаховості, але найперше патріотизму та порядності з обов’язковим проходженням випробувань з історії української державності, української державної мови з використанням найсучасніших методів психоаналізу та тестування для окреслення морально-етичного та психофізичного портрета кандидатів; негайного введення воєнного стану на частині території України та визнання Криму та Донбасу тимчасово окупованими територіями з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

 

Україноцентрична гуманітарна політика — змістовна основа нацбезпеки України

 

Володимир ВАСИЛЕНКО,

— 2016 рік має стати роком започаткування україноцентричної гуманітарної політики.

У всі часи, а надто в часи історичних випробувань і змін, запорукою національної єдності та міцності держави є системна гуманітарна політика, здійснювана в освітній, мовно-культурній, інформаційній та конфесійній сферах, а також у царині історичної пам’яті.

Маємо усвідомлювати, що глибинна причина постійно провокованого ззовні суспільного напруження та тимчасових територіальних втрат, яких Україна зазнала внаслідок збройної агресії Російської Федерації, криється у тривалій відсутності в країні системної україноцентричної гуманітарної політики. Брак такої політики особливо відчувався в Криму, Донецькій та Луганській областях. Сепаратистські настрої зародились і мали вияв саме в тих регіонах, де місцева влада за пасивності центру практикувала вороже ставлення до всього українського, зневажала державний статус української мови, нехтувала мовно-культурними правами українців, сприяла просуванню російського інформаційного, ідеологічного, історичного та культурного продукту.

Сьогодні Росія веде проти України тотальну війну. Її остаточною метою є не анексія частин української території і не позбавлення українців права цивілізаційного вибору, а повне знищення українства та української державності як таких. Слід розуміти, що в разі відмови від підкорення України за допомогою збройної сили Росія і далі здійснюватиме гуманітарну агресію, спрямовану на руйнацію української ідентичності та державності, “мирними” засобами. Тому паралельно з проведенням економічних і політичних реформ і протидією воєнній агресії РФ чільну увагу слід приділяти загрозам у гуманітарній сфері. Сьогодні вони здаються матеріально невідчутними й непомітними, але за своєю природою є стратегічною загрозою № 1 та міною сповільненої дії під спорудою української державності. Без духовної незалежності від Росії Україна не може бути політично суверенною державою і претендувати на визнання її належності до євроатлантичного цивілізаційного простору.

Отже, пріоритетним завданням держави поряд зі створенням потужних збройних сил повинна стати системна розбудова сектору гуманітарної безпеки. Президент України має проголосити 2016-й

роком започаткування україноцентричної гуманітарної політики та формування ефективних механізмів захисту гуманітарної безпеки держави, суспільства й громадян. Це є вимогою часу й української більшості, яка становить питому частину суспільства.

В умовах тривалої збройної та гуманітарної агресії Росії проти України президент України у співпраці з Кабінетом Міністрів має вжити заходів для надання політиці країни в гуманітарній сфері нової якості. З цією метою необхідно:

1. Внести зміни й доповнення до Стратегії національної безпеки України та Закону “Про основи національної безпеки України” в частині, що стосується гуманітарної безпеки держави, відповідно до наявних загроз і викликів.

2. Переглянути положення про Громадську гуманітарну раду при президентові України та сформувати її новий склад відповідно до сучасних вимог і потреб забезпечення національної безпеки держави.

3. Створити в системі органів виконавчої влади сектор забезпечення гуманітарної безпеки України.

4. Розробити й ухвалити закони України “Про концепцію гуманітарної політики України”, “Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні”, “Про освіту”, “Про національне культурне виробництво”.

5. Розробити план дій щодо реалізації чинної Концепції державної мовної політики, затвердженої Указом президента України № 161 від 15 лютого 2010 року.

6. Ухвалити урядову Програму розширення простору використання української мови як державної (мова освіти і науки, мова внутрішньої комунікації та державної служби).

7. Вжити термінових заходів, спрямованих на відновлення суверенітету України над національним інформаційним простором, зокрема через заборону поширення в Україні інтелектуального продукту, що пропагує великодержавний шовінізм, спотворює українську історію, культивує зневагу й ненависть до українців та всього українського.

8. Забезпечити формування політики національної пам’яті з використанням не лише трагічних, а й героїчних подій історії України.

9. Запровадити заходи для заохочення інвестиційної діяльності в інформаційній, культурній і науковій сферах, побудованої на основі принципу позитивної дискримінації та спрямованої на створення національного інформаційного, культурного та наукового продукту, розбудову відповідних інфраструктур і технологій.

10. Заборонити функціонування на території України громадських і політичних організацій, зокрема церковних, квазіцерковних, чия діяльність загрожує суверенітету країни, підриває її територіальну цілісність і спрямована на розпалювання міжетнічної та міжцерковної ворожнечі.

11. Запровадити на всіх рівнях освітньої системи елементи сучасної медіа-освіти з метою розвитку вміння учнів, студентів, учителів та викладачів протистояти маніпулятивним інформаційним технологіям.

12. Розробити програму популяризації України у світі, важливим складником якої є створення мережі Українських інститутів у пріоритетних столицях світу, що мають безпосередньо знайомити громадян інших країн з Україною, залучати їх до вивчення української культури, історії, мови.

Розробка Національної стратегії гуманітарної політики й створення сектора забезпечення гуманітарної безпеки є надзвичайно важливим і нагальним завданням. Для цього має бути сформована дієва й ефективна група фахівців: політиків, юристів, економістів, науковців, яка в короткі терміни якісно розробила б і подала б на розгляд Верховної Ради відповідні законопроекти. Такий підхід спрямований на консолідацію українського суспільства і створить законні та дієві інструменти спротиву антиукраїнським та антидержавним провокаціям і зазіханням на державність України.

Відсутність послідовної і системної україноцентричної гуманітарної політики прирікає Україну на гарантоване самознищення. Якщо нинішнє керівництво України цього не розуміє, то воно не може очолювати державу. Якщо ж керівництво свідомо відмовляється від здійснення україноцентричної гуманітарної політики, то воно чинить акт національної зради, який наражає українську націю на подальшу деградацію, торує шлях до втрати нею національної ідентичності, а отже, створює умови для ліквідації незалежної державності України та її зникнення з політичної карти світу як суб’єкта міжнародного права та геополітичної реальності.

Це мій заклик до Президента України.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment